Справа №2-593/11
26 травня 2011 року Староміський районний суд міста Вінниці
в складі :
головуючого судді Шидловського О.В.,
при секретарі Антоновій К.Є.,
з участю
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача Романовської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, мотивуючи тим, що 20.10.1990 р., позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 одружилися і стали проживати в будинку АДРЕСА_1, що побудував за життя покійний дід позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5
Після смерті матері позивачки - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та смерті бабусі позивачки ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, успадкувала у вересні - жовтні 1997 року ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, де в цей час і проживає разом з чоловіком ОСОБА_2, а інша ? частина цього ж житлового будинку фактично перейшла у спадок до тітки позивачки - ОСОБА_9, яка проживала разом з позивачами. Остання багато років хворіла на душевну хворобу. Після смерті бабусі позивачки ОСОБА_7, стан здоров'я у тітки позивачки - ОСОБА_9 погіршився, тому 11.11.1996 р. Староміський районний суд м. Вінниці, визнав ОСОБА_9 недієздатною. Позивачка ОСОБА_1, мала встановити через виконавчий комітет Старомської районної ради м. Вінниці над нею опіку, але хвороба тітки прогресувала, у зв'язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_3 вона померла і позивачка не встигли оформити документи щодо опіки над нею.
Фактично після смерті бабусі позивачки ОСОБА_7 сім'я позивачки користувалась всім будинком, оскільки тітка ОСОБА_9 не могла керувати своїми діями в наслідок психічного захворювання і постійно до самої смерті знаходилась на лікуванні в спеціалізованій медичній установі. Права позивачів на володіння будинком ні хто не оспорював.
На час смерті тітки позивачки ОСОБА_9 в 1996 році, позивачка, як племінниця в число спадкоємців за ЦК Української РСР в редакції 1963 р, що діяв на той час, не входила, тому у листопаді 1998 року позивачкою було подано заяву до Вінницької міської податкової інспекції про передачу у комунальну власність ? частини зазначеного будинку для подальшої приватизації мешканцями цього житла, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за №375 від 06.07.1992 р. «Про затвердження порядку обліку, оцінки і реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави та скарбів», на той час, це був єдиний шлях узаконення права користування другої половини будинку. Однак, за поданою заявою не було прийнято ні якого рішення.
Отже, протягом 13 років, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 з моменту смерті тітки позивачки ОСОБА_9 позивачі відкрито, безперервно користуються будинком, зберігають зазначене помешкання в належному стані, проводять поточний ремонт будівлі, сплачують податки та комунальні платежі за весь будинок.
Просять визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на ?? частину будинку АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 позов підтримали за обставини викладені у позовній заяві, просять його задовольнити та визнати за ними власності за набувальною давністю на ? частину будинку АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник відповідача Романовська Н.О. позов не визнала у зв'язку із недостатністю, на її погляд, підстав щодо його задоволення.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Між сторонами виникли правовідносини пов'язані з визнанням права власності, що регулюються відповідними нормами Цивільного Кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою померлої ОСОБА_6 та унукою померлої ОСОБА_7 (а.с. 8-10).
20.10.1990 р., позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружилися і стали проживати в будинку АДРЕСА_1 (а.с.7)
Після смерті матері позивачки - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11) та смерті бабусі позивачки ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12), ОСОБА_1, успадкувала у вересні - жовтні 1997 року ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 24-25, 44-47), де в цей час і проживає разом з чоловіком ОСОБА_2, а інша ? частина цього ж житлового будинку фактично перейшла у спадок до тітки позивачки - ОСОБА_9 (а.с. 10), яка проживала разом з позивачами, що підтверджується також інвентаризаційними відомостями №8466 та технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 (14-18, 19-22, 57-60). Тітка позивачки - ОСОБА_9 багато років хворіла на душевну хворобу, її психічний стан здоров'я постійно погіршувався, тому 11.11.1996 р. Староміський районний суд м. Вінниці, визнав ОСОБА_9 недієздатною (а.с. 23), а ІНФОРМАЦІЯ_3 вона померла (а.с. 13) і позивачка не встигли оформити документи щодо опіки над нею.
Фактично після смерті бабусі позивачки ОСОБА_7 позивачі користувалися всім будинком, оскільки тітка ОСОБА_9 не могла керувати своїми діями в наслідок психічного захворювання і постійно до самої смерті знаходилась на лікуванні в спеціалізованій медичній установі. Права позивачів на володіння будинком ні хто не оспорював. На час смерті тітки позивачки ОСОБА_9 в 1996 році, позивачка, як племінниця в число спадкоємців за ЦК Української РСР1963 р, що діяв на той час, не входила, тому у листопаді 1998 року позивачкою було подано заяву до Вінницької міської податкової інспекції про передачу у комунальну власність ? частини зазначеного будинку для подальшої приватизації мешканцями цього житла (а.с. 26), оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за №375 від 06.07.1992 р. «Про затвердження порядку обліку, оцінки і реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави та скарбів», на той час, це був єдиний шлях узаконення права користування другої половини будинку. Однак, за поданою заявою не було прийнято ні якого рішення.
Протягом 13 років, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 з моменту смерті тітки позивачки ОСОБА_9 позивачі відкрито, безперервно користуються будинком, зберігають зазначене помешкання в належному стані, проводять поточний ремонт будівлі, сплачують податки та комунальні платежі за весь будинок (а.с. 28-38).
Статтями 41, 47, 48 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ст.ст. 328, 344 ЦК України, Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно.
Враховуючи зазначені вимоги законодавства України, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та необхідність визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на ? частину будинку АДРЕСА_1, яким вони добросовісно заволоділи, продовжують відкрито, безперервно володіти протягом більш як десяти років, а тому позов підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне, судові витрати понесені позивачами при зверненні до суду залишити за ними за усним клопотанням позивачів.
Керуючись ст. ст. 328, 344 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10. 11, 60, 212-216, 218 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на ? частину будинку АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: