Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
07 червня 2011 р. № 2-а- 3658/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Панова М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,
представників сторін:
позивача - Загребельного Г.С.,
відповідача - Говорун М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного Підприємства "НВФ "АгроДизель" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень ,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Приватне Підприємство "НВФ "АгроДизель", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 0000272307 від 05.04.2011року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі- 17206 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 4471,50 грн., № 0000262307 від 05.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 98266 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 24566,50 грн.
Представник Позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник Відповідача проти позову заперечував, вважає його безпідставним та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог. Свою позицію обґрунтовував тим, що Позивач допустив порушення ч.1 ст.203, ст.215, ст. 216 ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «НВФ «АгроДизель» з підприємствами: ТОВ «Техенергоресурс»; ТОВ «Опт-торгспецзапчастина»; ТОВ «Буд-монтажсервіс»; ТОВ «Електро-промбуд»; ТОВ «Тех-агроремпоставка»; ТОВ «Тех-агромаркетинг»; ТОВ «Промспец-консалтинг»; п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 ЗУ «Про оподаткування прибутку Підприємств»; п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. З, п.4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.З, п.4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість».
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова була проведена документальна планова виїзна перевірка Приватного Підприємства "НВФ "АгроДизель" з питань дотримання податкового законодавства за період з 1.10.2007 року по 30.09.2010 року.
За результатами перевірки складено акт № 1067/23-3/32238992 від 28.03.2011 року згідно висновків яких встановлено порушення ч.1 ст.203, ст.215, ст. 216 ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «НВФ «АгроДизель» з підприємствами: ТОВ «Техенергоресурс»; ТОВ «Опт-торгспецзапчастина»; ТОВ «Буд-монтажсервіс»; ТОВ «Електро-промбуд»; ТОВ «Тех-агроремпоставка»; ТОВ «Тех-агромаркетинг»; ТОВ «Промспец-консалтинг»; п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 ЗУ «Про оподаткування прибутку Підприємств»; п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. З, п.4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.З, п.4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість».
На підставі висновків акту № 1067/23-3/32238992 від 28.03.2011 року ДПІ у Київському районі м.Харкова щодо встановлених в діяльності позивача вищезазначеного порушення, згідно підпункту 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України ДПІ у Київському районі м.Харкова прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000272307 від 05.04.2011року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі- 17206 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 4471,50 грн., № 0000262307 від 05.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 98266 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 24566,50 грн.
Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та з ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Опт-торгспецзапчастина», ТОВ «Буд-монтажсервіс», ТОВ «Електро-промбуд», ТОВ «Тех-агроремпоставка», ТОВ «Тех-агромаркетинг» та ТОВ «Промспец-консалтинг» укладені договора, копії яких містяться у матеріалах справи. Зміст договорів зафіксований на паперових носіях, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає.
В акті перевірки ДПІ зазначає, що у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.
Зазначені операції між позивачем та його контрагентами не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності контрагентів позивача є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.
Також ДПІ зазначає, що вказані підприємства не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочині між позивачем та контрагентами вважаються нікчемними.
У матеріалах справи містяться копії податкових та видаткових накладних за спірними правочинами згідно господарських договорів та позивачем в судове засідання надані докази використання вказаних правочинів у власній господарській діяльності.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.
Згідно зі ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, у зв'язку з чим ПП "НВФ "АгроДизель" не може й не повинна нести юридичну відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента.
Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п. 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР „Про додаток на додану вартість", із змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)
- в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про ПДВ» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закон України «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Контрагентами були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.
Виходячи із вищевикладеного, відповідності до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ.
Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» відповідають, виписані підприємствами, які станом на момент спірних правовідносин були платниками ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ, що відповідає вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.
Таким чином, висновок ДПІ в акті перевірки щодо того, що сторони в порушення вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР „ Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, за наслідками проведеної поставки товарів (послуг) на користь вищезазначених контрагентів не проведено оподаткування податком на Додану вартість за відповідною датою виникнення обсягів таких операцій та не проведено сплату податку на додану вартість до бюджету, не відповідає дійсності.
Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Звертаємо увагу суду, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори нікчемними.
Посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.
З аналізу положення вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіркою виконання цих вимог процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем до суду не надано.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Приватного Підприємства "НВФ "АгроДизель" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова № 0000272307 від 05.04.2011року та № 0000262307 від 05.04.2011 року .
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 10 червня 2011 року.
Суддя Панов М.М.