23 травня 2011 р. № 2-а- 850/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бабаєва А.І.
судді Ізовітової-Вакім О.В.
судді Котеньова О.Г.
при секретарі судового засідання Свіргун О.О.
за участі:
позивача ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1, виданий 12.11.1997 року)
представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 216-20-16/1058 від 14.03.2011 року)
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного департаменту з питань банкрутства про скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного департаменту з питань банкрутства, в якому просив суд скасувати наказ № 187 від 27.12.2010 року про анулювання ліцензії серії НОМЕР_2 на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), видану 02.03.2007 року Державним департаментом з питань банкрутства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, не відповідають дійсності, а тому наказ є протиправним.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечував, в обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не міг забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності, а тому оскаржуваний наказ є правомірним.
У зв'язку з чим представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 09.07.2010 р. по справі № Б-24/03-10 введено процедуру санації ДП ДГ "Чувиріно" Інституту тваринництва УААН, керуючим санацією призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1
На підставі скарги ТОВ "Новоолександрівське" від 26.10.2010 р. № 117 та заяви ПП "Агма-М" від 26.10.10 № 25, на дії арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання обов'язків керуючого санацією ДП ДГ "Чувиріно" Інституту тваринництва УААН, та дозволу Державного департаменту з питань банкрутства від 23.11.10 № 216-50-15/4769, Управлінням з питань банкрутства у Харківській області Державного департаменту з питань банкрутства в період з 14.12.2010 року по 15.12.2010 року була проведена позапланова перевірка додержання арбітражним керуючим ОСОБА_1 ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).
Перевірка проведена у приміщенні Управління з питань банкрутства у Харківській області Державного департаменту з питань банкрутства.
За результатом перевірки складено Акт "Про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності" № 111-10 від 15.12.2010 року.
Згідно висновків Акту ОСОБА_1 порушено абз. 4 ч. 6 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, а саме не розроблено та не подано на затвердження комітету кредиторів плану санації; абз. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, а саме протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючим санацією не виконаний обов'язок щодо подання комітету кредиторів на схвалення плану санації; абз. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, а саме при наявності інвестора у термін до 14.10.10 план санації не розроблений та не погоджений за участю інвестора; ч. 4 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, а саме протягом чотирьох місяців з дня винесення господарським судом ухвали про санацію керуючим санацією не подано на розгляд комітету кредиторів плану санації; абз. 6 ч. 5 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, а саме план санації попередньо не погоджений з органом уповноваженим управляти державним майном. Комісія прийшла до висновку про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.
На підставі зазначеного акту та абз. 9 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" Державним департаментом з питань банкрутства прийнято наказ №187 від 27.12.2010 року, яким анульована ліцензія серії НОМЕР_2 на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), видана ОСОБА_1 02.03.2007 року Державним департаментом з питань банкрутства.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно відповідати ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши оскаржуване рішення відповідача суд прийшов до висновку, що воно не відповідає п. 3 та п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, наказом Державного департаменту з питань банкрутства №187 від 27.12.2010 року було анульовано ліцензію серії НОМЕР_2 на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), видану ОСОБА_1 02.03.2007 року Державним департаментом з питань банкрутства. Підставою для винесення вказаного наказу був Акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності, який містить висновок про неможливість ОСОБА_1 забезпечити виконання ліцензійних умов.
Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 4-47-173/5883 від 05.11.2002 року орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акту перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії (частина 12 статей 20 Закону про ліцензування).
Таким чином (виходячи з положень статті 20 Закону про ліцензування), орган ліцензування у разі встановлення порушень ліцензійних умов має право тільки:
- або видати розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов (у випадку якщо встановлені порушення не є одночасно підставами для анулювання ліцензії, а також реально можуть бути усунені);
- або анулювати ліцензію тільки на підставах, вичерпний перелік яких чітко встановлений статтею 21 Закону про ліцензування.
В будь-якому разі приймати рішення відносно анулювання ліцензії можна тільки тоді, коли для цього є досить підстав і усі інші можливі засоби впливу на суб'єкта господарської діяльності вичерпані.
Таким чином, порушення вимог законодавства можливо розглядати як одну з підстав анулювання ліцензії в контексті абзацу десятого частини першої статті 21 Закону про ліцензування (тобто неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для цього виду господарської діяльності), але тільки у тому випадку, якщо вони (ці порушення) свідчать про дійсну відсутність у ліцензіата будь-яких можливостей для усунення вказаних порушень в майбутньому.
Підтвердженням цього висновку є застосування в цій підставі для анулювання ліцензії такого визначення, як "неможливість". Тобто йдеться про відсутність будь-якої можливості (відсутності взагалі) забезпечити виконання ліцензійних умов. У свою чергу, саме застосування такої форми адміністративного впливу на суб'єкта господарювання, як видання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, і є перевіркою такої можливості.
При цьому зазначений в розпорядженні термін повинен встановлюватися органом ліцензування так, щоб надати ліцензіату реальну можливість для добросовісного виконання вказаного розпорядження (зрозуміло, з урахуванням того що заходи по усуненню порушень ліцензіат повинен здійснювати невідкладно).
Держкомпідприємництва вказує, що Закон про ліцензування має диференційований підхід відносно застосування санкцій до порушників ліцензійних умов. Зокрема, Закон про ліцензування передбачає передусім видання розпорядження органом ліцензування до порушника законодавства у сфері ліцензування відносно усунення виявлених у нього порушень.
Таке розпорядження є саме попередженням суб'єкта господарської діяльності відносно неухильного дотримання чинного законодавства.
Порушення законодавства та/або ліцензійних умов проведення певного виду господарської діяльності (вчинені під час дії певної ліцензії) мають бути усунені суб'єктом господарювання самостійно або (якщо ці порушення встановлені органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування при перевірці) усунені після отримання відповідного розпорядження.
Невиконання такого розпорядження тягне анулювання ліцензії або на підставі абзацу дев'ятого частині першої статті 21 Закону про ліцензування (акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов), або на підставі абзацу десятого частині першої статті 21 Закону про ліцензування (неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності).
Колегія суддів погоджується з такою позицією Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва викладеною у вищезазначеному листі.
Отже, анулювання ліцензії має застосовуватись до ліцензіатів тільки, якщо порушення свідчать про дійсну відсутність у ліцензіата будь-яких можливостей для усунення вказаних порушень в майбутньому. Тобто, йдеться про відсутність будь-якої можливості (відсутності взагалі) забезпечити виконання ліцензійних умов. У свою чергу, саме застосування такої форми адміністративного впливу на суб'єкта господарювання, як видання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, і є перевіркою такої можливості.
Під час прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем не було винесено розпорядження про усунення порушень, що виключило можливість відповідача пересвідчитись у відсутності у ліцензіата будь-яких можливостей для усунення порушень в майбутньому, тобто у реальній і фактичній неможливості виконання ліцензіатом ліцензійних умов.
Також, суд зазначає, що комітет кредиторів на кожному засіданні визнавав задовільною роботу керуючого санацією.
Враховуючи вище зазначене, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача винесене без дотримання п. 3 та п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст.185, ст. 186 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного департаменту з питань банкрутства про скасування наказу - задовольнити.
Наказ № 187 від 27.12.2010 року про анулювання ліцензії серії НОМЕР_2 на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), видану ОСОБА_1 02.03.2007 року Державним департаментом з питань банкрутства - скасувати.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Бабаєв А.І.
Суддя Ізовітова-Вакім О.В.
Суддя Котеньов О.Г.
Повний текст постанови виготовлений 27.05.2011 року.