Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
місто Харків
30.05.2011 р. справа № 2а- 4059/11/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
за участі
секретаря судового засідання -Підгорний М.І.,
представників :
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Кучеренко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова
проскасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення -рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова №0000611702 від 04.04.2011р., №0000621702 від 04.04.2011р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.
Викладені в акті від 15.03.2011р. №672/1702/2173319379 судження суб'єкта владних повноважень є помилковими, порушення ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»в діяльності ФОП насправді відсутні, господарські взаємовідносини з ТОВ «Промспец консалтинг»відбувались в межах правочину, котрий відповідає вимогам закону, здійснені в межах згаданого правочину господарські операції мали реальний товарний характер, первинні документи складені належним чином, витрати по оплаті вартості товару у спірних правовідносинах ФОП фактично понесені, отримані від контрагента товари використані у власній господарській діяльності, збиткових господарських операцій у взаємовідносинах з ТОВ «Промспец консалтниг» ФОП не проводив, наміру безпідставно отримати податкову вигоду не мав, засад розумності та добросовісності при укладанні та виконанні правочину з ТОВ «Промспец консалтинг»дотримався. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова з поданим позовом не погодився.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.
Згідно з висновками акту від 15.03.2011р. №672/1702/2173319379 ФОП ОСОБА_3 вчинено порушення ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: в податковому обліку по податку з доходів фізичних осіб та по податку на додану вартість відображені господарські операції, вчинені між ФОП ОСОБА_3 (як покупцем) та ТОВ «Промспец консалтинг»(як продавцем) за договором від 03.09.2009р. №1/09, що суперечить закону, позаяк названий правочин є нікчемним, а відтак не створює жодних юридичних наслідків. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
З 15.02.2011р. по 15.03.2001р. ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова була проведена планова виїзна перевірка Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний код -2173319379) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р.
Результати перевірки оформлені актом від 15.03.2011р. №672/1702/2173319379.
04.04.2011р. з посиланням на даний акт ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000611702, яким визначено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 14.065,18грн. (основний платіж -11.252,14грн.; штраф -2.813,04грн.) та №000621702 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 18.753,58грн (основний платіж -15.002,86грн.; штраф -3.750,72грн.).
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті від 15.03.2011р. №672/1702/2173319379 судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Промспец консалтинг»правочину і, як наслідок вчинення ФОП ОСОБА_3 порушень ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: врахування при обчисленні податку з доходів фізичних осіб витрат, здійснених ФОП на користь ТОВ як оплата вартості придбаного товару та включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ФОП на користь ТОВ.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.
За матеріалами справи 03.09.2010р. між позивачем, ФОП ОСОБА_3 (в якості покупця) та ТОВ «Промспец консалтинг»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу №1/09, предметом якого є купівля -продаж запасних частин до автобусів та вантажних автомобілів.
В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочину, укладеного між позивачем та згаданим контрагентом, до правового статусу сторін правочину як платників ПДВ, реальності господарських операцій за цим правочином, належності складання первинних документів, відповідності правочину вимогам закону, відсутності у сторін перелічених правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.
При вирішенні спору суд бере до уваги, що відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим -мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.
За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити виключно обґрунтованість судження ДПІ про порушення позивачем ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»з мотивів неможливості зменшення суми отриманого доходу на суму витрат, здійснених за господарськими операціями на користь ТОВ «Промспец консалтинг», а також неможливості включення до складу податкового кредиту сум податку по господарським операціям з ТОВ «Промспец консалтинг», позаяк ці господарські операції відбувались в межах нікчемного правочину.
З приєднаних до справи документів вбачається, що з посиланням на договір купівлі-продажу від 01.09.2010р. №1/09 були складені видаткова накладна №57 від 08.09.2010р. на суму 56.134,80грн., податкова накладна від 08.09.2010р. на суму 56.134,80грн. (в тому числі ПДВ -9.355,80грн.), накладна №577 від 01.12.2010р. на суму 33.882,36грн. (в тому числі ПДВ -5.647,06грн.).
Недоліків в оформленні перелічених первинних документів відповідачем в ході перевірки виявлено не було, оскільки в акті перевірки відповідачем не викладено жодних фактів оформлення перелічених первинних документів з дефектами форми, змісту або походження, які б силу вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ», ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняли втрату оглянутими документами юридичного статусу первинних документів, існування цих обставин не покладено відповідачем в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Суд зазначає, що за правилом п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про ПДВ" пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.
Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ".
За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
Стосовно судження податкового органу про порушення п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ»суд зазначає таке.
Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару на користь ТОВ «Промспец консалтинг»в повному обсязі шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту - «Промспец консалтинг»спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.
З наявних у справі доказів вбачається фактичне виконання господарських операцій між позивачем, ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Промспец консалтинг», понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах, відсутність взаємопов'язаності перелічених суб'єктів господарювання між собою, використання отриманих товарів у власній господарській діяльності ФОП, що зумовлює відсутність підстав для висновку про нікчемність зазначеного правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Промспец консалтинг»взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).
З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.
Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.
За таких обставин, з огляду на приписи п.6 розділу І п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) та обсяг компетенції податкових органів слід дійти висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Розглядаючи справу, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9).
Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.
При цьому, суд зазначає, що викладені в акті від 15.03.2011р. №672/1702/2173319379 доводи податкового органу про нікчемність правочину підлягають відхиленню, бо в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Додатково суд відзначає, що жодних фактичних даних, які б засвідчували неможливість проведення у спірних правовідносинах саме господарських операцій з поставки товару, акт перевірки від 15.03.2011р. №672/1702/2173319379 не містить.
Системно проаналізувавши положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Кримінального кодексу України, суд доходить висновку, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.
Втім в ході розгляду відповідачем не було подано до суду жодних доказів прийняття компетентним суб'єктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті.
Отже, судження відповідача про нікчемність укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Промспец консалтинг»правочину не знайшло свого підтвердження добутими по справі доказами.
За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення ФОП ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ».
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ФОП, то поданий позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат по справі проводиться за правилами ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити.
Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова №0000611702 від 04.04.2011р., №0000621702 від 04.04.2011р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (місцезнаходження -61000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код -НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.
Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова у повному обсязі виготовлена до 03.06.2011р.
Суддя Сліденко А.В.