01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.05.2011 № 17/459
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів:
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.05.2011 року
розглядаючи апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року
у справі № 17/459 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»
до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради
про стягнення 71670 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (в минулому акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго») до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради про стягнення 71670 грн. задоволено частково.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 16.02.2011 року комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити публічному акціонерному товариству «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» в повному обсязі.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим а апеляційну скаргу надуманою та безпідставною. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін рішення господарського суду міста Києва, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
У судовому засіданні 16.05.2011 року представник комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав поданий відзив на апеляційну скаргу з доводами викладеними в ньому та заперечив проти задоволення апеляційної скарги вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 16.02.2011 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
Крім того, в судовому засіданні 16.05.2011 року представник позивача заявив клопотання про зміну свого найменування. Так, представник повідомив апеляційний господарський суд про те, що на виконання вимог ЗУ «Про акціонерні товариства» акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго» було перейменовано у публічне акціонерне товариство «Київенерго». В зв'язку з цим просив суд апеляційної інстанції здійснити заміну найменування позивача на публічне акціонерне товариство «Київенерго». На підтвердження зазначених фактів представником позивача до поданого клопотання також доданий витяг із статуту ПАТ «Київенерго», копії довідки з ЄДРПОУ серія АБ №150424 та свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 №769840.
Ухвалою колегії суддів апеляційного господарського суду у судовому засіданні 16.05.2011 року задоволене клопотання позивача про заміну його найменування та здійснено заміну сторони по справі № 1/281 - позивача акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на публічне акціонерне товариство «Київенерго».
У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
13.11.2003 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (в минулому акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго») (енергопостачальною компанією) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (споживачем) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1110056 (далі - договір). За умовами даного договору позивач зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі.
Відповідно до пункту 2.2.1 договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з відповідачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону, а для гарячого водопостачання - протягом року згідно з заявленими відповідачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Згідно з п. 2.3.1 договору відповідач зобов'язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Згідно з п. 2.3.5 договору відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію та своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок позивача за теплову енергію, спожиту орендарями.
Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, за період з листопада 2008 року по вересень 2010 року включно позивач на виконання умов договору поставив відповідачу теплової енергії на загальну суму 246702,13 грн. Факт отримання послуг на зазначену суму відповідачем не заперечується та підтверджується обліковими картками за спірний період та підписаними відповідачем відомостями обліку теплової енергії за спірний період. Факт визнання відповідачем отримання від позивача саме такої кількості послуг підтверджується виконаним відповідачем контррозрахунком заборгованості № 97 від 28.01.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи, додатком 1 до договору, сторони погодили між собою обсяг постачання теплової енергії. Додатком 2 до договору (тарифи та порядок розрахунків) сторони узгодили між собою, зокрема: у разі встановлення у відповідача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії, кількість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3, 4) (п. 2); у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії відповідача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначних цими приладами обліку, відповідачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3 додатку 1 (п. 3); дата зняття відповідачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця (п. 4); відповідач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає позивачу звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-1 - не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 6); у разі відсутності у відповідача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: 1) на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; 2) на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням температури теплоносія (п. 8); відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число отримувати в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63, оформлену позивачем платіжну вимогу - доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 9); відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості, контррозрахунку відповідача та реєстру платежів, відповідач частково оплатив надані позивачем послуги, перерахувавши на його рахунок в рахунок оплати спірних послуг 195573,89 грн. Неоплаченою на дату звернення до суду залишилась поставлена за спірний період теплова енергія на суму 51128,24 грн.
Як зазначалося вище, ПАТ «Київенерго» в особі СВП «Енергозбут Київенерго» (в минулому АЕК «Київенерго») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради заборгованості в сумі 71670 грн. Рішенням суду першої інстанції від 16.02.2011 року позов задоволено частково.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Так, як вірно вказав суд першої інстанції у даному випадку, за умовами договору боржником є саме відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця - сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10 Додатку 2), а отже, він має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуги.
Судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не позбавлений права у встановленому законодавством порядку звернутись до позивача з пропозицією щодо внесення змін до договору в частині оплати наданих за його умовами послуг.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що сума основного боргу виникла внаслідок різниці в тарифах та ця різниця має бути погашена відповідними місцевим бюджетом, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне.
Пунктом 1 порядку встановлено, що він визначає механізм розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам - виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця в тарифах).
Відповідно до п. 2 порядку видатки на відшкодування втрат підприємств-виробників, що пов'язані з затвердженням (погодженням) цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті згідно з наданими виробником послуг прогнозних розрахунків, що погоджуються зі структурним підрозділом з питань цінової політики та фінансів відповідного органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевого самоврядування, який приймав рішення про затвердження (погодження) тарифів.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що вищезазначений порядок регулює взаємовідносини з приводу відшкодування втрат виробників, які виникають внаслідок затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги нижчих за собівартістість таких послуг, а не відносини з приводу різниці, яка утворюється при зміни одиниці виміру нарахувань за теплову енергію, а отже, застосування його до спірних правовідносин сторін не є правомірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за період з листопада 2008 року по вересень 2010 року включно за надані послуги по спірному договору в сумі 51128,24 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2722,05 грн., та інфляційні збитки в розмірі - 10576,58 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 4862,58 грн. та штрафу в сумі 2380,55 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, стягнення вказаної пені та штрафу, позивач ґрунтує на приписах частини 2 ст. 231 ГК України.
За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі. Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, виходячи з зазначених норм закону, для застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти згоди у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема спірним договором, сторони не передбачили відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за послуги з постачання теплової енергії, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4862,58 грн. та штрафу в сумі 2380,55 грн. за прострочення виконання зобов'язання є безпідставними.
Крім того, судова колегія зазначає, що посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 ГК України, з урахуванням якої він розрахував зазначені пеню та штраф, є помилковими, оскільки зазначена норма не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов'язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).
Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов'язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України. Таким чином, враховуючи те, що спірним договором сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б передбачалася можливість застосування до відповідача такої відповідальності як стягнення неустойки за порушення грошових зобов'язань, позивачем не вказаний, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4862,58 грн. та штрафу в сумі 2380,55 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 прикінцевих положень ГК України на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.
Як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки, а отже, норми ч. 2 ст. 231 ГК України не розповсюджуються на правовідносини сторін щодо відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 4862,58 грн. та штрафу в сумі 2380,55 грн. задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов частково. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року у справі № 17/459 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року у справі № 17/459 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 17/459 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді