01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.06.2011 № 37/24
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від повізивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1. - представник за дов. №04/2159 від 22.11.2010р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Трансметалпродукт»
на рішення господарського суду м. Києва
від 14.03.2011р. (дата підписання - 23.03.2011р.)
у справі № 37/24 (суддя - Гавриловська І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт»
до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»
про визнання кредитного договору недійсним
У лютому 2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії №2008-001/DC-002 від 24.01.2008р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір був укладений з боку позивача під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах для нього.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.02.2011р. позовну заяву ТОВ «Трансметалпродукт» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №37/24.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, у своєму письмовому відзиві просив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» у задоволенні його позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.
14.03.2011р. ТОВ «Трансметалпродукт» звернулося до господарського суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій разом із кредитним договором №2008-001/DC-002 від 24.01.2008р. просило визнати недійним також договори, які були укладені з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим кредитним договором, а саме - визнати недійним договір застави товарів в обороті №2008-001/DC-002/5 від 24.01.2008р., договір застави обладнання №2008-001/DC-002/3 від 24.01.2008р., договір іпотеки нерухомого майна №2008-001/DC-002/1 від 24.01.2008р., договір іпотеки нерухомого майна №2008-001/DC-002/2 від 24.01.2008р. та договір застави №2008-001/DC-002/4 від 24.01.2008р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. у справі №37/24 (суддя - Гавриловська О.І.) у позові відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що позивач не довів суду того, що на момент укладення кредитного договору його фінансове становище було крайнє скрутне, а також того, що кредит позивач отримував під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Крім того, місцевий господарський суд не знайшов підстав для визнання спірного правочину недійсним, визначених у ст.215 Цивільного кодексу України
При прийнятті рішення по даній справі господарським судом не була прийнята до розгляду заява ТОВ «Трансметалпродукт» про збільшення позовних вимог з тих підстав, що за оцінкою суду, у цій заяві позивач фактично висунув нові позовні вимоги, про які не йшлося в його позовній заяві.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. у справі №37/24 скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
У доводах апеляційного оскарження позивач наполягав на тому, що кредитний договір був укладений ним під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах для позичальника, тому на підставі ст.233 Цивільного кодексу України підлягає визнанню судом недійсним з моменту укладення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011р. №37/24 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 01.06.2011р.
Відповідач своїм правом, наданим йому ст.96 ГПК України, не скористався, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак, у судовому засіданні від 01.06.2011р. його представник усно заперечив проти доводів апеляційного оскарження і просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Представник позивача у судове засідання від 01.06.2011р. не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення за №0100177937767, про причини неявки свого представника суду не повідомив.
Враховуючи, що позивач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки свого представника суду не повідомив, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у його відсутність.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 24.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (кредитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» (позичальник, позивач) було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №2008-001/DC-002 (а.с.5-7).
Згідно умов договору банк зобов'язався надати, а позичальник зобов'язався отримати, належним чином використовувати та повернути у передбачені цим договором строки кредит у розмірі 2 400 000,00 грн., сплативши проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 23.01.2010р. відповідно до наведенного у договорі графіку погашення.
У пункті 1.5.1.1 договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом розраховуються на основі процентної ставки у розмірі 16,5 % річних, яка може бути змінена у порядку, визначеному договором.
Умовами данного договору визначалось право банку змінити розмір плати за користування кредитом. Такий перегляд ставки в односторонньому порядку згідно п.1.5.1.4 договору може здійснюватись банком протягом строку дії цього договору до моменту повного виконання позичальником зобов'язання. У такому разі банк направляє позичальнику повідомлення із зазначенням нової процентної ставки, а також причин, з якими банк пов'язує необхідність зміни плати за користування кредитом та пропозицію укласти додаткову угоду до цього договору та документів забезпечення.
У разі якщо встановлена банком плата за користування кредитом (проценти) задовольнить позичальника, сторони укладають та підписують додатковий договір до цього договору про зміну процентної ставки за користування кредитом одночасно з підписанням додаткових договорів до документів забезпечення (п.1.5.1.6 договору).
У разі, якщо позичальник відмовиться від пропозиції банку, що пов'язана зі зміною процентної ставки за користування кредитом, шляхом укладення з банком відповідних додаткових договорів до цього договору та документів забезпечення, або залишить таку пропозицію банку без розгляду та відповіді протягом 15 календарних днів з моменту її надходження на адресу позичальника, останній зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту спливу п'ятнадцятиденного строку, який визначений сторонами як строк для розгляду пропозиції банку, повністю погасити заборгованість по кредиту, сплатити усі нараховані проценти за період фактичного користування кредитом та інші платежі, визначені цим договором.
Вважаючи наведені умови договору вкрай невигідними для позичальника, який знаходиться у вкрай тяжкому економічному та фінансовому становищі, у лютому 2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», в якому просило визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 2008-001/DC від 24.01.2008р. Позивач зазначив, що названий кредитний договір був укладений із відповідачем, оскільки позивач потребував поповнення обігових коштів для здійснення господарської діяльності.
За таких обставин, посилаючись на положення ст.ст. 215, 233 Цивільного кодексу України, позивач просив визнати недійсним укладений із відповідачем кредитний договір № 2008-001/DC від 24.01.2008р. та застосувати правові наслідки його недійсності, передбачені ст.216 ЦК України.
Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Основні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 названої статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у своїй апеляційній скарзі наголошує на необхідності застосування господарським судом приписів ст.233 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Такі правочини, які в цивілістичній науці одержали назву кабальних, мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.
Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.
Таким чином, правовий аналіз ст.233 Цивільного кодексу України свідчить про те, що для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність наступних двох умов.
Кабальний правочин особа вчиняє добровільно (тут немає насильства), більше того, вона сама може бути ініціатором такого правочину, вона також усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах (тут нема помилки або обману), але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.
Скаржник стверджував, що під час укладення кредитного договору усвідомлював невигідність його умов для себе, однак у зв'язку з необхідністю поповнення обігових коштів змушений був звернутися до банку за отриманням кредиту.
Утім, у розумінні статті 233 Цивільного кодексу України під тяжкими обставинами слід мати на увазі не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми. Для визнання такого правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину (Лист (узагальнення) Верховного Суду України від 24.11.2008р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Судова колегія вважає, що доказуванню підлягала обставина ( або комплекс обставин ) , за наявності яких дефектна воля особи, яка вчиняла правочин від імені позивача, формувалася невільно під впливом збігу тяжких обставин. Така воля могла співпадати з волевиявленням, але формуватися невільно , в силу чого не відображала дійсних бажань та намірів суб'єкта.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів, що його воля у момент укладенням спірного договору не відображала його дійсних бажань і намірів і, як наслідок , сформувалася невільно.
Судова колегія вважає, що сама по собі недостатність власних грошових коштів у суб'єкта господарювання є наслідком ризиків здійснення ним підприємницької (господарської) діяльності.
Кредитування є фінансовою послугою, яка надається фінансовими установами ,у т.ч. банками. .
За наведених позичальником обставин його воля була спрямована на поповнення недостатніх у результаті власної господарської діяльності обігових коштів за рахунок позичених коштів банку , а отже воля позичальника формувалася вільно і відображала його дійсні бажання та наміри .
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, твердження апелянта про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору з підстав укладення його на вкрай невигідних умовах для позичальника є необґрунтованими.
Під час апеляційного перегляду даної справи, колегією суддів було перевірено дотримання сторонами вимог, визначених ст.203 Цивільного кодексу України, та не встановлено наявності обставин, які б давали підстави вважати, що спірний договір був вчинений з порушенням приписів названої статті закону. Суд першої інстанції вірно встановив, що зміст укладеного сторонами кредитного договору не суперечить чинному законодавству України, правочин вчинено уповноваженими на це особами, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а укладення спірного кредитного договору було спрямовано на настання реальних наслідків, що обумовлені ним.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що підстави для визнання спірного правочину недійсним відсутні.
При цьому, колегія суддів вважає правомірним відхилення місцевим господарським судом заяви ТОВ «Трансметалпродукт» від 14.03.2011р. про збільшення позовних вимог, в якій разом із кредитним договором №2008-001/DC-002 від 24.01.2008р. товариство просило визнати недійним також договори, які були укладені з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, а саме - договір застави товарів в обороті №2008-001/DC-002/5 від 24.01.2008р., договір застави обладнання №2008-001/DC-002/3 від 24.01.2008р., договір іпотеки нерухомого майна №2008-001/DC-002/1 від 24.01.2008р., договір іпотеки нерухомого майна №2008-001/DC-002/2 від 24.01.2008р. та договір застави №2008-001/DC-002/4 від 24.01.2008р.
Відповідно до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Позивач у своїй заяві про збільшення позовних вимог просить визнати недійними договори, що були укладені з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №2008-001/DC-002 від 24.01.2008р.
Згідно абзацу другого підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося у позовній заяві.
Зі змісту поданої позивачем заяви вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» були заявлені нові вимоги про визнання недійсними інших договорів, крім кредитного договору №2008-001/DC-002 від 24.01.2008р., про які не йшлося у позовній заяві.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно не прийняв до розгляду заяву ТОВ «Трансметалпродукт» про збільшення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційного оскарження, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду по даній справі колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ «Трансметалпродукт» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржений ним судовий акт - залишенню без змін як такий, що прийнятий із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а також при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ст.49 ГПК України державне мито покладається на апелянта .
Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» на рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. у справі №37/24 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. у справі №37/24 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 37/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді