79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.05.11 Справа№ 5015/1864/11
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос", м. Рівне,
до відповідача:Публічного акціонерного товариства "Кредобанк",
м. Львів,
про: визнання Кредитного договору №56-07 від 03.03.2007 року недійсним.
Суддя М. М. Синчук
За участю представників:
позивача:Не з'явився,
відповідача:ОСОБА_1 -довіреність від 21.01.2011 р.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання Кредитного договору №56-07 від 03.03.2007 року недійсним. Ухвалою від 05.04.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 26.04.2011 р.
Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним Кредитний договір №56-07 від 03.03.2007 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос", як такий, що суперечить законодавству України та моральним засадам суспільства.
В судове засідання 26.04.2011 р. представник позивача не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю представника позивача в іншому судовому засіданні, вимоги ухвали суду від 05.04.2011 р. виконав частково, надав довідку з ЄДРПОУ.
В судове засідання 26.04.2011 р. представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи судом, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №0508562 від 08.04.2011 р., причин неприбуття в судове засідання не повідомив, вимог ухвали суду від 05.04.2011 р. не виконав.
В судовому засіданні 26.04.2011 р. розгляд справи відкладено на 31.05.2011 р.
В судове засідання 31.05.2011 р. представник позивача повторно не з'явився, причин неприбуття в судове засідання не повідомив, вимог ухвали суду від 05.04.2011 р. не виконав, без поважних причин.
В судове засідання 31.05.2011 р. представник відповідача з'явився, подав відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, подав заяву про застосування трьохрічної позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Оскільки, позовну заяву до суду подано 04.04.2011 р., спір має бути вирішено в строк до 04.06.2011 р.
Суд, керуючись ст. 75 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.
24.07.2007 р. між сторонами укладено Кредитний договір №56-07 від 03.03.2007 р. (далі по тексту -Кредитний договір) За умовами цього Договору банк (відповідач у справі) зобов'язується надати у власність позичальникові (позивач у справі) грошові кошти (надалі -кредит), у розмірі і на умовах обумовлених цим Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредиті сплатити проценти за користування ним та комісії.
Відповідно до п. 2.1. Банк видає позичальнику інвестиційний кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту, валюта кредиту та сума становить 670'000,00 доларів США.
Згідно п. 2.1.3. Договору процентна ставка становить 12,5% річних.
Відповідно до п. 2.1.2. Договору призначення кредиту: оплата витрат, пов'язаних із ремонтом та облаштуванням бази по виготовленню тукосумішей, в т.ч. купівля будівельних матеріалів, оплата за будівельні роботи, купівля обладнання.
Відповідно до п. 11.1. Договору, договір набуває чинності з дня підписання його обома Сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За приписами ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Виходячи зі змісту ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
На основі вище наведеного, під час укладення господарських договорів сторони є вільними і на свій розсуд визначають будь-які умови договору. Договір або його умови не повинні суперечити законодавству України.
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: 1). зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, 2). особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, 3). волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, 4). правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, 5). правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст. 205 ЦК України, за якою правочин може вчинятися усно або у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Безпідставним є посилання позивача на обмеження п. 9.3.7. Договору прав позивача, без письмової згоди кредитора на вчинення певних дій. Частиною 1 ст. 59 ГК України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації -за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду.
Позивач не зазначив, яким саме актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства суперечить зміст Кредитного договору. Позивач не надав доказів на підтвердження факту порушення своїх прав, включенням до Договору п. 9.3.7., та не зазначив, яким чином включення до Договору цього пункту, тягне недійсність всього Кредитного договору.
Як встановлено в судовому засіданні, сторонами Кредитного договору №56-07 від 03.03.2007 р., у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст договору був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.
Отримання кредиту позивачем не спростовано.
Позивач не представив суду доказів, що кредитний договір погоджувався сторонами шляхом підписання протоколу суперечностей, та/або, що після укладення кредитного договору, які на його не були погодженні сторонами.
Крім того, позивач не надав до суду будь-яких письмових доказів, які б підтверджували, що Кредитний договір №56-07 від 03.03.2007 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не довів відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтовані та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Обчислення позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки, оспорюваний Кредитний договір №56-07 був укладений між сторонами у справі 03.03.2007 р. та підписаний уповноваженими представниками, які володіли повним обсягом цивільної право- та дієздатності, на момент їх підписання волевиявлення учасників було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, та правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним. Таким чином, з моменту укладення правочину - Кредитного договору №56-07 від 03.03.2007 р. до звернення позивача до суду із позовом про визнання вище зазначеного правочину недійсним минуло понад 3 роки. Строк позовної давності минув 03.03.2010 р.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином суд вважає, що доводи позивача щодо визнання недійсним Кредитного договору №56-07 від 03.03.2007 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос", як такого, що суперечить законодавству України та моральним засадам суспільства, є необгрунтованими та не доведеними.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог потрібно відмовити.
Судові витрати в силу ст. 49 ГПК України залишаються за позивачем.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 15, 205, 207, 215, 256, 257, 261, 267, 626, 627, 638, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 179, 180, 198, 345 ГК України, ст. ст. 69, 33, 49, 59, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Синчук М.М.