№ 2- 5557
2011 рік
12 травня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного комітету України із земельних ресурсів, треті особи управління держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області і головне управління держкомзему у Дніпропетровської області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди, -
ОСОБА_1 06 вересня 2010 року звернулася до суду з позовом до відповідача державного комітету України із земельних ресурсів про стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися стосовно розрахунку. Позивач у своєму позові, а його представник у ході судового засідання посилалися на те, що з 05 вересня 2008 року працював на посаді начальника управління держкомзему у м. Дніпропетровську. Заробітна плата за весь час роботи відповідачем йому виплачувалась, але була і заборгованість. Наказом відповідача від 30 жовтня 2009 року його було звільнено за одноразове порушення трудових обов'язків по п. 1 ст. 41 КЗпП України. Він не погодився з таким звільненням, оскаржив його до суду, постановою суду всі незаконні накази стосовно позивача було скасовано, його поновлено на роботі і ухвалою апеляційного суду вказана постанова залишена без змін, рішення набрали законної сили. Його було поновлено на роботі і він відразу звільнився з посади за згодою сторін, але розрахунок по зарплаті за час вимушеного прогулу він так і не отримав. Звернення до відповідача з цього питання ні до чого не призвело. Йому завдана моральна шкода. Він вимушений знову звернутися до суду, оскільки відбулася затримка розрахунку з ним з вини відповідача. У ході судового засідання уточнені позовні вимоги були підтримані, просив стягнути з відповідача на його користь вказані уточнені кошти: суму заробітної плати за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду, задовольнивши позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
Представники третіх осіб в судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю, вважаючи вимоги позивача не обґрунтованими і просилив їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників позивача і третіх осіб, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд уважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в зв'язку з реорганізацією підприємства наказом № 659 кт від 05 вересня 2008 року прийнятий на посаду начальника управління держкомзему у м. Дніпропетровську. Заробітна плата за весь час роботи відповідачем йому виплачувалась, але була і заборгованість. Наказом відповідача № 746 кт від 30 жовтня 2009 року позивача було звільнено за одноразове порушення трудових обов'язків по п. 1 ст. 41 КЗпП України. Він не погодився з таким звільненням, оскаржив його до суду, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, всі незаконні накази стосовно позивача було скасовано, його поновлено на роботі і ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року вказана постанова залишена без змін, рішення набрали законної сили. Наказом № 713 кт від 06 жовтня 2010 року позивача було скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1, поновлено його на роботі з 31 жовтня 2010 року і він допущений до роботи з 07 жовтня 2010 року. Наказом № 727 кт від 15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи 01 листопада 2010 року за згодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України, але розрахунок по зарплаті за час вимушеного прогулу він так і не отримав. Звернення до відповідача з цього питання ні до чого не призвело, заборгованість по заробітній платі перед позивачем погашена не була, виник спір.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Відповідач зобов'язаний був позивачеві відповідно до зазначеної норми КЗПП України виплатити всі приналежні йому суми, що складали заборгованість по заробітній платі, чого зроблено не було.
Згідно ст. 117 КЗПП України відповідач зобов'язаний виплатити позивачу заробітну плату за весь час затримки розрахунку після звільнення.
Відповідач зобов'язаний позивачеві відповідно до зазначеної норми КЗПП України виплатити заробітну плату за весь час затримки розрахунку після звільнення згідно рішення суду за період з 31 жовтня 2009 року по день поновлення на роботі - 07 жовтня 2010 року 32999 грн. 88 коп., що складає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно ч. 1 ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду за який провадиться оплата праці (загальна сума з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати). (Аналогічні вимоги містить і ст. 30 Закону України «Про оплату праці»).
Не може суд взяти до уваги заперечення представників відповідача та третіх осіб проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і об'єктивно нічим не підтверджені, відповідачем дійсно допущена заборгованість по заробітній платі перед позивачем за час вимушеного прогулу, рішення суду своєчасно не виконані, не проведені такі виплати і при звільненні позивача, рішення суді в і накази відповідача про поневолення позивача на роботі чинні, не оскаржені, не спростовані, набрали законної сили і повинні бути виконаними.
Частина 1 статті 2371 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим їм органом моральної шкоди працівникові проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав привело до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і жадають від його додаткових зусиль для організації свого життя.
Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем було надано належні докази наявності маральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
З огляду на вимоги зазначеної норми, суд вважає за можливе позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди частково задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкода в сумі 1000 гривень, оскільки у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати позивач зі своєю родиною не міг нормально харчуватися і купувати одяг собі і родині, утримувати житло; на утриманні позивача знаходиться його сім'я, що потребує постійної підтримки, в тому числі і фінансової, але через неправомірні дії відповідача не зміг її отримати, що спричинило додаткові хвилювання та страждання. Він (позивач) був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя і родини, шукати додаткові заробітки, звертатися до адміністрації підприємства із проханням про виплату зарплати та інш. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача крім вказаних в позові та рішеннях суду, а відповідач цього не довів, відповідачу було запропоновано добровільно вирішити спірне питання, але цього зроблено не було, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
На підставі ч. 2 ст. 75 ЦПК України судові видатки, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно тої частини позову, щодо якої рішення ухвалене проти неї і зараховуються в дохід держави, тому, оскільки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»позивачем при пред'явленні позову до суду не були сплачені судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд вважає необхідним стягнути вказані кошти з відповідача на користь позивача - судовий збір в сумі 25о грн. і на користь держави - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120 грн..
При таких обставинах суд вважає можливим стягнути з відповідача державного комітету України із земельних ресурсів на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 32999 грн. 88 коп., моральну шкоду 1000 грн. та повернення судового збору (держмито) в сумі 250 грн., а всього 34249 грн. 88 коп., стягнути з державного комітету України із земельних ресурсів на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120 грн., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до державного комітету України із земельних ресурсів про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Таким чином обставини доповнених та уточнених позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 36, 110, 116, 231, 232, 236, 237-1 КЗПП України, ст. ст. 3, 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з державного комітету України із земельних ресурсів на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 32999 грн. 88 коп., моральну шкоду 1000 грн. та повернення судового збору (держмито) в сумі 250 грн., а всього 34249 грн. 88 коп.
Стягнути з державного комітету України із земельних ресурсів на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120 грн..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до державного комітету України із земельних ресурсів про стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -