№ 2- 6330
2011 рік
12 травня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі -Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк»про визнання частини договору застави припиненим, -
ОСОБА_1 29 листопада 2010 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ПАТ «Укргазпромбанк»про визнання частини договору застави припиненим. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що на забезпечення кредитного договору ТОВ КСС і ПАТ «Укргазпромбанку»відповідач ОСОБА_2 (чоловік) з її письмової згоди уклав 23 листопада 2007 року з відповідачем (банком) договір застави транспортного засобу -свого автомобіля, банк кредитні кошти видав і вони були використані. Але пункт 3.1.10 вказаного договору виходить за межі застави, фактично є порукою і порушує її права шляхом збільшення об'єму зобов'язання (збільшення відсоткової ставки за кредитним договором). Позивач вважає, що вказаний пункт договору не повинен діяти і вважається припиненим, договір поруки укладався з порушенням закону, оскільки містить несправедливі і протиправні положення, що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству, претензій банком до неї по цьому договору не було. На її звернення до відповідача про з'ясування обставин укладання угоди поруки спірне питання вирішене не було, була відмова. Вважає вказане неправомірним, оскільки порушує його права, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. Просила визнати вказаний пункт договору припиненим, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ «Укргазпромбанку»в судовому засіданні позов не визнав, вказавши на те, що дійсно на прохання ТОВ КСС вони уклали з ним кредитний договір і на його забезпечення -договір застави рухомого майна з відповідачем ОСОБА_2 безпосередньо та з урахуванням згоди позивачки, гроші банк надав, ТОВ КСС ними користується, з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного представника відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що 23 листопада 2007 року між відповідачем ПАТ «Укргазпромбанк»та ТОВ «КСС»було укладено договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 1104-КЛ/07. На забезпечення вказаного договору 23 листопада 2007 року з відповідачем ОСОБА_2 ПАТ «Укргазпромбанк»уклав договір застави № 81-3/07, предметом цього договору застави є автомобіль»Мерседес-Бенц, що належить ОСОБА_2 Для укладення цього договору застави позивачка як дружина ОСОБА_2 дала свою письмову згоду. 05 вересня 2008 року між сторонами кредитного договору була укладена додаткова угода №1, що уточнила п. 1.1.4 кредитного договору і підвищила відсоткову ставку за кредитним договором, як це і передбачено умовами самого кредитного договору № 1104-КЛ/07. Позивачка не погодилася з умовами п. 3.1.10 договору застави про можливість погашення вимог за кредитним договором, позивач вважає, що вказаний пункт договору не повинен діяти і вважається припиненим, оскільки договір застави є фактично договором поруки, а договір поруки укладався з порушенням закону, оскільки містить несправедливі і протиправні положення, що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству, претензій банком до неї по цьому договору не було. На її звернення до відповідача про з'ясування обставин укладання угоди поруки спірне питання вирішене не було, була відмова. Вважає вказане неправомірним, оскільки порушує його права, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. Виник спір, в добровільному порядку питання не вирішене і вона вимушена була звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до вищевикладеного, укладення кредитного договору від 23 листопада 2007 року не суперечить вимогами діючого законодавства України, а тому підстав для визнання кредитного договору та договору застави удаваними немає.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
ТОВ «КСС» свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Також і відповідач ОСОБА_2 при укладенні договору застави рухомого майна повністю розумів всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погодився з ними.
Відповідно до судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.), застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Зміна обставин, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання кредитного договору чи договору застави. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором та заставодавець.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складений у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з оскарження кредитного договору, за яким він протягом майже року виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитного договору на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаним договором.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, таким чином ніяких порушень з боку банку немає та позивачеві було про це відомо. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до положень ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до кредитних відносяться операції зазначені у п. З ч. 1 та п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті або їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені кошти як у національній, так і в іноземній валюті. Статтями 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Діючим законодавством не передбачено будь - яких заборон або обмежень на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті). Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти як у національній так і в іноземній валюті. Банк має право надавати кредит (розміщувати залучені ним кошти) незалежно від виду валюти.
Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Відповідач та ТОВ «КСС», зі свого боку погодилися з такими умовами договорів, підписавши кредитний договір та договір застави особисто. Позивачка як дружина ОСОБА_2 дала свою письмову згоду на укладення договору застави, вільно розуміючи також значення і суть своїх дій.
Договори про надання кредиту та застави укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.
Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ «Укргазпромбанк», ТОВ «КСС»і відповідач ОСОБА_2 погодилися на умови про надання кредиту та договору застави як такі, що їх влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував їм своїх послуг та не вимагав укладення договорів, це була ініціатива особисто їх.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що при укладенні як одного так і іншого договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст. ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. За ст. 632 ЦК України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 1051, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобо'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач ПАТ «Укргазпромбанк»заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача крім вказаних в кредитному договорі сторін та договорі застави, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договору і добровільно підписав згоду на укладення договору застави, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання частини договору застави припиненим в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 60, 23, 203, 607, 627, 629, 632, 651, 1051, 1054, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 6, 7, 55, 56 Закону України «Про національний банк України», п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 і публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк»про визнання частини договору застави припиненим відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -