Справа № 2-4666/11
27 квітня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Мазниці А.А.
Секретаря -Ткаченко В.І.
За участю:
Позивача -ОСОБА_1
Представника позивача -ОСОБА_2
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради про припинення права власності, визнання правовстановлюючих документів недійсними, визнання права власності, -
У грудні 2006 р. ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради та ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що є власником 4/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, решта якого належить відповідачам, а саме 2/10 його частини належать Виконавчому комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, 4/10 належать ОСОБА_3 Враховуючи, що відповідачі участі в утриманні спільного майна не приймали, його збереженням та в цілому технічним станом не опікувалися, ОСОБА_3 у спірному домоволодінні ніколи не проживала, отримавши його частку в порядку спадкування, об'єкти нерухомого майна, що припадали на їх частки, прийшли в аварійний стан та частково зруйнувалися, створивши загрозу об'єкту в цілому, в тому числі частці позивача, останній просив суд в порядку ст. 365 ЦК України припинити їх частки у спільному майні на умовах грошової компенсації їх вартості (а.с. 4-6).
У жовтні 2009 р. позовні вимоги були уточнені та доповнені, в тому числі шляхом залучення до участі у справі другого позивача ОСОБА_1 як особи, якій ОСОБА_5 подарував частину належної йому частки, та заміни відповідача Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради належним суб'єктом права комунальної власності - Територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (а.с. 94-97).
У подальшому у зв'язку з компенсацією ОСОБА_1 вартості належної ОСОБА_3 частки у спільному майні позовні вимоги були остаточно уточнені, в їх останній редакції позов був заявлений лише ОСОБА_1, яка вимагала визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності від 04.12.2000 р., видане Дніпропетровській міській раді на 6/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, та свідоцтво про право власності від 02.11.1982 р., видане ОСОБА_7 на 4/10 частини того ж домоволодіння, припинити право власності ОСОБА_3 на 6/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на цю частку, зобов'язати КП «Дніпропетровське МБТІ»зареєструвати це право (а.с. 233-238).
Ухвалою суду від 27.04.2011 р. провадження у справі було закрите в частині вимог про зобов'язання реєструючого органу вчинити дії.
У судовому засіданні позивачка та її представник заявлені вимоги в остаточній редакції підтримали, на їх задоволенні наполягали.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, у якій позов визнали та зазначили, що відповідачці за згодою сторін виплачена компенсація вартості належної їй частки у спільному майні у розмірі 60.000, 00 грн. (а.с. 226).
Відповідач Територіальна громада м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради явку свого представника до суду не забезпечила, про день та час розгляду справи повідомлялася.
Вислухавши пояснення осіб, що брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 01.10.1982 р. № 1188 було встановлене право власності на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 та визначений розмір часток співвласників у ньому, а саме за ОСОБА_7 -4/10 частини, за ЖЕУ-8 -6/10 частин (а.с. 12). Підставою для визначення розміру часток був акт МБТІ, яким визначено, що у володінні ОСОБА_7 перебували приміщення 1-1 та 1-2 у будинку літ. А-1, сіні а-1, сарай Б, вбиральня В, споруди 1-3, мостіння І, місцевим радам належало приміщення 2-1 у будинку літ. А-1, жила прибудова А1-1, сіні а1-1, вбиральня Г, сарай Д, мостіння ІІ (а.с. 12/зв).
02.11.1982 р. на підставі зазначеного рішення ОСОБА_7 було видане свідоцтво про право власності (а.с. 244).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла (а.с. 91). Відповідач ОСОБА_3 є її спадкоємцем за заповітом та у серпні того ж року звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 26а/зв).
Право власності на частку у спірному домоволодінні було вперше оформлене Територіальною громадою м. Дніпропетровська 04.12.2000 р. з видачею відповідного свідоцтва (а.с. 13, 14).
Як вбачається з свідоцтва про право власності від 13.03.2006 р. (а.с. 9), квартира АДРЕСА_1 була в порядку приватизації державного житлового фонду передана у спільну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 97). 07.12.2006 р. частка ОСОБА_1 у праві власності на зазначену квартиру була подарована нею ОСОБА_5 (а.с. 7), 19.12.2006 р. відбулося зворотне дарування (а.с. 120).
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.09.2009 р. у справі адміністративної юрисдикції № 2-411/2009, що набрала законної сили, рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 01.10.1982 р. № 1188 було визнане незаконним та скасоване як таке, що ним був визначений розмір часток співвласників, що не відповідав фактичному (а.с. 240-242).
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Так, рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 01.10.1982 р. № 1188 було визнане недійсним у судовому порядку, а отже видані на його підставі свідоцтво про право власності від 04.12.2000 р., видане Дніпропетровській міській раді на 6/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, та свідоцтво про право власності від 02.11.1982 р., видане ОСОБА_7 на 4/10 частини того ж домоволодіння, не можуть залишатися чинними як такі, що містять помилкові відомості про розмір часток співвласників, а позовні вимоги, заявлені щодо визнання їх недійсними та скасування, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як вбачається з встановлених судом фактичних обставин справи, а також з висновку та роз'яснення експерта (а.с. 195-204, 248), спірне домоволодіння на час оформлення права власності на нього перебувало у спільній власності ОСОБА_7 та місцевих рад, при цьому дійсний розмір їх часток складав, відповідно, 6/10 частини та 4/10 частини.
Оскільки Територіальна громада м. Дніпропетровська здійснила розпорядження майном, що припадало на її частку, передавши у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в порядку приватизації державного житлового фонду належну їй квартиру АДРЕСА_1, а разом з нею згідно ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 р. у справі № 1-2/2004 всі інші допоміжні будівлі та споруди у тому ж домоволодінні, що перебували у комунальній власності, її право на все майно, що складало її частку у цьому домоволодінні, припинилося згідно п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України у зв'язку з відчуженням зазначеного майна на користь позивачів.
Вирішуючи питання про юридичну долю частки у спірному домоволодінні, що згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України у чинній на той час редакції Закону 1963 р. перейшла у власність ОСОБА_3 як своєчасно прийнята нею спадщина після смерті ОСОБА_7, дійсний розмір якої виходячи з вищенаведених обставин складає 6/10 частин спірного домоволодіння, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене рішення суду за позовом одного з співвласників у тому випадку, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членів його сім'ї.
Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_3 у належній їй частині спірного домоволодіння не мешкає, фактично проживаючи в іншому населеному пункті, спірне майно не утримує та згідно матеріалами справи допустила приведення його в аварійний стан, що виключає можливість використання жилого приміщення за призначенням, позов визнала та до ухвалення рішення у справі за згодою сторін отримала від позивачки грошову компенсацію вартості належної їй частки, співвласник ОСОБА_5 проти визнання цієї частки тільки за позивачкою не заперечує (а.с. 225), суд вважає позовні вимоги в частині припинення права власності на її частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку за ОСОБА_1 -обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалене рішення, пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 548 ЦК України в редакції Закону 1963 р., ст. ст. 346, 365 ЦК України в редакції Закону 2003 р., ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, -
Позов -задовольнити.
Свідоцтво від 04.12.2000 р. № 1516-148 про право власності Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на 6/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, - визнати недійсним.
Свідоцтво від 02.11.1982 р. № 409 про право особистої власності ОСОБА_7 на 4/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, - визнати недійсним.
Право власності ОСОБА_3 на 6/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 -припинити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_3.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради 230, 00 грн. судових витрат у рівних частках -по 115, 00 грн. (сто п'ятнадцять гривень 00 коп.) з кожного.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя А.А. Мазниця