Справа № 2-4650/11
27 квітня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Мазниці А.А.
При секретарі -Ткаченко В.І.
За участю:
Позивача -ОСОБА_1
Представника відповідача -ОСОБА_2
Представника органу опіки та піклування - Голик О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа -Виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини та відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2010 р. позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обгрунтування заявлених вимог послався на те, що у період з 16.03.2002 р. до 16.10.2009 р. перебував у шлюбі з відповідачкою, від якого вони мають одну дитину - дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 Під час шлюбу сторони разом з дитиною проживали у АДРЕСА_1, належній їм та дитині на праві спільної власності у рівних частках. Оскільки за час спільного життя їх стосунки погіршилися, у листопаді 2009 р. відповідачка разом з дитиною, забравши їх речі, без згоди та повідомлення позивача залишила місце їх спільного проживання та у подальшому мешкала за різними адресами у друзів та знайомих, переховуючись від позивача, перешкоджаючи йому у спілкуванні з дитиною та налаштовуючи останню проти нього, заподіявши йому тим самим значну моральну шкоду. З урахуванням викладеного позивач просив суд визначити місце проживання дитини разом з ним, зобов'язати відповідачку повернути йому дитину, стягнути з відповідачки на його користь 8.200, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди та 744, 97 грн. у відшкодування матеріальної шкоди.
У судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали, на їх задоволенні наполягали.
Відповідачка та її представник проти позову заперечували, посилаючись на негативну характеристику особи позивача, який неодноразово застосовував до неї фізичне та психічне насильство, самоправно виселив її та дитину з їх спільної квартири, вчиняв щодо дитини статеві злочини, а у подальшому викрав дитину та силоміць утримував її вдома, перешкоджаючи їй у відвідуванні школи.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком (т. 1 а.с. 163, 164).
Заслухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_5 з 16.03.2002 р. перебували між собою у зареєстрованому шлюбі, що був розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.10.2009 р. (т. 1 а.с. 152, 153). Від цього шлюбу сторони мають одну малолітню дитину -дочку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 20).
Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, станом на час розгляду справи вони проживають окремо. Позивач зареєстрований та мешкає у квартирі АДРЕСА_1, що належить сторонам та їх спільній дитині на праві спільної власності у рівних частках (т. 1 а.с. 17, 21, 22). Відповідачка зареєстрована за тою ж адресою (т. 1 а.с. 18, 19), втім фактично за нею не проживає. Місце проживання малолітньої ОСОБА_1, що мешкала разом з батьками у квартирі АДРЕСА_1, було самовільно, без узгодження з батьком, змінене відповідачкою. З травня 2010 р. дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_5 АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 29), відповідачка відвідує її періодично (т. 2 а.с. 89).
Аналізуючи спірні правовідносини, суд доходить висновку про те, що вони врегульовані положеннями ст. 161 СК України, згідно якій місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою її батьків, а у випадку недосягнення такої згоди може бути визначене у судовому порядку. Вирішуючи таке питання, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, і не може передати дитину тому з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Виходячи з встановленого ст. ст. 7, 141 СК принципу рівності прав батьків щодо дитини, при вирішенні цього питання жоден з них не має заздалегідь визначених переваг.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позову, суд приходить до наступного. Як випливає з фактичних обставин справи, як позивач, так і відповідачка мають достатній рівень доходів для утримання дитини (т. 1 а.с. 84, т. 2 а.с. 50-58), підтверджених доказами фактів зловживання ними спиртними напоями або наркотичними засобами, вчинення аморальних дій, що можуть зашкодити розвиткові дитини, встановлено не було. Є безсумнівним, що відносини сторін є вкрай напруженими та конфліктними, що потягло численні звернення кожного з них до правоохоронних та інших органів з приводу неправомірних дій іншого, що містили обвинувачення в аморальній поведінці, вчиненні кримінальних злочинів тощо (т. 1 а.с. 26-47, 64-72, 88-119,), втім за жодним з цих звернень не було прийняте остаточне позитивне рішення, достатні докази обґрунтованості цих обвинувачень щодо жодної з сторін суду не надані.
Долучені позивачкою до матеріалів справи висновки психологів (т. 2 а.с. 18-25, 83-86) суд оцінює критично, оскільки вони надані у незавірених копіях та є в цілому сумнівними, оскільки за своїм змістом суперечать даним про психологічний стан дитини, викладеним у поясненнях представника органу опіки та піклування, наданих у судовому засіданні, та у характеристиках дитини з місця навчання (т. 2 а.с. 30, 145). Крім того, викладені у них обставини передбачають наявність у діях позивача ознак злочину, що за відсутності підтвердження притягнення його до кримінальної відповідальності зумовлює необхідність застосування судом принципу презумпції невинності.
Виходячи з наведеного суд не вбачає доведених обставин, що згідно закону зумовлюють неможливість визначення місця проживання дитини з будь-ким з батьків.
Як вбачається з фактичних обставин справи, позивач проживає у трикімнатній квартирі загальною площею 103, 6 кв.м., частина якої належить дитині, де згідно висновку органу опіки та піклування створені належні умови для її проживання та виховання (т. 1 а.с. 81, 164). В той же час відповідачка наявності в неї іншого житла окрім цієї квартири не підтвердила, дитина фактично проживає не з нею, а з її матір'ю, де відповідачка її періодично відвідує.
За вищенаведених обставин суд вважає за можливе погодитися з висновком органу опіки та піклування щодо необхідності визначення місця проживання дитини разом з батьком та задовольнити позов ОСОБА_1 у цій частині, а також щодо зобов'язання відповідачки повернути йому дитину. Одночасно суд приймає до уваги, що у зв'язку з цим дитина повертається до місця свого проживання, що всупереч вимогам ст. 161 СК України було самовільно, без згоди другого з батьків, змінене відповідачкою.
Вирішуючи питання про обгрунтованість позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного. Так, відповідно до положень чинного цивільного законодавства, що знайшли узагальнене відображення у Постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під такою шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд повинен зокрема з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а отже згадані обставини підлягають доведенню позивачем.
Таким чином самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Наявність такої шкоди відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, закріплених у ст. ст. 10, 60 ЦПК України, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування, на загальних підставах.
Згідно матеріалам справи позивач, посилаючись на порушення відповідачкою його прав та інтересів у сфері сімейних відносин, одночасно не підтвердив будь-якими доказами наявність у нього втрат нематеріального характеру, з якими цивільне законодавство пов'язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди. За таких обставин вимоги у цій частині задоволенню не підлягають як не доведені.
Позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають як не доведені, в тому числі в частині наявності причинного зв'язку між дійми відповідачки та необхідністю здійснення відповідних витрат.
Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалене рішення, пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 141, 161 СК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 -125 ЦПК України, -
Позов -задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_4.
Зобов'язати ОСОБА_5 повернути малолітню дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_4.
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 47, 00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя А.А. Мазниця