Категорія №12.2
Іменем України
06 травня 2011 року Справа № 2а-3548/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Агевича К.В.,
при секретарі - Ворошило О.Є.,
за участю представників сторін від:
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 (свідоцтво №НОМЕР_1)
представника відповідача ОСОБА_3 (дов.від 24.09.08)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про захист прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, пов'язаних з проходженням публічної служби щодо стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,
27 квітня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду з Жовтневого районного суду м.Луганська надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про захист прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, пов'язаних з проходженням публічної служби щодо стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення. Свої вимоги позивач мотивує тим, що він у період з 04 грудня 1995 року по 15 листопада 2006 року, проходив військову (публічну) службу за контрактом на різних посадах у військовому представництві № 3087 (м. Луганськ) і на всіх видах забезпечення, в тому числі і продовольчому перебував в Луганському обласному військовому комісаріаті.
Посилався на те, що згідно зі ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» в редакції від 6.12.1991 року, яка діяла на період проходження ним військової служби, держава забезпечує соціальний та правовий захист військовослужбовців та осіб, звільнених в запас, а також: гарантує отримання за рахунок держави фінансового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення. Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 20.12.1991 року, яка діяла на період проходження ним військової служби, державою гарантовано матеріальне, продовольче і інші види забезпечення військовослужбовцям.
Зазначив, що Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17702.2000 року № 1459 - 111 положення дії ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 20.12.1991 року, було призупинено. Однак, вважав, що хоча з 11 березня 2000 року дія ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 20.12.1991 року, в частині наявності у військовослужбовців права на отримання компенсації за продовольчий пайок призупинена, але на думку позивача, це не відміняє дію ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та дію ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України».
За даних обставин, позивач вважає, що Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року являється таким, що звужує зміст і обсяг його існуючих прав, та суперечить Конституції України.
Вважав, що порушено його законне гарантоване державою право на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави - грошової компенсації замість речового пайка в розмірі 30 921,83 грн., за період з 11 березня 2000 року по 15 листопада 2006 року.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.(а.с.29).
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Судом встановлено, що на підставі наказу заступника Міністра оборони № 33 від 3.11.2006 року позивачу було звільнено з військової (публічної) служби у запас за пунктом 67 підпункту "в" - (у зв'язку зі скороченням штатів) відповідно до "Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України" з правом носіння військової форми одягу, та на підставі наказу начальника 3087 військового представництва Міністерства оборони України № 133 від 15.11.2006 року виключено з 15 листопада 2006 року зі списків особового складу представництва та усіх видів забезпечення (а.с.15-16).
За період проходження військової (публічної) служби в 3087 військовому представництві Міністерства оборони України позивач не отримав від держави в особі Луганського обласного військового комісаріату, в якому він знаходився на речовому забезпеченні, речовий пайок у повному обсязі за період з 11 березня 2000 року по 15 листопада 2006 року.
Приписами ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(далі - Закон №2011-XII) передбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Разом з тим, відповідно до Закону України від 17.02.2000 року № 1459-III “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” призупинено з 11.03.2000 року дію ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України. Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Законом України від 03.11.2006 року № 328-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб”, який набрав чинності з 01.01.2007 року, ст. 9 Закону викладено в новій редакції та доповнено статтею 9-1, якою за іншим порядком врегульовано здійснення продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців, а саме не передбачено за бажанням військовослужбовців одержувати грошову компенсацію замість продовольчих пайків і речового майна.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону № 1459-III.
Крім того, компенсація таким особам проводиться тільки під час проходження служби, а не після звільненні зі служби.
В ході вирішення питання щодо законності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішень суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобов'язаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про захист прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, пов'язаних з проходженням публічної служби щодо стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, необхідно відмовити повністю за необґрунтованістю.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.05.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 11.05.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про захист прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, пов'язаних з проходженням публічної служби щодо стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 11 травня 2011 року.
Суддя К.В. Агевич