Категорія №8.2.4
Іменем України
27 квітня 2011 року Справа № 2а-1981/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Агевича К.В.
при секретарі Ворошило О.Є.,
за участю представників сторін від:
позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача: Черепенін С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Луганській області про скасування рішення щодо застосування фінансових санкцій,-
09 березня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Луганській області про скасування рішення щодо застосування фінансових санкцій.
11 березня 2011 року адміністративний позов було залишено без руху.
18 березня 2011 року позивач усунув недоліки, та надав суду клопотання про поновлення строку на звернення до адміністартивного суду.
Ухвалою від 24 березня 2011 року було призначено розгляд клопотання щодо поновлення строку на звернення до адміністартивного суду на 04 квітня 2011 року.
04 квітня 2011 року розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача про поновлення строку на звернення до адміністартивного суду, йому було поновлено строк звернення та відкрито провадження по справі.
В обґрунтування позову позивач зазначив таке.
11 травня 2010 року відповідач прийняв рішення № 1206181234032 про застосування фінансових санкцій до позивача, за так би мовити порушення ОСОБА_1 зберігання алкогольних напоїв в містах зберігання, на внесених до Єдиного реєстру.
З цим рішенням позивач ознайомився у лютому 2011 року, коли відповідач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення нарахованих штрафних санкцій від 26.01.2011 року. До вказаного моменту рішення про застосування штрафних фінансових санкцій на адресу позивача не надходило.
Рішення № 1206181234-32 від 11 травня 2010 року позивач вважає необгрунтованим та незаконним знаступних підстав, оскільки відповідачем порушено ст. 17 ЗУ „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” , а саме відповідач не направив належним чином завірену копію рішення про застосування штрафних фінансових санкцій, у зв'язку з чим позивач не мав можливості його оскаржити.
Також позивач зазначив, що відповідно ч. 22 ст. 15 ЗУ „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.
Статтею 1 ЗУ № 481/95-ВР визначено поняття оптової торгівлі, роздрібної торгівлі та місця торгівлі.
Згідно з п. 19, 20, 21 Постанови КМУ № 854 від 30.07.1996 року „в торгівельному залі на відповідному торгівельному обладнанні повинні бути виставлені алкогольні напої в повному асортименті, який мається в наявності у суб'єкта господарської діяльності”, таким чином в місці роздрібної торгівлі повинні знаходитись алкогольні напої, які реалізуються.
Таким чином обладання позивача, на котрому було виявлено при перевірці алкогольні напої та тютюнові вироби - є місцем роздрібної торгівлі, а не місцем їх зберігання.
В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, а також визнав позовні вимоги частково, стосовно застосування до нього штрафних фінансових санкцій в розмірі 1000 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на горілку.
В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на наступне.
Згідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 699 Цивільного кодексу України "Публічна пропозиція укласти договір купівлі-продажу" - це пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.
Таким чином, сам факт знаходження товару на полицях, є пропозицією, але не самим фактом реалізації, тобто укладенням договору купівлі - продажу.
Згідно до положень ст. 698 "Договір роздрібної купівлі-продажу" Цивільного Кодексу України, та згідно до Закону України "Про захист прав споживачів" N 1023-XII від 12 травня 1991 року, „договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, або іншими документами.
Ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами надаються суб'єктам господарювання на місце торгівлі, тобто на приміщення, яке використовується ним для здійснення підприємницької діяльності. Площа приміщення, на якій СГД може здійснювати реалізацію, (наразі використання всього майнового комплексу) не зазначається та не обмежується.
Законом України від 19.12.95 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" під місцем зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів визначено приміщення. При цьому, законодавчо передбачено використання любого приміщення, що використовується СГД, та не встановлено необхідність виділення його частки або використання окремого приміщення для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Таким чином, законом передбачено використання одного й того ж самого приміщення і як місця зберігання та місця торгівлі.
Обов'язок суб'єкта господарювання на внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, ст. 15 Закону України від 19.12.95 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" чітко встановлено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.
Крім того, згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 28 травня 2002 року N 251 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання та форми довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру", а саме абзац шостий пункту 2.1 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 07.09.2009 р. N 489) "для внесення до Єдиного реєстру місць зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв або тютюнових виробів суб'єкти підприємницької діяльності подають заяву до регіонального управління Департаменту за місцезнаходженням місця зберігання".
Крім того, згідно листа Державної податкової адміністрації України від 04.02.2010 р. N 1114/6/32-0615 "Щодо місць зберігання алкоголю і тютюну", роз'яснено, що "Враховуючи викладене вище, до Єдиного державного реєстру має вноситися будь-яке місце зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, незалежно від того, знаходиться воно у місці здійснення торгівлі чи у відокремлених від об'єкта торгівлі місцях (складських приміщеннях)."
Враховуючи безпідставність та необґрунтованість доводів позовної заяви, керуючись ст. 15 та ст. 17 Закону України від 19.12.95 № 481/95-ВР відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставах та в межах повноважень і способом, що передбачені Конституцією і Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
19 квітня 2010 року, працівниками регіонального управління, діючих на підставі направлення № 155 від 19 квітня 2010 року (а.с.66), з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктом господарювання - фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 вимог Закону України від 19 грудня 1995р. № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та іншого законодавства з питань зберігання, транспортування та реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, була здійснена перевірка у торговельному об'єкті - магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
Направлення на перевірку та копія наказу № 171(а.с.113) надані ОСОБА_1 та продавцю ОСОБА_4 під розписку(а.с.66).
Перевіркою встановлений факт реалізації алкогольних напоїв за цінами нижчими, ніж встановлені постановою КМУ №957 від 30.10.2008 року "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва". Так, покупцю було продано одну пляшку горілки "Біленька" вміст спирту 40%, містк. 0,7 л. за роздрібною ціною 24,6 грн.
Також, перевіркою було встановлено, що в приміщенні магазину зберігаються роздрібні партії алкогольних напоїв та тютюнових виробів без внесення приміщення до Єдиного державного реєстру місць зберігання, чим порушено вимоги ст. 15 Закону України від 19.12.95 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Під час проведення перевірки, алкогольні напої та тютюнові вироби, що знаходяться у приміщенні магазину, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, були описані працівниками РУ Департаменту CAT ДПА України в Луганській області у додатках до акту перевірки(а.с.59-63).
За результатами перевірки було складено акт № 072/322/НОМЕР_1 від 19 квітня 2010 року(а.с.57-58) "Про результати дотриманням суб'єктом господарювання вимог Закону України від 19 грудня 1995р. № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та іншого законодавства з питань зберігання, транспортування та реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів", який позивач відмовився підписувати та отримувати, про були складені акт відмови від підписання акта перевірки № 072/322/НОМЕР_1(а.с.65) та акт відмови від отримання акта перевірки № 072/322/НОМЕР_1 (а.с.66).
На підставі акта перевірки № 072/322/НОМЕР_1 від 19 квітня 2010 року, РУ Департаменту CAT ДПА України у Луганській області було прийнято рішення № 1206181234-32 від 11 травня 2010 року про застосування до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі:
19 345,05 грн. - зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру;
11 177,8 грн. - зберігання тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру.
1000 грн. - роздрібна торгівля алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені(а.с.69).
Рішення про застосування фінансових санкцій надіслано на адресу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 листом №986/32-248 від 11 травня 2010 року(а.с.70), та отримано відповідачем 17 травня 2010 р.(а.с.70).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В пункті 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року справа N 1-7/99 зазначено, що дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Судом встановлено, що підставою для визначення спірним рішенням відповідно до ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» штрафу в сумі 30 522,85 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст. 15 цього Закону, яке полягало у зберіганні алкогольних напоїв в місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру. Такого висновку податкова інспекція дійшла виходячи з того, що приміщення позивача в яких здійснювалась роздрібна торгівля алкогольними та тютюновими виробами за адресою АДРЕСА_1 відповідно до Ліцензії № НОМЕР_2 (а.с. 46) та торгового патенту (а.с. 55) не внесено до Єдиного реєстру.
Суд враховуючи положення п. 2.1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Наказом ДПА України від 28.05.2002 № 251 та зареєстрованого в Мін'юсті України 15.08.2002 за № 670/6958, дійшов до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки встановив, що позивач не здійснював зберігання алкогольних напоїв в місці зберігання, не внесеному до Єдиного реєстру. Приміщення магазину, що розташоване в окремій будівлі де здійснюється роздрібна торгівля, не потребувало внесення до Єдиного реєстру. До того ж статтею 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” доповнено новою частиною згідно із Законом України N 2275-VI від 20.05.2010 відповідно до якої суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
Слід зазначити, що статтею 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В пункті 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року справа N 1-7/99 зазначено, що дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зауважує на недотриманні відповідачем принципу прийняття рішення з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надане, тобто принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Загальною метою, яка визначена у ст.3 Конституції України є утвердження і забезпечення прав людини, втім відповідачем надані повноваження використані з порушенням закону.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Враховуючи вищевикладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій щодо прийняття оскаржуваного рішення № 1206181234-32 від 11 травня 2010 року про застосування до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій у вигляді штрафу, а тому позовні вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими і відповідно, підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 27.04.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 03.05.2011 р., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Луганській області про скасування рішення щодо застосування фінансових санкцій задовольнити повністю.
Скасувати рішення щодо застосування фінансових санкцій від 11.05.2010 р. № 1206181234-32 Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Луганській області у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині сплати штрафу на суму 30 522, 85 грн. (тридцять тисяч п'ятьсот двадцять дві грн. 85 коп.).
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40грн.(три грн. 40 коп.).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 03 травня 2011 року.
СуддяК.В. Агевич