Категорія №8.2.1
Іменем України
20 квітня 2011 року Справа № 2а-1292/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Агевича К.В.
при секретарі: Ворошило О.Є.,
за участю представників сторін від:
позивача: ОСОБА_1(дов.від 21.02.2011)
відповідача: ОСОБА_2(дов.від 15.04.2011 №1339/10-010/233),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» до Державної податкової інспекції у м. Первомайську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
08 лютого 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду з Вищого адміністративного суду України надійшла адміністративна справа за позовом відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» до Державної податкової інспекції у м. Первомайську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень на новий розгляд.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 01 грудня 2006 року звернувся із зазначеним позовом до Господарського суду Луганської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 29.08.2006 співробітниками ДПІ у м. Первомайську було складено Акт № 374/23-00178554 „Про результати виїзної планової перевірки відкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Михайлівська" з питань дотримання вимоги податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2002 по 30.062006 року", за результатами якого були видані податкові повідомлення рішення № 0000221700 від 08.09.2006 р., № 0000752301/0 від 08.09.2006 р. та № 0000762301/0 від 08.09.2006 р. Винесені податкові повідомлення рішення, з дотриманням ст.5 п.5.2.2. Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", було оскаржено до ДПІ у м. Первомайську. Листом ДПІ у м. Первомайську від 10.10.2006. термін розгляду скарги було продовжено до 20.11.2006. Листом ДПІ у м. Первомайську від 17.11.2006 р. у задоволенні скарги було відмовлено. Як на правову підставу для задоволення адміністративного позову позивач посилався на те, що вище згадані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, отже вони винесені відповідно до акту, висновки якого суперечать законодавству з питань оподаткування.
Постановою Господарського суду Луганської області від 26.03.2007 року позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» до Державної податкової інспекції у м. Первомайську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Первомайську від 08.09.2006 №0000762301/1 про визначення податкового зобов'язання ВАТ «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» з податку на додану вартість в сумі 219066 грн., визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Первомайську від 08.09.2006 №0000752301/1 про визначення податкового зобов'язання ВАТ «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» з податку на прибуток в сумі 105426 грн., в решті вимог відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2007 року постанову Господарського суду Луганської області від 26.03.2007 року залишено без змін, а скаргу ДПІ у м. Первомайську залишено без задоволення.
20 січня 2011 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ДПІ у м. Первомайську задоволено частково, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2007 року та постанову Господарського суду Луганської області від 26.03.2007 року - скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 08.09.2006 №0000752301/0 та №0000762301/0, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» до Державної податкової інспекції у м. Первомайську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Представник позивача - ВАТ «ГЗФ«Михайлівська» у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні на відзив Державної податкової інспекції у м. Первомайську, просив суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача, а саме: №0000221700 від 08.09.2006, №0000752301/0 від 08.09.2006 та №0000762301/0 від 08.09.2006.
Представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Первомайську - у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні вих. № №772/10-010/113 від 03.03.2011 та вважав правомірними податкові повідомлення-рішення №0000221700 від 08.09.2006, №0000752301/0 від 08.09.2006 та №0000762301/0 від 08.09.2006, а вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд прийшов до наступного.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставах та в межах повноважень і способом, що передбачені Конституцією і Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2011 року були скасовані ухвалені по даній справі постанова Господарського суду Луганської області від 26.03.2007 та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2007 року, якими позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» задоволено частково, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно д ч.5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Таким чином, при новому розгляді даної адміністративної справи суд повинен врахувати висновки Вищого адміністративного суду України, які викладені в ухвалі від 20 січня 2011 року.
Так, Вищий адміністративний суд України зазначив, що «судами було з'ясовано, що протягом 2001-2004 років 100 % орендної плати сплачувалося орендарем - TOB «Кассіопея» - до Державного бюджету України на підставі пункту 1 статті 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», листів Міністерства палива та енергетики України від 08.01.2002 № 10-1/23 та Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції від 22.03.2002 № 5422/10/19-092.
Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) продаж послуг (робіт) - це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Аналогічне за змістом визначення міститься і в абзаці третьому пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, ідо діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Вищим адміністративним судом України зроблено висновок про те, що продаж послуг у розумінні наведених законодавчих норм передбачає або компенсаційний характер, або безоплатне надання послуги. Відтак, якщо операція (яка не є безоплатною за своїм змістом) не передбачає одержання компенсації постачальником послуг, то така операція не може вважатися продажем послуг.
При цьому суддями Вищого адміністративного суду України, за результатами розгляду касаційної скарги ДПІ у м. Первомайську, зазначено, що компенсація обов'язково передбачає можливість розпорядження постачальником одержаними активами, зокрема, шляхом прийняття рішення про виплату цієї компенсації іншій особі (у тому числі на користь держави). Вказано на те, що з наведеного випливає - вразі, якщо позивач за своєю волею відмовився від одержання орендної плати за вказаним договором оренди на користь Державного бюджету України, то фактично позивач самостійно розпорядився належними йому активами, а тому вказана операція є продажем послуг і включається до бази оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та до валового доходу Товариства, як це передбачено підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Якщо ж відмова Товариства від отримання належних йому орендних платежів була спричинена вимогами Закону, тобто якщо операція з продажу орендних послуг було позбавлена компенсаційного характеру для позивача в силу вимог Закону, то спірна операція не підпадає під визначення продажу послуг та не підлягає оподаткуванню.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.01.2011 вказано про те, що у розгляді цієї справи судами на підставі аналізу змісту постанови Верховного Суду України від 27.12.2005 у справі за позовом Товариства до TOB «Кассіопея» про розірвання договору оренди було встановлено, що позивач погодив зарахування орендної плати за спірним договором до держбюджету (що може свідчити про акт волевиявлення позивача) на підставі пункту 1 статті З Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (що може слугувати доказом виконання позивачем вимоги Закону).
Також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.01.2011 зазначено, що «для правильного вирішення цього спору судам слід було вичерпно дослідити усе коло обставин щодо порядку зміни умов вказаного договору оренди в частині сплати орендарем орендної плати в доход Державного бюджету України, перевірити, чи підпадали операції з передачі позивачем спірного майна в оренду під дію названого Закону, чи була вказана зміна спричинена рішенням позивача (або органів управління), чи була здійснена на виконання вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», і на підставі цього зробити вмотивований висновок щодо наявності ознак компенсаційності у спірних операціях з продажу позивачем послуг з оренди цілісного майнового комплексу».
Так відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Кассіопея - ГЗФ Міхайлівська» припинено 27.03.2009, що унеможливлює витребування судом підтверджуючих документів щодо сплати орендної плати. Але слід зазначити, що питання повноти сплати орендної плати до державного бюджету по спірних правовідносинах було встановлено рішенням Господарського суду Луганської області від 01.10.2004 (т.2 а.с. 225-226), а також відповідно до Постановою Верховного суду України від 27 грудня 2005р. (т.1 а.с. 89-93), відповідно до яких орендну плату було перераховано до Державного бюджету і заборгованість за цей період відсутня. Таким чином суд вважає, що повноту сплати орендної плати до Державного бюджету у судовому засіданні встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 105426 грн. (61192 грн. - основний борг, решта суми - 44234 грн. становлять штрафні фінансові санкції). Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток за 2003 рік - 1 півріччя 2006 року на суму 61192 грн., в результаті встановлених порушеннь:
1. пп. 4.1.5 п. 4.1., п. 5.9. ст. 5, п.6.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”в редакції від 22.05.97р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями),в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2005 рік на суму 1307 грн., в тому числі по періодах; IV кв. 2005р. -1307 грн.
2. пп. 4.1.5 п. 4.1., п. 5.9. ст.. 5, п.6.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”в редакції від 22.05.97р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено (завищено) податок на прибуток за 2003,2004,2006 рік на суму 88928 грн., в тому числі по періодах: ІІІ кв. 2003р.- 30580 грн.;IV кв.2003р.- 8408 грн.; І кв.2004р. - 7249 грн.; ІІ кв.2004р. - 7381грн.; ІІІ кв.2004р.- 7380 грн.; І к в. 2005р. - 27437 грн.; ІІ кв.2006р.- 493 грн.
З матеріалів справи вбачається наступне. 29 жовтня 2001р. між позивачем та ТОВ "Кассіопея-ГЗФ "Михайлівська" був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу № 162/17 за умовами якого ТОВ "Кассіопея -ГЗФ "Михайлівська" прийняла у строкове платне користування ЦМК ГЗФ "Михайлівська" ДП ДХК "Луганськвуглепереробка", склад та вартість якого визначено, у відповідності з актом оцінки, протоколом про результати інвентаризації та передавального балансу, в сумі 8314875 грн.
Договір оренди був затверджений 25.11.01 Міністром палива та енергетики.
Податковий орган, дійшовши висновку про заниження валового доходу за цією операцією, не врахував, що Постановою Верховного суду України від 27 грудня 2005р. встановлений факт, що орендар, на підставі п.1 ст. 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", листів Міністерства палива та енергетики України від 8 січня 2002р. № 10-1/23, Західно-Донбаської об"єднаної державної податкової інспекції від 22 березня 2002р. № 5422/10/19-092 та за узгодженням з позивачем, який листом від 22 січня 2002 року № 7 погодив зарахування орендної плати за договором оренди до держбюджету, сплачував орендну плату в період з 2001-2004 років у встановленому розмірі на користь Державного бюджету України.
З 2005 року орендна плата сплачувалася орендарем на користь позивача -ДВАТ ГЗФ "Михайлівська".
Встановлений цим судовим рішенням факт має суттєве значення для вирішення даної справи, оскільки саме господарська операція (умови договору, порядок розрахунків) є підставою для визначення як об"єкта оподаткування, так і бази оподаткування податком на прибуток.
Відповідно до ст.1 Закону про прибуток продаж результатів робіт (послуг) -будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об"єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об"єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
Згаданим законом об'єктом оподаткування визначений прибуток, який обчислюється від валового доходу -суми отриманого платником податків доходу від усіх операцій.
Тому, податковим органом сума валового доходу обчислена "віртуально", оскільки від операції оренди позивач до 2005 року не отримував будь-якого доходу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що терміни "продаж результатів робіт, послуг", як суть господарської операції для цілей оподаткування та "доход від такої операції" не тотожні.
В п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.1999р. № 84 і зареєстрованого в Мінюсті України 21.06.99р. за № 391/3684, визначено, що "доходи" -це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов"язань, що обумовлюють збільшення власного капіталу.
На порушення приписів ч.1 п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 та п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст.11 Закону про прибуток податковим органом не доведено ні отримання орендних платежів, не визначені дати виникнення у позивача валових доходів за спірною операцією.
Суд вважає неправомірним самостійне здійснення відповідачем розрахунку доходу, отриманого позивачем від здійснення операції по переданому в оренду майна.
Відповідно до п.п.11.3.1 п.11.3 ст.3 Закону про прибуток датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку -дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
З огляду на приписи вищевказаної норми, та фактичні обставини справи, будь-яка подія, з якою Закон пов"язує дату збільшення валового доходу, не відбулася.
За висновками перевірки на балансі підприємства, станом на 01.07.2003р. значиться кредиторська заборгованість перед державним інноваційним фондом, яка виникла у 2000 році у сумі 78700 грн. та була попередньо включена до складу валових витрат підприємства. Вказана заборгованість станом на 30.06.2006р. перед державним інноваційним фондом залишилась не стягненою і складає 78700 грн., у зв"язку з чим вона підлягає включенню до валового доходу, як така, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Згідно п. 1.22.1. ст.1 “Визначення термінів”Закону України “Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності”.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що податковим органом не обгрунтовано належними доказами наявність у позивача простроченої заборгованості строк давності за якою сплинув.
Оскільки не зрозуміло, про який строк давності йдеться, статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. № 1251 збір до Державного інноваційного фонду визначений як загальнодержавний збір (обов"язковий платіж), цивільний кодекс України, а, саме яким визначений "інститут" позовної давності, до податкових відносин не застосовується.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли розбіжності щодо правильності ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів.
Як зазначено в акті перевірки та поясненнях відповідача, згідно даних бухгалтерського обліку , що підтверджено даними Головної книги , відомості обліку по рах. 203 “Паливо”209 “Інші матеріали”, 281 "Товари на складі" , 281/1 “Товари на відповідальному зберіганні”за 2005р. залишки запасів станом на 01.01.2005р. складають 0 грн. Станом на 01.01.06 р. залишки запасів складають 7343603 грн.
Згідно наведених даних балансова вартість запасів на кінець звітного періоду перевищує її балансову вартість на початок цього ж періоду на суму 7343603 грн. (7343603 - 0).
У розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів за 2005 року залишки запасів на кінець звітного періоду відображено у розмірі 0 грн.
Згідно уточнюючого розрахунку до декларації за 2005р. , наданої до ДПІ у м. Первомайську (вх. № 6158 від 31.06.06р.) у рядку 01.2 “приріст балансової вартості запасів”відображено у сумі 7342962грн.
Фактично, приріст балансової вартості запасів складає 7343603 грн. В результаті вказаного порушення занижено суму валового доходу у розмірі 641 грн. (7343603 -7342962).
Згідно даних бухгалтерського обліку , що підтверджено даними Головної книги, відомості обліку по рах. 203 “Паливо”209 “Інші матеріали”, 281 "Товари на складі" , 281/1 “Товари на відповідальному зберіганні”за 2005р. залишки запасів станом на 01.01.2006р. складають 7343603 грн. На кінець звітного періоду , станом на 01.07.2006р. залишки запасів складають 7344429 грн. Приріст балансової вартості запасів складає 825 грн.(7344429 - 7343603).
Таким чином до складу валового доходу відноситься 825 грн.
Підприємством у складі валового доходу до проведення коригування приріст залишків запасів було відображено у сумі 153 грн. Після надання уточнюючого розрахунку у сумі 0 грн.
Сума заниження склала 825 грн.
За результатами перевірки встановлено , що підприємство за результатами року має від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 26506 грн. Фактично підприємством від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток відображено у розмірі 27236 грн.
За результати перевірки зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2005 рік на суму 730 грн.
Позивачем вказано на те, що із податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості паливо-мастильних матеріалів у 2005 році вилучено 50 відсотків їх вартості, тобто залишок на рахунку 203 "Паливо" складав 641,25 грн. (1282,5 х 50%). Матеріальні активи, придбані у 2005 році, у повному обсязі включені до складу валових витрат, окрім паливно-мастильних матеріалів, які обліковуються на рахунку 203 "Паливо". Так у 2005 році придбано ПММ на суму 1662,5 грн. та, з врахуванням вимог п.п. 5.4.10 Закону про прибуток, до складу валових витрат віднесено лише 50 відсотків вартості, а саме 831,25 грн.
За даними бухгалтерського обліку ВАТ “ГЗФ “Михайлівська”залишки запасів по рахункам 203 “Паливо”, 209 “Інші матеріали”, 281 “Товари”, 2811 “Товари на відповідальному зберіганні”, 153 “Капітальні вкладення. Малоцінні необоротні матеріальні активи на складі”станом на 1.01.2006р. складають 7 343 603.08 грн., у тому числі по рахунку 203 “Паливо”1282.5грн. Станом на 1.07.2006р. залишки цих запасів складають 7 344 169,07грн., у тому числі по рахунку 203 “Паливо”- 2108,49грн.
Згідно до пункту 5.4.10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”в редакції від 22.05.1997р. № 283/97-ВР не включаються до складу валових витрат в т.ч. витрати, пов'язані зі стоянкою та чаркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів (ПММ) для легкових автомобілів. Тому із податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості ПММ вилучено 50 відсотків їх вартості, тобто залишок на рахунку 203 “Паливо”складав на 1.01.2006р. - 641,25грн. (1282,5*50%), на 1.07.2006р. - 1054,25 (2108,4950%). Загальна сума вартості залишків ТМІ1. витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат станом па 1.01.2006р. складала 7 342 961,83 гри., на 1.07.2006р. - 7 343 114,83грн. Згідно наведених даних балансова вартість запасів на кінець звітного періоду перевищує балансову вартість на початок цього ж періоду на суму 153 грн.
У розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів за 1 півріччя 2006 року залишки запасів на початок звітного періоду відображено помилково у сумі 0 грн., а на кінець звітного періоду - у сумі 153 гри. Але ця помилка не призвела до заниження валового доходу за півріччя 2006р.
До складу валових витрат згідно пункту 5.2.1. “включаються будь-які витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції. Матеріальні витрати, придбані у січні-червні 2006 року у повному обсязі включені до складу валових витрат, окрім паливно-мастильних матеріалів, які обліковуються на рахунку 203 “Паливо”.Так у січні-червні 2006 року придбано ПММ на суму 6666,66 грн., та, враховуючи вимоги пункту 5.4.10 Закону України до складу валових витрат віднесено лише 50 відсотків вартості, а саме 3333,33грн. Крім того, частка ПММ була використана на цілі, по яким підприємство не може надати докази, щодо їх приналежності до виробничої діяльності, тому 246,72 грн. було виключено зі складу валових витрат і не включено до розрахунку прирослу (убутку) балансової вартості запасів.
За даними бухгалтерського обліку витрати ПММ для легкових автомобілів обліковуються за дебетом рахунку 92 “Адміністративні витрати”. У головній книзі за січень-червень 2006 року за дебетом рахунку 92 з кредиту рахунка 203 відображено суму 2673,61 гри., що теж становить 50 відсотків використаного палива за вилученням ПММ. які були використані на цілі, по яким підприємство не може надати докази, щодо їх приналежності до виробничої діяльності (246.72 грн.).
Проаналізувавши доводи позивача та відповідача та оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку, що причина розбіжностей за правильністю ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів і запасів становить в тому, що перерахунок приросту (убутку) балансової вартості невикористаних на кінець року паливо-мастильних матеріалів, що придбавалися для заправки легкового автомобілю, здійснювався позивачем у відповідності з дозволеним, згідно роз"яснення ДПА України від 07.11.2006р. № 16816/8/15-118-129, методом оперативного обліку тої частки ПММ, яка включена до складу валових витрат (50 відсотків), при цьому враховувалися залишки невикористаних ПММ з метою перерахунку їх приросту (убутку), згідно з п.5.9 Закону про прибуток.
Суд вважає, що перевіряючи, під час перерахунку приросту балансової вартості невикористаних на кінець року ПММ та враховуючи їх залишки лише за даними Головної книги, безпідставно не враховували дані оперативного обліку підприємства, що і вплинуло на дорахування спірної суми за податковий період 2005 року.
Суд вважає такий порядок розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів методологічно вірним, та здійсненим з врахуванням приписів п.п.5.4.10 п.5.4 ст.10 Закону про прибуток, щодо віднесення до валових витрат лише 50 відсотків витрат на придбання ПМ для легкових автомобілів ( тобто у цій же частині має бути проведений і розрахунок приросту або убутку).
За період 2006 року перевіряючими також не були враховані дані оперативного обліку, внаслідок чого прирост склав 825 грн. замість 413 грн.
Суд також вважає безпідставним обчислення податковим органом приросту (убутку) балансової вартості малоцінних необоротних матеріальних активів ( модем вартістю 260 грн., що був придбаний у жовтні 2005р.) лише з врахуванням станом на 01.01.06 залишків по рахунку "Капітальні інвестиції. Придбання малоцінних необоронних матеріальних активів", а станом на 01.07.06 по рахунку 112 (МНМА в експлуатації) та без врахування фактичного убутку цих активів в сумі 260 грн.
Як вказує позивач, він діяв у відповідності з листом ДПА України від 12.01.01 № 286/7/15-1117 "Відносно відображення в податковому обліку витрат на придбання малоцінних предметів", а у цьому випадку, згідно з п "д" п.п.4.4.2 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", платник податків не може бути притягнутий до відповідальності і слід вважати, що він діяв правомірно.
Решта суми заниження об"єкту оподаткування відповідачем не доведена.
Зазначене дає суду підставу для висновку про відсутність порушень з боку позивача Закону про прибуток у зв"язку з чим відсутні підстави і для нарахування, згідно з п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону № 2181, штрафних (фінансових) санкцій в сумі 44234 грн.
Податковим повідомленням - рішенням від 08.09.2006р. № 0000762301/0 позивачеві, на підставі п.п. "б" п.п.4.2.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 218-ІІІ визначено суму податкового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 219066 грн. в т.ч. 146044 грн. основного платежу та 73022 грн. штрафних фінансових санкцій.
За висновками перевірки, позивачем, у порушення п.3.1.ч.3, п.4.1 ст.4 та п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 № 168/97 ( далі -Закон про ПДВ) не вірно визначена дата збільшення податкових зобов"язань з наданих послуг з оренди цілісного майнового комплексу, що призвело до заниження податкових зобов"язань.
Позивач вказує на те, що до травня 2005 року об"єкти оподаткування податком на додану вартість був відсутній, оскільки позивачем не надавалися послуги з передачі майна в оренду.
Згідно ст.2, 3 Закону про ПДВ підприємство підлягає обов"язковій реєстрації як платник ПДВ у разі, коли загальна сума від здійснення операцій по постачанню товарів, нарахована (сплачена) протягом останніх 12 місяців сукупно перевищує 300000 грн. Такий об"єм операцій був набраний за період з січня по квітень 2005р. по сумах орендної плати, отриманої на розрахунковий рахунок. Тому, за ствердженням позивача, лише з 06.05.2005р. підприємство знов стає платником ПДВ.
В акті перевірки зазначено, що передача об'єкту оренди від орендодавця (ДВАТ ГЗФ "Михайлівська" ДП ДХК "Луганськвуглепереробка") орендарю (ТОВ фірма "Кассіопея-ГЗФ "Михайлівська") оформлена актом прийому передачі основних фондів, передаваємих в оренду без номеру та дати, який є додатком до договору оренди ЦМК № 162/17 на загальну суму 8314875 грн.
На думку відповідача, у разі відсутності попередньої оплати за оренду першою з подій буде подія фактичного надання (використання у звітному періоді об"єкта оренди).
Проте суд вважає такий висновок податкового органу помилковим, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п.3.1. Закону про ПДВ об"єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об"єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об"єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Згідно приписів п.п.7. 3.1.п.7.3 ст.7 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов"язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У порушення вищевказаної норми відповідач не визначив дату виникнення податкових зобов"язань з надання послуги по договору оренди, та не врахував, що за період, за який позивачеві донарахований ПДВ в сумі 146044 грн. позивач не отримував доходу від надання послуги з оренди, орендна плата в розмірі 100 відсотків перераховувалася до бюджету, а за період з жовтня 2004р. по квітень 2005р. підприємство не було платником ПДВ.
З письмового розрахунку донарахованого податкового зобов"язання з ПДВ вбачається, що податковий орган самостійно визначив базу оподаткування податком на додану вартість, виходячи з встановленого розміру орендної плати та її частки, яка на думку податкового органу, підлягала перерахуванню безпосередньо на рахунок позивача, як орендодавця. Втім, відповідачем не враховано, що податкові накладні або акти приймання-передачі у підтвердження факту надання позивачем послуг з оренди позивачем не виписувалися, як і не було події надходження коштів на рахунок позивача від послуг з оренди.
Після перереєстрації у Відкрите акціонерне товариство з жовтня 2004р. грошові кошти за оренду майна надходили на розрахунковий рахунок підприємства з урахуванням сум ПДВ. За ІІ квартал 2004р. підприємством нарахована сума орендної плати 147110 грн. ПДВ в сумі 20883 грн.
За період з січня по квітень 2005р. підприємством нарахована орендна плата та включена до складу валового доходу в сумі 147110,26 грн., сума ПДВ становить 29422 грн.
В акті перевірки зазначено, що за період з травня 2005р. по червень 2006р. підприємством самостійно виправлено помилку, надані уточнюючі розрахунки та донараховані податкові зобов"язання з ПДВ.
У зв"язку з відсутністю порушень Закону про ПДВ, відсутні й підстави для нарахування, на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, фінансових санкцій в сумі 73022 грн.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зауважує на недотриманні відповідачем принципу прийняття рішення з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надане, тобто принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Загальною метою, яка визначена у ст.3 Конституції України є утвердження і забезпечення прав людини, втім відповідачем надані повноваження використані з порушенням закону.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Враховуючи вищевикладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000752301/0 від 08.09.2006 р. та № 0000762301/0 від 08.09.2006 р., а тому позовні вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими і відповідно, підлягають задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20.04.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 26.04.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» до Державної податкової інспекції у м. Первомайську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Первомайську від 08.09.2006 №0000762301/1 про визначення податкового зобов'язання ВАТ «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» з податку на додану вартість в сумі 219066 грн., в тому числі 146044 грн. основного платежу та 73022 грн. фінансових санкцій.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Первомайську від 08.09.2006 №0000752301/1 про визначення податкового зобов'язання ВАТ «Групова збагачувальна фабрика «Михайлівська» з податку на прибуток в сумі 105426 грн. в тому числі 61192 грн. основного платежу та 44234 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 26 квітня 2011 року.
СуддяК.В. Агевич