Харківський апеляційний господарський суд
"12 " травня 2011 року Справа № 43/315-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.
при секретарі Гурдісовій Н.В.
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1 довіреність б/н, від 01.01.2011 р.
відповідача -ОСОБА_2 довіреність б/н від 24.01.2011 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача -ТОВ “Агропродекспорт”, м. Київ (вх. № 1127Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від "18" лютого 2011 року по справі № 43/315-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт”, м. Київ
до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, с. Пересічна, Дергачівського району, Харківської області
про стягнення 1751831,22 грн., -
встановила:
У грудні 2010 року позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 875915,61 грн. -вартість втраченого вантажу, 875915,61 грн. -штрафу за втрату вантажу та судові витрати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18 лютого 2011 року (головуючий суддя Добреля Н.С., суддя Задорожна І.М., суддя Шатерніков М.І.) у позові відмовлено повністю.
Позивач, з рішенням господарського суду не погодився, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ “Агропродекспорт” задовольнити повністю, а саме: стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт” 875915,61 грн. - вартість втраченого вантажу; 875915,61 грн. -штраф, а також понесені позивачем судові витрати по справі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що викладені в рішенні суду висновки є такими, що не відповідають обставинам справи, зокрема вказує на те, що господарським судом не прийнято до уваги відповідні положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів, застосування яких передбачено умовами спірного договору. В обґрунтування правомірності викладених вимог також зазначає про порушення та неналежне виконання відповідачем умов договору про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні від 07.07.2010 р. щодо схоронності вантажу, не інформуванням замовника про виникли проблеми в процесі здійснення перевезення, що призвело до втрати вантажу та спричинило позивачу збитки в розмірі, якій дорівнює вартості втраченого вантажу -875915,61 грн.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними позивачем доводами не погоджується, посилаючись на те, що в діях відповідача відсутні порушення умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення. Просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 18 лютого 2011 року без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2011 року розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 12 травня 2011 року.
12 травня 2011 року позивачем надано до Харківського апеляційного господарського суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, а також грошові кошти, що знаходяться на виявлених рахунках відповідача в межах заявленої суми позову - 1778344,82 грн.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 07 липня 2010 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було підписано договір про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні.
Відповідно до заявки № 307 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02 листопада 2010 року (аркуш справи16), перевізнику було доручено перевезення вантажу - сир в кількості 20 т за маршрутом м. Гадяч (Полтавська область) - м. Санкт-Петербург. Вантаж був прийнятий відповідачем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до заявки № 307 дата завантаження -04 листопада 2010 року, дата доставки -09 листопада 2010 року.
Вартість вантажу вказана в CMR А № 0126346 та становить 3403200,00 рос. руб., що по курсу НБУ, на дату звернення позивачем із позовом, складає 875915,61 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не підтвердив передачу вантажу отримувачу (ТОВ "Соліс") чи покупцю (ТОВ "Інторг"), не надав на підтвердження доставки належні документи, а саме CMR А № 0126346 з відміткою у п.2.4. про отримання вантажу.
При цьому, факт втрати товару зафіксований 10 листопада 2010 року в складеному акті, відповідно до якого вантаж за CMR А № 0126346 не був доставлений за призначенням, покупцем та отримувачем не отриманий, а товар втрачений на шляху слідування.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 12 листопада 2010 року про порушення провадження у кримінальній справі та прийняття її до провадження СВ УВС у Фрунзенському районі м. Санкт-Петербург (аркуш справи 79), зазначено, що вантаж було вкрадено невідомою особою 08 листопада 2010 року в період 10-30 до 13-00 год. з рефрижератора припаркованого на території автостоянки, розташованої за адресою: буд. 45 по вул. Димитрова у Фрунзенському районі м. Санкт-Петербург.
Таки чином, позивач вважає, що відповідачем не виконані зобов'язання по договору, а саме: не доставлений (втрачений) вантаж, що знаходився у власності позивача, внаслідок чого позивачу нанесені збитки у розмірі дійсної вартості вантажу згідно рахунку-фактури № 41 та CMR А № 0126346, які підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача збитків в розмірі 875915,61 грн. -вартість втраченого вантажу на підставі Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП («Конвенція МДП»), застосування яких передбачено п. 2.2 договору, статей 22, 526, 909, 924 Цивільного кодексу України, статей 224, 308, 314 Господарського кодексу України, статті 52 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім того, позивач просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 875915,61 грн. за втрату вантажу на підставі п. 6.1, п. 6.6 договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначив, що відповідальність перевізника передбачена пунктом 2 заявки №307 від 02 листопада 2010 року, відповідно до якого перевізник відповідає за збереження вантажу від повної або часткової втрати, псування або пошкодження прийнятого вантажу, а також за дотримання температурного режиму 0+8С, у розмірі фактичної шкоди. У разі недотримання даного пункту з вини перевізника, збитки, внаслідок втрати/псування/пошкодження вантажу оплачує перевізник, при цьому, у випадку часткового псування або пошкодження вантажу, а також у разі недотримання температурного режиму, перевізник має сплатити штраф у розмірі 100% від вартості пошкодженого вантажу.
Також, судом звернуто увагу на п. 4.2.8 договору, відповідно до якого у разі втрати з будь-якої підстави будь-якої кількості вантажу, виконавець зобов'язаний інформувати про це замовника невідкладно, звернутись до правоохоронних органів та вимагати документального оформлення факту втрати вантажу. При цьому господарський суд виходив з того, що відповідач з моменту викрадення вантажу невідкладно звернувся до правоохоронних органів м. Санкт-Петербурга із відповідною заявою про викрадення вантажу та проінформував замовника про скоєний злочин невідомою особою.
Доводи позивача про порушення умов договору, а саме порушення маршруту перевезення, яке стало наслідком втрати вантажу, суд визнав безпідставними, пославшись на те, що між сторонами було узгоджено лише місце завантаження -м. Гадяч (Полтавська область) та місце розвантаження -м. Санкт-Петербург.
На підставі таких встановлених обставин справи, проаналізувавши положення статей 22, 623 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України, якими визначені правові підстави для відповідальності за шкоду у вигляді збитків, а також положення ст. 226 Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи та доказів поданих позивачем не вбачається правових підстав для задоволення вимог про відшкодування вартості втраченого вантажу, в зв'язку з чим визнав позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, що втрата вантажу сталася з вини відповідача, в його діях відсутні порушення умов договору від 07 липня 2010 року про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, а втрата спірного вантажу сталася за обставин, яким відповідач не міг запобігти, або їх усунути.
Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, що, в свою, чергу призвело до невірного застосування норм матеріального права до даних правовідносин.
Так, судом першої інстанції не досліджено та не надано належної оцінки умовам спірного договору, зокрема п. 2.2 договору, яким сторони передбачили застосування до даних правовідносин норм Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, яка має пріоритет у застосуванні при розгляді вказаної справи перед нормами національного законодавства, та якою не передбачає обов'язку кредитора доказувати наявність у боржника складу цивільного правопорушення; судом не вірно застосовано до даних правовідносин норми матеріального права, оскільки у відповідності до вимог цивільного законодавства відсутність своєї вини у наявних збитках доказує боржник, а не кредитор; судом не взято до уваги того факту, що місце розвантаження було вказане у міжнародній товарно-транспортній накладній з конкретними реквізитами, яка відповідно до статті 9 Конвенції є первинним доказом укладення договору перевезення та його умов.
На підставі викладених обставин та документальних доказів на їх підтвердження, які не були досліджені судом першої інстанції під час вирішення господарського спору, колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на свою користь 875915,61 грн. -вартість втраченого вантажу, 875915,61 грн. -штрафу за втрату вантажу та судові витрати.
Вирішуючи господарський спір між сторонами по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду виходить із наданої ним оцінки усієї сукупності документальних доказів на підтвердження господарських стосунків між сторонам по справі, що знаходяться у матеріалах справи.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до п. 1.2. укладеного між сторонами по справі договору на надання транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні від 07 липня 2010 року виконавець (відповідач у справі) зобов'язався доставляти передані замовником (позивач у справі) вантажі в пункти призначення у строки, вказані замовником у заявках та передавати їх особам, вказаним замовником (отримувачам), а замовник зобов'язався оплачувати належним чином здійснені перевезення вантажів у розмірах та на умовах,встановлених у цьому договорі.
Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).
Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що на кожне окреме завантаження оформлюється заявка (п. 3.1 договору), яка містить умови та особливості конкретної перевозки та є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з умовами пункту 2.3 договору, 02 листопада 2010 року сторонами була оформлена заявка № 307 до договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якої відповідач зобов'язаний перевезти вантаж - сир в кількості 20000 кг по маршруту м. Гадяч - м. Санкт-Петербург автомобілем з державним номерним знаком № НОМЕР_3/НОМЕР_4, водій - ОСОБА_5. Відповідно до заявки дата завантаження -04 листопада 2010 року, дата доставки -09 листопада 2010 року. Відповідно до пункту 5 заявки строк доставки вантажу до отримувача - не більше 5 (п'яти) діб з дати замитнення. «Замитнення»- оформлення митних процедур на території України.
Матеріалами справи підтверджено, що вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - ОСОБА_5 04 листопада 2010 року, про що свідчать акт № 551 завантаження і отримання вантажу, СМR. А № 0126346, вантажна митна декларація № 806000012/2010/341910 від 05 листопада 2010 року.
Адреса розвантаження товару, зазначена в СМR. А № 0126346 - РФ, м. Санкт-Петербург, вул. Кубинська, 6.76, корпус 3 літера «А»(аркуш справи 17).
Відповідно до супровідних документів на вантаж (вантажна митна декларація №806000012/2010/341910 від 05.11.2010 р., СМR. А № 0126346, додаткова угода (специфікація) № 41 від 29.10.2010 р., рахунок-фактура № 41 від 29.10.2010 р.) для перевезення був наданий вантаж вартістю 3 403 200,00 (три мільйони чотириста три тисячі двісті) російських рублів, що по курсу НБУ на дату подання позову становить 875 915,61 грн. та задекларовано у митній декларації.
Як вбачається з матеріалів справи, товар, що був наданий для перевезення відповідачеві, є власністю позивача відповідно до договору купівлі-продажу товарів № ДП 02-2009 від 29.12.2008р між позивачем та ЗАТ «Гадячсир»(аркуш справи 27-30). Факт придбання позивачем у ЗАТ «Гадячсир»підтверджується також видатковою накладною № ГС-00004415 від 04.11.2010р. (аркуш справи 31).
Також, матеріали справи свідчать про те, що вказаний товар поставлявся позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТОРГ»(Російська Федерація, м. Санкт-Петербург) відповідно до укладеного 21.05.2010р. договору № 11/10 та додаткової угоди (специфікації) № 41 від 29.10.2010р. до цього договору (аркуш справи 20-23) на умовах DDU - м. Санкт-Петербург, FCA - Гадяч (ІНКОТЕРМС-2000), відповідно до якого ТОВ «Агропродекспорт»є продавцем, а ТОВ «ІНТОРГ»є покупцем товару, про що зазначено у СМК. А № 0126346.
Отримувачем вантажу (товару) відповідно до додаткової угоди (специфікації) № 41 від 29 жовтня 2010 року та СМR А № 0126346 за дорученням покупця (ТОВ «Інторг») виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Соліс».
Однак, згідно листа ТОВ «Інторг»від 12 листопада 2010 року відправлений позивачем на адресу ТОВ «Інторг» товар по договору № 11/10 від 21.05.2010 р. та додаткової угоди (специфікації) № 41 від 29 жовтня 2010 року, не був доставлений покупцю (аркуш справи 24).
Факт втрати товару зафіксований 10 листопада 2010 року водієм відповідача ОСОБА_5, генеральним директором ТОВ «ІНТОРГ» (покупець) Власовим В.А. та директором ТОВ «СОЛІС»Ходоровським С.Л. (отримувач) у складеному акті (аркуш справи 26).
Обставини, викладені у акті, свідчать про те, що вантаж за СМR. А № 0126346 не був доставлений за призначенням, покупцем (ТОВ «ІНТОРГ») та отримувачем (ТОВ «СОЛІС») не отриманий, а товар втрачений на шляху слідування.
Пункт 4.2.6. зобов'язує виконавця доставити наданий замовником вантаж у вказаний пункт призначення і здати його та товаросупровідні документи отримувачу, вказаному в заявці, в цілісності і схоронності згідно товаротранспортної накладної (СМR) і переданим на місці завантаження і митного оформлення документів.
Як вже зазначалось раніше, адреса розвантаження товару визначена позивачем в СМR. А № 0126346 - РФ, м. Санкт-Петербург, вул. Кубинська, 6.76, корпус 3 літера «А».
Згідно пункту 4.2.5. виконавець зобов'язаний негайно інформувати замовника про всі проблеми, які виникають в процесі здійснення навантаження, перевезення, транспортування, здійснення митних формальностей, у тому випадку про факти перевантаження (перегрузу) по тонажу, фактах перевантаження з одного транспортного засобу на інший та про факти переадресування транспортного засобу, про вірогідну постановку автомобіля у конвойний супровід, а відповідно до пункту 4.2.7. виконавець зобов'язаний негайно повідомляти замовника про вимушені затримки транспортного засобу на шляху слідування, аваріях інших пригодах, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу або загрожують його збереженню.
Проте, відповідачем в порушення умов договору вантаж не був доставлений в обумовлене місце розвантаження згідно пункту 3 СМR. А № 0126346 - РФ, м. Санкт-Петербург, вул. Кубинська, 6.76, корпус 3 літера «А», а самовільно переадресований в інше місце за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Димитрова, буд. 45.
Таким чином, факт порушення відповідачем умови договору (пунктів 1.2,2.4, 4.2.5, 4.2.6, 4.2.7) повністю підтверджується матеріалами справи, самим відповідачем не спростований.
Відповідно до пункту 2.2 договору, взаємовідносини замовника (позивача) та виконавця (відповідача) ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України, а також на Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.
Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.
Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території іноземної держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
До того ж, відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставлення ввіреного йому вантажу до місця доставки та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.
Статтею З Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд свої агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.
Колегія суддів звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.
Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 Цивільного кодексу України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.
Згідно статті 925 Цивільного кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадку позовів у порядку, мають в разі втрати вантажу -вантажовідправник або вантажоодержувач.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією щодо не виконання зобов'язання з перевезення вантажу, зазначеного у заявці до договору, СМR. А № 0126346 та пункту 1.2 договору, а саме: не доставлений (втрачений) вантаж, що знаходився у власності ТОВ «Агропродеспорт», внаслідок чого підприємству позивача були нанесені збитки, та просив сплатити на користь останнього 1743119,04 грн., з яких 871559,52 грн. -вартість втраченого вантажу та 871 559,52 грн. -штраф передбачений договором (аркуш справи 34).
Відповідач відповіді на претензію не надав, шкоду не відшкодував.
Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 314 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, та непідтвердженими належними доказами, в той час, як наявність елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 Цивільного кодексу України повністю підтверджується матеріалами справи.
Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання визначені пунктами 1.2, 2,4, 4.2.5, 4.2.6, 4.2.7 договору; умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі (покупцю чи його представнику) у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування. Втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі, згідно Ліцензії на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів. Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу, яким заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що з боку відповідача не було жодних порушень умов укладеного між сторонами договору, не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються наявними у справі доказами.
За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає: у разі втрати -в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Розмір вартості вантажу, переданий відповідачу для перевезення підтверджується матеріалами справи та складає 871559,52 грн.
Отже, правовою підставою для стягнення з відповідача 871559,52 грн. вартості вантажу є статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 920, 924 Цивільного кодексу України та умови пунктів 1.2, 2.4, 4.2.6 договору, укладеного між сторонами по справі.
Крім того, пунктом 6.1 договору передбачено, що відповідальність замовника та перевізника визначається умовами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Однак, замовник та виконавець у доповнення до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у добровільному порядку приймають на себе зобов'язання та зобов'язуються сплатити штрафні санкції, передбачені цим договором або умовами конкретного транспортного замовлення.
Пунктом 6.6 договору передбачено, що відповідач відповідає за втрату, недостачу, псування, або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди. У випадку втрати вантажу відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача штраф у розмірі 100% зіпсованого, втраченого вантажу. Таким чином, розмір штрафу становить 875 915,61 грн.
За таких обставин, заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1751831,22 грн., з яких 875915,61 грн. -вартість втраченого вантажу, 875915,61 грн. -штрафу за втрату вантажу є обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають задоволенню.
Заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт”, м. Київ про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про відповідну поведінку відповідача, з чого б можна було зробити висновок про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Судова колегія зазначає, що і матеріали справи не містять доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Факт невиконання певного господарського зобов'язання однією із сторін сам по собі не може бути підставою для застосування заходів до забезпечення позову.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, в зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю, і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог та понесених позивачем судових витрат по справі.
З огляду на зазначене та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт”, м. Київ про забезпечення позову залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт”, м. Київ задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 18 лютого 2011 року по справі № 43/315-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_5 в АСУБ «Грант»відділення № 15 банка «Грант», МФО 000351607, ідент. номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт” (01001, м. Київ, вул.. Еспланадна, 32-В, п/р 26001010036985 в АТ «Державний експортно-імпортний банк України, МФО 322313, код 30058730) 875915,61 грн. вартості втраченого вантажу, 875915,61 грн. штрафу, витрати по сплаті держмита у розмірі 26277,60 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
суддя Барбашова С.В.
суддя Білецька А.М.
овний текст постанови підписано 16 травня 2011 року.