Іменем України
17 травня 2011 року Справа № 5020-5/325-12/262
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ткаченка М.І.,
суддів Проценко О.І.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1, довіреність б/н від 27 січня 2011 року; ОСОБА_2, довіреність б/н від 27 січня 2011 року (Товариство з обмеженою відповідальністю „Лазурний берег”);
відповідача -ОСОБА_3, довіреність б/н від 8 лютого 2010 року (Товариства з обмеженою відповідальністю „База відпочинку „Одіссей”);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лазурний берег” на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 15 лютого 2011 року у справі № 5020-5/325-12/262
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лазурний берег”
(село Учкуєвка, територія бази відпочинку „Одіссей”, б. 37, місто Севастополь, 99016)
(вулиця Гвардєйська, 4-2, місто Севастополь, 99011)
(вулиця Надії Краєвої, 16 „а”, кв. 62, місто Севастополь, 99011)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „База відпочинку „Одіссей”
(село Учкуєвка, місто Севастополь, 99002)
(вулиця Челюскінців, 113, місто Севастополь, 99002)
про спонукання виконати певні дії
У липні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Лазурний берег” (далі - ТОВ „Лазурний берег”) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „База відпочинку „Одіссей” (далі - ТОВ „База відпочинку „Одіссей”), в якій просило:
- зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні котеджами - будиночками № 51, № 52, розташованих за адресою: місто Севастополь, село Любимівка, база відпочинку „Одіссей”, по вулиці Челюскінців, 113, шляхом звільнення вказаних приміщень;
- зобов'язати відповідача визнати право власності на будиночки - котеджі № 18, 37, 38, 51, 52 за ТОВ „Лазурний берег”, шляхом надання документів, які необхідні для перереєстрації права власності на ТОВ „Лазурний берег” у ДКП БТІ та ДРОМН СМР.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 7 квітня 2003 року між сторонами по справі підписано договір, укладений з метою спрощення процедури здачі будинків в експлуатацію.
Підставою зверення до суду стало невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
ТОВ „База відпочинку „Одіссей” з доводами, викладеними у позовній заяві не згідно, вважаючи їх необгрунтованими.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 15 лютого 2011 року по справі № 5020-5/325-12/262 (суддя Харченко І.А.) у задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, директор ТОВ „Лазурний берег” звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.
Заявник апеляційної скарги вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як судом не з'ясовані всі обставини, що мають значення по справі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 березня 2011 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду у складі колегії: головуючого судді Ткаченка М.І., судді Проценко О.І., судді Фенько Т.П. та призначена до розгляду на 19 квітня 2011 року.
Розпорядженням керівництва суду від 19 квітня 2011 року у зв'язку з відпусткою судді Проценко О.І. була здійснена її заміна на суддю Антонову І.В.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2011 року слухання по справі відкладено на 17 травня 2011 року.
Розпорядженням керівництва суду від 17 квітня 2011 року у зв'язку з відпустками суддів Фенько Т.П. Антонової І.В. була здійснена їх заміна на суддів Заплаву Л.М. та Проценко О.І.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ТОВ „Лазурний берег” звернулось до господарського суду міста Севастополя з вимогами до ТОВ „База відпочинку „Одіссей” усунути перешкоди в користуванні котеджами-будиночками № 51, № 52, розташованих за адресою: місто Севастополь, село Любимівка, база відпочинку „Одіссей”, по вулиці Челюскінців, 113, шляхом звільнення вказаних приміщень та зобов'язати відповідача визнати право власності на будиночки - котеджі № 18, 37, 38, 51, 52 за ТОВ „Лазурний берег” шляхом надання документів, які необхідні для перереєстрації права власності на ТОВ „Лазурний берег” у ДКП БТІ та ДРОМН СМР, посилаючись на те, що зазначені будиночки-котеджі були придбані позивачем у власність на підставі контракту № 357 від 26 грудня 1996 року, договорів купівлі-продажу від 23 жовтня 1996 року, від 20 травня 1999 року.
Як зазначив позивач, з метою більш спрощеної процедури здачі будиночків - котеджів та оформлення за відповідачем права постійного користування землею, 7 квітня 2003 року між ТОВ „База відпочинку „Одіссей” та Приватним підприємством „Лазурний берег”, правонаступником якого є ТОВ „Лазурний берег” був укладений договір.
Згідно пункту 1.2 договору відповідач зобов'язався передати позивачу документи для перереєстрації права власності на будиночки-котеджі №18, 37, 38 на позивача в ДКП БТІ та ДРОНМ міста Севастополя протягом семі днів з моменту отримання відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: місто Севастополь, вулиця Челюскінців, 113.
Проте, відповідач умови, передбачені пунктом 1.2 договору не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними вимогами.
Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що право власності на спірні котеджі виникло у нього на законних підставах (свідоцтва про право власності від 9 січня 1999 року та акту державної технічної комісії), права відповідача на це майно не оспорювалось, відчуження спірних котеджів в установленому порядку позивачем не здійснено, а договір не є належним підтвердженням виникнення у позивача права на спірні котеджі.
14 липня 1998 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю міста Севастополя надано дозвіл № 387/98 на виконання будівельних робіт забудовнику ТОВ „База відпочинку „Одіссей” та ЗАТ імені С. Перовської згідно договору оренди землі від 17 жовтня 1997 року на будівництво бази відпочинку „Одіссей” на земельній ділянці у селищі Любимівка Нахімовського району міста Севастополя (арк.с.54).
Відповідно до акту Державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 20 серпня 1998 року було введено в експлуатацію 20 будинків-котеджів № 13. 14, 15, 16. 17, 18, 37, 38, 41, 42, 46, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56 (а.с.48-53).
22 січня 2002 року, на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 16 січня 2002 №51-р, Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації видано свідоцтво на право власності на 20 котеджів, а саме: № 13-18, 37, 38, 41, 42, 46, 48-56, які розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Челюскінців, 113 та належать на праві колективної власності ТОВ „База відпочинку „Одіссей” (а.с.55, 109).
На правовстановлюючому документі вчинено реєстраційний напис Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської ради (далі -КП „БТІ та ДРОНМ” СМР) про право колективної власності на перераховані вище 20 будинків-котеджів за ТОВ „База відпочинку „Одіссей” та 22 січня 2002 року внесено в реєстрову книгу 10 нж стор. 129 під реєстровим номером 151 (а.с. 109).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 червня 2010 року, у справі № 5020-13/136-7/140-9/129 за позовом ТОВ „База відпочинку „Одіссей” до ТОВ „Лазурний берег” про визнання договору від 7 квітня 2003 року недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ТОВ „Лазурний берег” до ТОВ „База відпочинку „Одіссей” про визнання права власності, встановлено, в період з 22 січня 2002 року до 7 квітня 2003 року між ТОВ „База відпочинку „Одіссей” та ПП „Лазурний берег” не було укладено цивільно-правової угоди, яка б відповідала вимогам чинного законодавства та була оформлена належним чином. Тому до укладення договору перехід права власності на будинки - котеджі № 18, 37, 38 від відповідача до позивача не відбувався, тому суд дійшов висновку, що договір є цивільно-правовою угодою про перехід права власності на певне майно, тому повинен містити істотні умови цивільно-правової угоди, пов'язаної із переходом права власності (договір купівлі-продажу, дарування, міни або інший договір), а саме: чітко визначений об'єкт права власності, який підлягає відчуженню, ціну продажу, права та обов'язки обох сторін договору, наслідки невиконання умов договору та інші умови. Крім того, певні види договорів повинні бути нотаріально посвідчені (купівля-продаж житлових будинків, дарування та т.ін.). Дослідивши укладений між сторонами договір від 7 квітня 2003 року суд дійшов до висновку про те, що договір сторонами не укладений.
Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Позивач, як па підставу свого позову посилається на те, що їм були придбані спірні котеджі у власність на підставі контракту № 357 від 26 грудня 1996 року, договорів купівлі-продажу від 23 жовтня 1996 року, від 20 травня 1999 року (а.с. 16-29).
Проте зазначені договори не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів набуття ТОВ „Лазурний берег” права власності на майно, оскільки особам, які продавали майно (ВАТ Хутрофірма „Тисмениця”, ВАТ „Львівльнопром”, Будівельний кооператив „Агат”, ПП „Фінк і син” та ін.), воно не належало на праві власності, нерухоме майно не було збудовано ними на земельній ділянці, яка була б відведена цієї особі для даної мети, майно не вводилося в експлуатацію забудовником та право власності на нього не було зареєстровано належним чином.
Крім того, будиночки-котеджі №№ 18, 51, 52 були за договором про передачу майна від 11 травня 1999 року придбані фізичною особою Федіним Валентином Юхимовичем, а не ПП „Лазурний берег”, доказів внесення цих будиночків до складу майна ПП „Лазурний берег” або ТОВ „Лазурний берег” підприємство не має, суду не надало.
Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що позивач не подав доказів того, що спірні будиночки-котеджі належать йому на праві власності, а тому підстав вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування будиночками-котеджами № 51, 52 у нього не має.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача визнати право власності па будиночки - котеджі № 18, 37, 38, 51, 52 за ТОВ „Лазурний берег”, шляхом надання документів, які необхідні для перереєстрації права власності на ТОВ „Лазурний берег” у ДКП БТІ та ДРОМН СМР, то суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, такого способу захисту цивільних прав та інтересів як зобов'язання визнати право власності діючим законодавством не передбачено.
Частина четверта статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмету позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Верховним Судом України у постанові від 13 липня 2004 року у справи № 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Отже, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що господарським судом правильно з'ясовані права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, твердження заявника апеляційної скарги про порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 46, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лазурний берег” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 15 лютого 2011 року у справі № 5020-5/325-12/262 залишити без змін.
Головуючий суддя М.І. Ткаченко
Судді О.І. Проценко
Л.М. Заплава
Розсилка:
ТОВ „Лазурний берег”
(село Учкуєвка, територія бази відпочинку „Одіссей”, б. 37, місто Севастополь, 99016)
(вулиця Гвардєйська, 4-2, місто Севастополь, 99011)
(вулиця Надежди Краєвої, 16 „а”, кв. 62, місто Севастополь, 99011)
ТОВ „База відпочинку „Одіссей”
(село Учкуєвка, місто Севастополь, 99002)
(вулиця Челюскінців, 113, місто Севастополь, 99002)