Іменем України
16 травня 2011 року Справа № 5002-23/5063-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Лисенко В.А.,
за участю представників сторін:
прокурора - не з'явився, Прокурор Автономної Республіки Крим;
позивача - не з'явився, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2;
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради;
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро;
третьої особи - явку уповноваженого представника не забезпечив, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим;
третьої особи - явку уповноваженого представника не забезпечив, Сімферопольська міська рада;
розглянувши апеляційну скаргу Прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 04 листопада 2010 року у справі №5002-23/5063-2010
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15,Сімферополь,95000)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим (вул. Леніна, 17, м. Сімферополь, 95000)
Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, м. Сімферополь, 95000)
за участю: прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, 95015)
про визнання права власності та спонукання до реєстрації права власності
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів: Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради та Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації", про:
· припинення права власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на квартиру №1 „а” зі спорудами в АДРЕСА_2 площею 60,6 м2, визнання права власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в цілому на квартиру №1 „а” загальною площею 482,4 м2, житловою 180,1 м2 по АДРЕСА_2;
· зобов'язання Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації зареєструвати право власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в цілому на квартиру № „1” загальною площею 482,4 м2, житловою 180,1 м2 по АДРЕСА_2
Позовні вимоги мотивовані посиланням на приписи статей 328, 331, 376 Цивільного кодексу України, оскільки, як стверджує позивач, спірний об'єкт побудований ним за власні кошти з дотриманням будівельних норм та правил, але у зв'язку з відсутністю свідоцтва про право власності на даний об'єкт позивач не має можливості провести реєстрацію права власності на реконструйовану квартиру, чим порушені його права як власника. Обґрунтування та інші доводи викладені у позові.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 листопада 2010 року у справі №5002-23/5063-2010 позов задоволено: припинено право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на квартиру №1 „а” зі спорудами в АДРЕСА_2 площею 60,6 м2 та визнано право власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в цілому на квартиру №1 „а” загальною площею 482,4 м2, житловою 180,1 м2 по АДРЕСА_2; зобов'язано Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації зареєструвати право власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в цілому на квартиру № „1” загальною площею 482,4 м2, житловою 180,1 м2 по АДРЕСА_2.
Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції з посиланням на статті 328, 331, 392 Цивільного кодексу України дійшов висновку про можливість визнання за позивачем права власності.
Не погодившись з постановленим судовим актом, прокурор Автономної Республіки Крим звернувся до суду апеляційної інстанції в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим та Сімферопольської міської ради з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, прийняти нове рішення: у задоволенні позову відмовити.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначив, що під час розгляду справи суд не врахував вимог статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" про те, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом та тягне за собою відповідальність згідно із законодавством. Крім того, об'єкт не введений в експлуатацію, що є обов'язковим для вирішення права власності. Інші доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2011 року апеляційна скарга прокурора Автономної Республіки Крим прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2011 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим та Сімферопольську міську раду.
15 квітня 2011 року на адресу суду від відповідача - Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Прокурор, позивач, відповідач - Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради та треті особи явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили. Заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від учасників судового процесу на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе здійснювати апеляційне провадження за відсутності прокурора, представників сторін та третіх осіб.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу квартири №903 від 25 березня 2008 року (а.с.9-10) ОСОБА_2 придбав квартиру № 1-„а” в АДРЕСА_2, яка знаходиться в літері „А”, має загальну площу 60,6 м2 та складається з: однієї житлової кімнати -3, житловою площею 18,9 м2, коридору -1, кухні -2, комори -4, туалету -5, сараю в літері „Б” 3,80*4,70, сараю в літері „В” 2,90*2,0.
Відповідно до витягу з реєстру права власності на нерухоме майно №18719989 від 06 травня 2008 року Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 належить на праві приватної власності АДРЕСА_2 (а.с.11).
Позивач в позові зазначив, що у 2008-2009 роках ним були виконані роботи по добудові та реконструкції АДРЕСА_2
13 жовтня 2010 року ОСОБА_4 своєю заявою, яка була нотаріально завірена, підтвердила, що не заперечує проти реконструкції зі збільшенням площі та поверховості квартири, яка належить позивачу (а.с.35).
Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району міста Сімферополя, як балансоутримувач спірного будинку, не заперечував проти реконструкції квартири зі збільшенням площі та поверховості (вих.№4923 від 14 жовтня 2010 року, а.с.34).
Кримське республіканське підприємство „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” повідомило (замовлення №10/14286 від 27 жовтня 2010 року), що в домоволодінні по АДРЕСА_2 власником - ОСОБА_2 в квартирі №1- „а” виконана реконструкція с надбудовою другою поверху із мансардою, прибудована двоповерхова житлова добудова літери „А” з житловою мансардою (а.с.33).
Таким чином, квартира збільшилась в розмірах та її загальна площа згідно технічному паспорту Кримського республіканського підприємства „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” становить 482,4 м2, з яких житлова площа - 180,1 м2 (а.с.12-17).
З позовної заяви вбачається, що роботи з реконструкції квартири №1 -„а” здійснювались позивачем за власні кошти.
У довідці Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 від 12 жовтня 2010 року про інвестиційну вартість об'єкту зазначено, що реконструкція квартири з надбудовою поверху по вул. Севастопольській/Крилова в будинку №22/2 в місті Сімферополі становила 120000,00 грн.
На підставі заяви позивача у жовтні 2010 року Кримським республіканським підприємством „Проектно-вишукувальний інститут „Кримпроектреконструкція” (ліцензія серії АБ №344295 видана Міністерством будівельної політики, архітектури та житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим від 23 червня 2006 року) проведено обстеження реконструйованої АДРЕСА_2 з метою встановлення відповідності нормам ДБД та технічного стану будівельних конструкцій. Відповідно до вказаної технічної документації основні конструктивні вузли та деталі будівлі знаходяться в задовільному стані та придатні для подальшої експлуатації. Об'ємно-планувальні рішення обстежуваної квартири мають деякі відхилення від ДБН В.2.2.-15-2005 „Житлові будівлі. Основні положення.”
Позивач вважає, що у зв'язку з відсутністю свідоцтва про право власності на спірне майно він не має можливості провести реєстрацію права власності на реконструйовану квартиру, чим порушені права власника, передбачені статтею 331 Цивільного кодексу України, тому він і звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Оскільки спір між сторонами виник з приводу наявності та визнання права власності на майно, дана справа підлягає вирішенню відповідно до вимог глав 23, 24, 25, 28 розділу І книги 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Аналізуючи встановлені у справі обставини в їх сукупності судова колегія погоджується з твердженнями заявника апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно на підставі, зокрема, положень статті 331 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Так, відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації. При цьому зазначена норма закону регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалось в установленому законом порядку та закінчене.
Статтею 29 Закону України „Про планування і забудову територій” (в редакції в період виконання робіт з реконструкції квартири) визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Аналогічні норми містяться в Законі України „Про регулювання містобудівної діяльності” №3038-VI від 17 лютого 2011 року
Судовою колегією встановлено, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось без належного дозволу на його виконання та затвердженої проектної документації.
Згідно статті 152 Житлового кодексу України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
У відповідності до частини першої статті 23 Закону України „Про планування і забудову територій” (який діяв на момент завершення будівництва) забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств.
Крім того, згідно частини третьої статті 375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
З технічного висновку Кримським республіканським підприємством „Проектно-вишукувальний інститут „Кримпроектреконструкція” № (ліцензія серії АБ №344295 видана Міністерством будівельної політики, архітектури та житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим від 23 червня 2006 року) вбачається, що будівництво топкової передбачає зайняття додаткової земельної ділянки (а.с.19-23).
Правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку в матеріалах справи не міститься, з матеріалів справи, долучених судом першої інстанції, вбачається, що земельна ділянка під топкову позивачу відповідними органами не надавалась.
Таким чином, частина спірного об'єкту була побудована позивачем на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.
Згідно частини першої статті 24 Закону України „Про планування і забудову територій” (в редакції на момент завершення будівництва) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.
Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, вважаються самочинним будівництвом.
Згідно частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Посилання позивача в позовній заяві на приписи статті 376 Цивільного кодексу України, згідно частині третьої якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, є цілком правомірними, однак доказів отримання відповідної земельної ділянки під вже збудовану прибудову, або звернень з цього приводу до компетентних органів стороною суду надано не було.
Крім того, частиною першою статті 301 Закону України „Про планування і забудову територій” (в редакції на момент завершення будівництва) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Таким чином, введення спірного об'єкту відповідача в експлуатацію є обов'язковим. При цьому згідно частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем будівництво об'єкту здійснювалось з порушенням встановленого законом порядку на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та об'єкт не введений в експлуатацію, судова колегія вважає відсутніми підстави для визнання за позивачем права власності на підставі статті 331 Цивільного кодексу України.
Крім того, господарським судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами, зокрема, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судовому захисту підлягають тільки ті права, які особа має, при цьому обов'язковою умовою є те, що ці права не визнаються або оспорюються іншою особою.
Всупереч наведених приписів норм матеріального та процесуального права, позивачем не доведено, хто саме та у який спосіб оспорює або не визнає його право власності на створене майно.
Також, відповідно до статті 6, частини другої статті 7 та частини першої статті 8 Житлового кодексу України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Слід звернути увагу, що у контексті статей 2, 55 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання, зокрема, є суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відособлене господарство та несуть відповідальність по своїх зобов'язаннях у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у відповідності до законодавства к підприємці.
Поняття „господарська діяльність” та „підприємництво” надані у частинах 1-2 статті 3 Господарського кодексу України
Оскільки позивач наполягав на задоволенні його позовних вимог саме як фізичної особи-підприємця, основним критерієм для визначення порушення його прав як суб'єкта господарювання є доведеність використання спірного майна у його господарській діяльності.
Судова колегія вважає, що позивачем не представлено суду доказів того, що захисту підлягають саме порушені права його як суб'єкта підприємницької діяльності, при цьому, надані докази підтверджують використання спірного майна в його особистих цілях, як житлові приміщення.
Таким чином, правових підстав для задоволення позову про припинення права власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на квартиру №1 „а” зі спорудами в АДРЕСА_2 площею 60,6 м2, та визнання права власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в цілому на квартиру №1 „а” загальною площею 482,4 м2, житловою 180,1 м2. по АДРЕСА_2 немає.
Вимога позивача зобов'язати зареєструвати право власності є похідною від вимоги при визнання права власності, оскільки право власності не визнано, то й вимога зобов'язати зареєструвати право власності також є передчасною.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований ним об'єкт, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судом невірно застосовані норми матеріального права та неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи. Це дає підстави суду апеляційної інстанції для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про відмову у позові.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 листопада 2010 року у справі № 5002-23/5063-2010 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовити.
Головуючий суддя С.А. Рибіна
Судді Ю.М. Гоголь
В.А. Лисенко