Іменем України
10 травня 2011 року Справа № 5020-1/004-9/085-3/142-11/148-4/258
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Дмитрієва В.Є.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 05.01.11, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;
відповідача: Лісник Володимира Григоровича (повноваження перевірені), наказ №84/У від 23.04.09, директор товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД";
третьої особи: не з'явився, Севастопольська міська рада;
розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя О.С.Погребняк ) від 24 грудня 2010 року у справі №5020-1/004-9/085-3/142-11/148-4/258
за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (вул. Леніна, 18, Севастополь,9 9011)
про примусове виконання обов'язку в натурі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (вул. Леніна, 18, місто Севастополь, 99011)
до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вулиця Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)
за участю третьої особи: Севастопольська міська рада (вулиця Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)
про визнання договору продовженим
У лютому 2008 року позивач, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (далі -ТОВ "ВКФ "Гевс ЛТД"), про примусове виконання обов'язку в натурі, а саме: про зобов'язання ТОВ "ВКФ "Гевс ЛТД" виконати пункт 7.5 Договору оренди нерухомого майна № 1974 від 16.02.1996 та звільнити нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18 (т.3, арк.с.3-4).
Позовні вимоги з посиланням на приписи статті 526 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України " Про оренду державного та комунального майна", мотивовані відмовою відповідача від виконання договірних зобов'язань щодо звільнення займаного ним приміщення у зв'язку з припиненням дії договору оренди від 16 лютого 1996 року.
Справа неодноразово була предметом розгляду господарських судів.
Під час попереднього вирішення спору, не погодившись з доводами Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, 11 березня 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" звернулося з зустрічним позовом про спонукання Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до укладення договору довгострокової оренди нежитлового приміщення площею 400,9 м2, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18, на тих же умовах та на той же строк (т.1, а.с.3-9).
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "ВКФ "Гевс ЛТД" не мало можливості приватизувати спірні приміщення через певні заборони, вжиті діючим на той час законодавством, однак понад 10 років користувалося ними на умовах оренди, зберігаючи спеціалізацію цього об'єкту та належним чином виконуючи свої обов'язки за договором. У зв'язку з викладеним позивач вважав, що має виключне право на укладення договору оренди на новий строк.
В подальшому, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" неодноразово змінювало предмет позову.
Згідно із останньою заявою (т.4, а.с.1), ТОВ "ВКФ "Гевс ЛТД" просило визнати договір оренди №1974 нежитлового приміщення, яке входить до складу об'єкта групи А, приватизованого 1996 року, площею 400,9 м2 по вул. Леніна, 18 в місті Севастополі, від 16.12.1996, що укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені договором.
Востаннє, рішенням господарського суду міста Севастополя від 24 грудня 2010 року (суддя О.С. Погребняк) у справі № 5020-1/004-9/085-3/142-11/148-4/258 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" задоволено у повному обсязі, у задоволенні позову Фонду комунального майна Севастопольської міської ради відмовлено.
Визнано договір оренди № 1974 нежитлового приміщення, площею 400,9 м2 по вул. Леніна, 18 в місті Севастополя, яке входить до складу об'єкта групи А - цілісного майнового комплексу ДКП "Магазин № 54", приватизованого в 1996 році, що укладений 16 грудня 1996 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" та Фондом комунального майна Севастопольської міської ради продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" про примусове виконання обов'язку в натурі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Рішення суду першої інстанції за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання договору продовженим скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, заявник скарги стверджував, що згідно з положеннями чинного законодавства, якими врегульовані відносини оренди комунального майна, можливість автоматичної пролонгації спірного договору існує лише за умови відсутності повідомлення орендодавця про його припинення, скерованого орендарю на протязі одного місяця з моменту закінчення строку договору.
Сторона вказувала, що фактично Фонд комунального майна Севастопольської міської ради висловив свою незгоду продовжувати орендні відносини щодо спірних об'єктів із товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД", оскільки скерував 16 серпня 2006 року за вих. № 1623 відповідачу відповідне повідомлення, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
При цьому заявник скарги вважав необґрунтованим посилання місцевого суду, що зазначений лист носить лише інформативний характер про припинення строку договору оренди № 1974.
Стосовно подальшого листування сторін, скаржник зауважував, що воно мало мету повідомити орендаря про оголошення конкурсу на оренду спірного приміщення, однак жодним чином не вказувало на зміну волевиявлення орендодавця відносно продовження договору № 1974.
У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 10 травня 2011 року з'явились представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі.
Представник третьої особи до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений відповідно до вимог чинного законодавства.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що заяви про відкладення розгляду справи або повідомлення про поважність причини неявки до суду від представника третьої особи на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, втім як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність представника Севастопольської міської Ради, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як встановлено під час попереднього розгляду спору, 06 серпня 1996 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у місті Севастополі (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (покупець) укладено договір №245/40к купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу ДКП "Магазин №54", розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18 (т.1, а.с.15-18).
Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 22 серпня 1996 року та зареєстрований в реєстрі за № 4369.
Рішенням виконавчого комітету Севастопольської міської Ради народних депутатів 1/915 від 17.07.1990 будинок по вул. Леніна, 18 міста Севастополя визнано таким, що перебуває на державному обліку як пам'ятник архітектури місцевого значення під номером 3.2.6/45-Св-2.12.1.
З огляду на положення 2 Закону України від 06.03.1992 № 2171-ХІІ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, яка діяла на момент приватизації), Указу Президента України від 30.12.1994 № 827/94 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні", наведена обставина стала перешкодою для викупу ТОВ "ВКФ "Гевс ЛТД" вищевказаного приміщення.
Указом Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" №827/94 від 30 грудня 1994 року запроваджено продаж патентів на право оренди приміщень державної власності та власності адміністративно-територіальних одиниць.
На виконання цього Указу наказом Фонду державного майна України від 31 січня 1995 року№ 90 затверджено Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень) (надалі по тексту -Положення), зареєстроване у Міністерстві юстиції України 20 березня 1995 за №71/607.
Умовами пункту 8.1 Положення передбачено, що із закінченням строку дії договору оренди нежитлового приміщення втрачає чинність патент, яким надавалось право оренди такого приміщення. У разі відмови власника приватизувати відповідне приміщення та у випадках, передбачених статтею 4 Указу Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні", надання приміщень в оренду здійснюється державними органами приватизації на строк не менш як 10 років шляхом продажу патентів на право оренди приміщень (абз. 2 ст. 5 Указу).
06 серпня 1996 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в місті Севастополі (продавець) та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (покупець) укладено договір №15/40к купівлі-продажу патенту на право оренди приміщень (т.1, а.с.19), згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця патент на право оренди вбудованих приміщень (патент) загальною площею 400,9 м2, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна 18, а покупець зобов'язався прийняти патент та сплатити за нього певну ціну.
Актом від 06 серпня 1996 року приймання - передачі патенту на право оренди приміщення за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18, продавець передав, а покупець прийняв у власність патент на право оренди вбудованого приміщення площею 400,9 м2, вартість патенту складає 1064000000 крб. (т.1, а.с.20).
Наказом Фонду державного майна України №2459 від 24 листопада 2000 року Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень) визнано таким, що втратило чинність.
В подальшому, 16 грудня 1996 року на підставі наказу № 234 від 16грудня 1996 між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець), та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (орендар) було укладено договір №1974 на оренду нежитлових приміщень для розміщення магазину.
Строк договору визначений сторонами до 06 серпня 2006 року (т.1, а.с.22-23).
Відповідно до пункту 7.4 зазначеного договору орендар, який належним чином виконував зобов'язання за договором, має переважне право на продовження договору оренди.
Втім, листом від 16 серпня 2006 року за вих. № 1623 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" про те, що договір оренди №1974 від 16.12.1996 припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений, та просив передати нерухоме майно за актом приймання-передачі в строк, встановлений договором оренди (т.3, а.с.13).
Надалі, у липні (лист № 486), жовтні 2006 року, січні 2007 року та у листопаді 2007 року ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" зверталося до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із заявою про укладення довгострокового договору оренди нежитлового приміщення площею 400,9 м2, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18 (т.1, а.с.26-28).
Докази досягнення між сторонами згоди щодо укладення довгострокового договору оренди спірних приміщень в матеріалах справи відсутні.
З позовної заяви Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради випливає, що всупереч пункту 7.5 договору оренди, від звільнення у встановлений строк приміщень, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна 18, шляхом укладення акту приймання-передачі ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" ухилилось, що змусило орендодавця звернутись із цим позовом до господарського суду.
Звертаючись із зустрічним позовом ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" вказувало на безпідставну відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради переукласти договір оренди на новий строк.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та доводи, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і відповідні норми Цивільного та Господарського кодексів України.
За приписами статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна України" договір оренди припиняється, зокрема, в разі, закінчення строку, на який його було укладено.
Встановлено, що на підставі пункту 1.5. строк дії договору оренди № 1974 визначено до 06 серпня 2006 року .
Разом з тим, приписами статей 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна України", статті 764 Цивільного кодексу України унормовано, що термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Зі змісту вказаних статей вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним упродовж одного місяця після закінчення строку договору.
З матеріалів справи вбачається і це не спростовано відповідачем, що Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради листом №1623 від 16 серпня 2006 року повідомив орендаря про те, що договір оренди закінчує свою дію, в зв'язку із спливом строку, на який він укладався.
Водночас, наказом Фонду комунального майна від 19 вересня 2006 року № 696 дію Договору оренди № 1974 від 16 грудня 1996 року продовжено на строк до 31 грудня 2006 року (том 3 арк.с.115).
Виходячи з викладеного, судом першої інстанці обґрунтовано зазначено, що фактично лист Фонду від 16.08.2006 № 1623 має лише інформативний характер щодо факту закінчення строку спірного договору і не є доказом заперечень наймодавця стосовно продовження користування ТОВ "ВКФ "Гевс ЛТД" орендованим приміщенням.
При цьому протилежні доводи заявника апеляційної скарги спростовуються логічно-смисловим змістом наведеного наказу та листуванням сторін (листи Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 21 серпня 2007 року за вих. №2724, від 04 жовтня 2006 року за вих № 1967 та від 15 листопада 2006 року №2379) (а.с. 25 том 1, 115 том 3).
Крім того, абзац перший та другий частини першої статті 777 Цивільного кодексу України передбачають, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
З матеріалів справи вбачається, що зазначеним правом ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" скористалось, звернувшись у липні (лист № 486), жовтні 2006 року, січні 2007 року та у листопаді 2007 року до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із заявою про укладення довгострокового договору оренди нежитлового приміщення площею 400,9 м2, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18 (т.1, а.с.26-28) (а.с.80-81).
Слід також звернути увагу на те, що скасовуючи попередні судові акти у цій справі, Вищий господарський суд України в постанові від 26 травня 2010 року зазначив про необхідність надання судами правової оцінки наказу Фонду комунального майна від 19.09.2006 року №696, оскільки у самому наказі вказано "до моменту определения орендатора на конкурсной основе", яку саме правову дію та які наслідки передбачено цим наказом.
Ці приписи є обов'язковими для суду першої інстанції в силу положень частини 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України та, як вбачається зі змісту оскарженого судового акту, сумлінно дотримані при вирішенні спору.
Так, місцевим судом встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що нежитлове приміщення площею 400,9кв.м. по вул. Леніна, 18 в м. Севастополі, яке входить до складу цілісного майнового комплексу ДКП «Магазин № 54», передавалось в оренду, як будівля, в якій розташований об'єкт приватизації та на яку існує заборона приватизації, оскільки раніше його було приватизовано ТОВ «ВКФ «Гевс ЛТД» шляхом викупу.
До того ж, Фондом комунального майна в процесі розгляду справи не спростовано того, що після закінчення строку дії договору оренди ТОВ «ВКФ «Гевс ЛТД» є єдиним власником приватизованого об'єкту, до складу якого входить спірне нежитлове приміщення.
Згідно з пунктом 7 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»- Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з об'єктами приватизації, що в них розташовані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням в оренду на строк не менш як 10 років.
Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», за наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт приватизації, або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються у встановленому порядку власникам приватизованих об'єктів в оренду на строк не менш як десять років.
Аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що їх приписи застосовні до цього спору та відносин, які виникли між сторонами.
Заявник апеляційної скарги обґрунтовано послався на абзац третій частини першої статті 777 Цивільного кодексу України, який встановлює, що умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Однак, досліджуючи питання щодо погодження чи непогодження між сторонами орендної плати у виконання частини 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України судова колегія звертає увагу на наступне.
Пунктом 1.2 договору оренди від 16.12.1996 № 1974, зокрема, визначено розмір орендної плати та встановлено, що у випадку зміни розміру мінімальної заробітної плати Орендар збільшує розмір орендної плати пропорційно збільшенню розміру мінімальної заробітної плати з місяця наступного за місяцем, в якому відбулась зміна мінімальної заробітної плати. У випадку зміни чинних тарифів на нежитлове приміщення, методики розрахунку орендної плати і т.п. орендна плата відповідно змінюється, що оформляється протоколом про внесення змін в даний договір.
Пунктом 1.3 також передбачено необхідність оплати Орендарем експлуатаційних витрат.
Сторонами не заперечувалось, що ТОВ «ВКФ «Гевс ЛТД»з моменту укладення договору оренди № 1974 до цього часу використовує об'єкт оренди - нежитлові приміщення за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18 загальною площею 400,9 кв.м., як і майно, що входить до цілісного майнового комплексу та яке є його невід'ємною частиною, за цільовим призначенням; використовує та зберігає орендоване майно відповідно до умов договору; своєчасно і у повному обсязі вносить орендну плату; зберігає спеціалізацію цілісного майнового комплексу ДКП «Магазин №54», тобто виконує обов'язки орендаря цього приміщення належним чином
При цьому Фонд комунального майна виставляє ТОВ «ВКФ «Гевс ЛТД» рахунки на оплату орендної плати та сплати за комунальні послуги з відповідним строком оплати, які сплачуються позивачем на підставі платіжних доручень.
Заявляючи зустрічний позов, ТОВ «ВКФ «Гевс ЛТД» наполягає на продовженні договору оренди № 1974 нежитлового приміщення, площею 400,9 м2 по вул. Леніна, 18 в м. Севастополі на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені цим договором.
Тобто, позивач за зустрічним позовом наполягає на тих договірних умовах, які раніше погоджувались сторонами та досі виконуються ними без будь-яких заперечень.
Викладене дозволяє дійти висновку про обґрунтованість вимог, заявлених ТОВ «ВКФ «Гевс ЛТД» , у зв'язку з чим вони правомірно задоволені судом першої інстанції.
Отже, аналізуючи встановлені у справі обставини у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що вимоги обох позовів є взаємовиключними, судова колегія погоджується з рішенням місцевого суду про відмову у задоволенні позову Фонду комунального майна.
При цьому решта доводів апеляційної скарги наведених висновків не спростовує.
Отже, на підставі встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом правильно з'ясовані виниклі між сторонами права і обов'язки, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження заявника скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Повний текст постанови складений 16 травня 2011 року
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 24 грудня 2010 року у справі № 5020-1/004-9/085-3/142-11/148-4/258 залишити без змін.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді В.Є. Дмитрієв
В.М. Плут
Розсилка:
1. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гевс ЛТД" (вул. Леніна, 18,Севастополь,99011)
3. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)