Іменем України
10 травня 2011 року Справа № 5020-6/068
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Дмитрієва В.Є.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2011, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради;
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Приватне підприємство "Максико";
третьої особи - Басов Геннадій Анатолійович, довідка з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій АА 381146 від 23.02.2011, Севастопольська міська організація партії "Руський блок";
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Максико" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Лазарев С.Г.) від 18 січня 2011 року у справі №5020-6/068
за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
до Приватного підприємства "Максико" (пр. Нахимова, 12-1,Севастополь,99000)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Севастопольської міської організації партії „Руський блок” (пр. Ген Острякова, буд. 23, кв. 29, м. Севастополь; вул. Новакивського, 8/4, м. Львів;вул. В. Морська, 17, м. Севастополь, 99011)
про стягнення заборгованості за фактичне користування майном в розмірі 108409,82 грн. та зобов'язання повернути майно
Позивач, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, Приватного підприємства "Максико", про стягнення заборгованості та повернення майна.
18.11.2010 за вих.№721-юр позивач подав суду заяву про зміну підстав позову (т.1 а.с.32-35) та просить стягнути відшкодування за фактичне користування майном в розмірі 108409,82 грн. та зобов'язати повернути майно.
Зміна підстав позову є процесуальним правом позивача, тому суд першої інстанції прийняв цю заяву до розгляду.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що договір оренди №06-05 від 15.03.2005, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю „Максико”, правонаступником якого є Приватне підприємство „Максико”, є неукладеним, оскільки сторонами не дотримані вимоги про нотаріальне посвідчення договору та його державну реєстрацію, однак відповідач фактично користувався орендованим майном та не здійснював оплату за це користування.
Відповідач у відзиві на позов визнав, що фактично користувався приміщенням, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 17 з 15.03.2005 по 28.02.2008. Стосовно заявлених вимог відповідач зазначив, що він звільнив відповідне приміщення 28.02.2008, тому підстави для стягнення з нього коштів за фактичне користування є безпідставними, як і вимоги про повернення майна.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.01.2011 по справі №5020-6/068 позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з відповідача на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської ради в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України заборгованість за фактичне користування майном в розмірі 108409,82 грн., зобов'язано відповідача звільнити вбудоване нежитлове підвальне приміщення, яке розташоване за адресою: місто Севастополь, вул. В.Морська, 17, та передати його за актом прийому-передачі позивачу.
Приймаючі рішення, суд першої інстанції посилався на те, що сторонами в порушення вимог статті 640 Цивільного кодексу України договір оренди нерухомого майна №60-05 від 15.03.2005 нотаріально не посвідчений та не пройшов державну реєстрацію. Внаслідок цього суд дійшов висновку, що договір оренди №06-05 від 15.03.2005 є неукладеним, тому стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за фактичне користування майном за період з 01.02.2007 по 30.09.2010 та зобов'язав відповідача усунути перешкоди в користуванні майном шляхом звільнення приміщення та передачі його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом прийому-передачі.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Приватне підприємство „Максико” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення: у задоволенні позову відмовити.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.
Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ним на підставі договору оренди №60-05 від 15.03.2005 вбудовані нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 17, займались лише до 28.02.2008. На момент вирішення спору в даних приміщеннях знаходилась Партія „Руський блок” в особі Севастопольської міської організації, що підтверджується наданими ним певними доказами. Обґрунтування та інші та доводи викладені в апеляційній скарзі.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач мав звернутись до суду в порядку статті 785 Цивільного кодексу України, тобто йому було треба застосувати відповідальність за несвоєчасне повернення речі орендодавцю, а не заявляти вимоги про стягнення за фактичне користування приміщеннями. Таким чином, відповідач вважає, що стягнення відповідної суми є необґрунтованим.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2011 року апеляційна скарга Приватного підприємства „Максико” прийнята до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду та призначена до розгляду.
Розпорядженням керівництва суду від 28 березня 2011 року у справі №5020-6/068 суддю Лисенко В.А. замінено на суддю Голика В.С.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 березня 2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Партію „Руський блок” в особі Севастопольської міської організації.
Розпорядженням керівництва суду від 21 квітня 2011 року у справі №5020-6/068 суддю Голика В.С. замінено на суддю Дмитрієва В.Є.
Скаржник на задоволенні апеляційної скарги наполягає.
Представник позивача надав свої заперечення, вважає скаргу такою, що підлягає відхиленню у повному обсязі.
У судове засідання з'явився представник третьої особи, письмових пояснень стосовно доводів апеляційної скарги не надав, усно пояснив, що спірне приміщення він не займає та ніколи не займав, знаходження у приміщенні його символіки вважає особистою прихильністю осіб, які не відносяться до партії офіційно.
Суд також встановив, що згідно довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України правильне найменування третьої особи - „Севастопольська міська організація партії „Руський блок”.
Відповідач явку уповноваженого представника після відкладення розгляду апеляційної скарги не забезпечив, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, відповідач висловив свої доводи у попередніх засіданнях, судова колегія вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2005 між Управленням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, повноваження якого щодо управління майном комунальної власності в теперішній час передані Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, (Орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю „Максико”, правонаступником якого є Приватне підприємство „Максико” (Орендар), було укладено договір №60-05 оренди нерухомого майна (далі -Договір, т.1 а.с.11-12), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення підвального поверху загальною площею 39,60 кв.м, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Велика Морська, 17, яке перебуває на балансі РЕП №3, та вартість якого складає відповідно акту оцінки вартості (експертному висновку) від 28.02.2005 -62309,00 грн.
Відповідно до пунктів 3.1 - 3.3 Договору розмір орендної плати становить 6230,90 грн. за рік. Орендна плата визначена виходячи з 10% від вартості об'єкту оренди за експертною оцінкою. Амортизаційні відрахування та вартість послуг Орендодавця не включається в орендну плату. Орендна плата складає 519,24 грн. за перший місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Сума орендної плати підлягає щомісячному коригуванню Орендодавцем при внесенні чергового платежу Орендарем з урахуванням індексу інфляції, який визначений Мінстатом України.
Протоколом узгодження змін до Договору від 23.02.2007 були внесені зміни до пункту 3.1, згідно яких розмір орендної плати становить 27054,90 грн. (т.1 а.с.15).
Сторони домовилися, що при укладенні договору оренди строком на рік та більш Орендар зобов'язується здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору в строки, встановлені діючим законодавством, та здійснити оплату необхідних послуг (пункт 4.2 Договору).
Пунктом 4.4. вищезазначеного Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату, а також здійснювати інші платежі пов'язані з користуванням об'єктом оренди, в тому числі оплату послуг, наданих підприємствами комунальної сфери. Протягом місяця з дня підписання даного договору орендар зобов'язаний укласти з підприємствами комунальної сфери (Комунальне підприємство „Севміськводоканал” Севастопольської міської Ради, Відкрите акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго”, Комунальне підприємство „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради ,Комунальне підприємство „Ремонтно -експлуатаційне підприємство №17” договори з надання комунальних послуг. Орендар зобов'язується в тридцятиденний термін з дня підписання договору оренди надати Орендодавцю лист узгодження умов користування об'єктом оренди з вказаними службами.
Строк дії договору встановлений до 23.02.2007 (пункт 7.1 Договору).
Протоколом узгодження змін до Договору від 23.02.2007 строк дії Договору встановлений до 02.02.2008.
Дія договору оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку оренди, передбаченого договором (пункт 7.5 Договору).
15.03.2005 відповідачу було передане відповідне майно, що підтверджується актом прийому-передачі (т.1 а.с.13).
Проте, відповідач нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію не здійснив, за користування майном плату за період з 01.02.2007 по 30.09.2010 не вносив.
Позивач вважає, що Договір є неукладеним, однак відповідач приміщення у користування отримав, ним користувався, тому повинен сплатити позивачу заборгованість за фактичне користування комунальним майном та повернути майно власнику в порядку глави 83 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Спірні правовідносини виникли з приводу виконання сторонами договору оренди комунального майна, у зв'язку з чим регулюються нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Поняття неукладений договір є тотожнім договору, що не відбувся. Такі підходи закріплені в частині восьмої статті 181 Господарського кодексу України, де зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Ця правова позиція закріплена частиною другою статті 640 Цивільного кодексу України, де вказується, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Закріплення поняття „неукладений договір" у статті 181 Господарського кодексу України, яка має назву „Загальний порядок укладання господарських договорів", свідчить про те, що вказані положення можливо застосувати до спірних правовідносин лише на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.
У якості спеціального закону у спірних правовідносинах виступає Закон України „Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" чітко визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Як було встановлено судом першої інстанції та судовою колегією апеляційної інстанції, позивачем відповідно до договору було передано відповідачу в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення підвального поверху загальною площею 39,60 кв.м, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Велика Морська, 17, що підтверджується актом прийому-передачі (т.1 а.с.13). Даний договір укладений до 02.02.2008 (до договору оренди №60-05 від 15.03.2005 вносились зміни шляхом укладення протоколу узгодження змін до Договору від 23.02.2007).
Факт виконання умов договору щодо оплати орендної плати за період з березня 2005 року по лютий 2007 року не заперечується сторонами та підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
Тобто сторони дійшли згоди по усіх істотних умовах при укладенні договору оренди від 15.03.2005.
Отже, встановивши факт досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи сторін на спірному договорі підписаний акт приймання -передачі орендованого майна, часткова сплата відповідачем орендної плати та інших платежів, передбачених спірною угодою, судова колегія не погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо його неукладеності.
Судова колегія дійшла висновку, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами. В даному випадку виконання договору вже свідчить про те, що дії сторін направлені на настання реальних правових наслідків. Адже, виконуючи договір, сторони вважали його таким, що відбувся.
Оскільки судом першої інстанції зроблений висновок, що договір оренди №60-05 від 15.03.2005 є неукладеним, позовні вимоги, заявлені на підставі глави 83 Цивільного кодексу України, задоволені судом.
Судова колегія визнає даний висновок таким, що не відповідає обставинам справи.
Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
До відсутності правової підстави дана стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним.
Отже зі змісту вказаної статті вбачається, що для необхідності її застосування повинні мати місце факти безпідставного набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлений той факт, що договір є укладеним та між сторонами виникли орендні відносини, по яких Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення підвального поверху загальною площею 39,60 кв.м, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Велика Морська, 17, відсутні підстави вважати дії відповідача щодо користування майном такими, що здійснені без достатніх правових підстав. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач мав право звернутись до суду з вимогами, які випливають з орендних правовідносин, а не з вимогами, які ґрунтуються на нормах глави 83 Цивільного кодексу України.
У відповідності до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право:
· визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;
· виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;
· зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;
· стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;
· стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;
· відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Даний перелік є вичерпним.
Із зазначеної норми та інших норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що при винесенні рішення суд обмежений вимогами позовної заяви та підставами, які зазначив позивач, зміна судом підстав заявлених позовних вимог та позовних вимог не передбачена статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, тому суд позбавлений можливості у випадку встановлення неправильного визначення позивачем підстав заявлених позовних вимог або саме позовних вимог змінити їх на власний розсуд.
Позивачем зроблений помилковий висновок стосовно неукладеності договору оренди №60-05 від 15.03.2005 та наявності підстав застосування глави 83 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції і судова колегія суду апеляційної інстанції позбавлені можливості самостійно змінити підстави позову.
На підставі вищевикладеного судова колегія визнає рішення господарського суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради такими, що не підлягають задовленню.
При цьому судова колегія зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду із заявленими вимогами, встановивши інші правові підстави для цього.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не стосуються її обставин, тому не беруться судом до уваги.
Однак, згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Оскільки відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції, дана апеляційна скарга підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача на підставі глави 83 Цивільного кодексу України, оскільки у даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору оренди.
Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судом невірно застосовані норми матеріального права, та недоведені обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Це дає підстави суду апеляційної інстанції для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про відмову у позові.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 2 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Максико" задовольнити.
Рішення господарського суду міста Севастополя 18 січня 2011 року у справі №5020-6/068 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради відмовити.
Головуючий суддя С.А. Рибіна
Судді Ю.М. Гоголь
В.Є. Дмитрієв
Розсилка:
1. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
2. Приватне підприємство "Максико" (пр. Нахимова, 12-1,Севастополь,99000)
3. Партія "Руський блок" в особі Севастопольської міської організації (вул. В. Морська, 17,Севастополь,99011)
4.