79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
23.05.11 Справа № 24/109
Львівський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого-судді Р. Марко
суддів Т. Бонк
С. Бойко
При секретарі Сидорак Г.Б.
за участю представників сторін:
Від позивача - не з”явився
Від відповідача - не з”явився
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент»
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.11
у справі №24/109
за позовом -ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент»
до відповідача -п/п ОСОБА_2
про стягнення коштів
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.11 у справі № 24/109 у позові ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент»про стягнення 26 281 грн. 62 коп. з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким стягнути на користь ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент»- 9 758,94 грн. інфляційних, 2 355,27 грн. 3% річних, 13 900,00 грн. плати за зберігання причепу.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що суд неправильно застосував норми ст.ст. 595, 625, 947, 954, 976 ЦК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, надані у попередніх судових засіданнях, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.
При цьому колегія виходила з наступного.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду 11.02.2010 з п/п ОСОБА_2 стягнуто на користь ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент»87 174 грн. збитків, 1 307,61 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання даної постанови господарський суд Івано-Франківської області видав наказ №1297 від 08.07.10, за яким було відкрито виконавче провадження.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2010 р. згідно ч. 5 ст. 121 ГПК України було затверджено мирову угоду, укладену сторонами у процесі виконання зазначеного судового рішення, згідно з якою п/п ОСОБА_2 зобов'язувався у триденний термін з моменту затвердження мирової угоди погасити заборгованість перед ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент», яка становить 88 717,61 грн., шляхом відчуження на користь стягувача напівпричепу бортового - Е, державний реєстраційний знак НОМЕР_1, марки TROUILLET, моделі ST 3330, номер шасі НОМЕР_2, який належить п/п ОСОБА_2на праві власності, через оформлення договору купівлі-продажу цього причепу.
Як зазначив представник апелянта, станом на 18.04.2011р. згадані вище мирова угода від 11.11.2010р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2010р. залишалися не виконаними.
В обгрунтування доводів про задоволення позову, позивач посилається на ст. 625 ЦК України та п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»від 18 березня 2008р. № 01-8/685.
Як вбачається із змісту положень ст. 625 ЦК України та Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»від 18 березня 2008р. № 01-8/685, дані норми не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.10 з п/п ОСОБА_2 було стягнуто на користь ТзОВ «ПМТЗ «ІЦ «Реагент»збитки в сумі 87 174 грн., які по своїй правовій природі є втратами, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто дана сума збитків не є грошовим зобов'язанням.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 900 грн. плати за зберігання на протязі 556 днів притриманого позивачем причепу відповідача не можуть бути задоволені, так як на них поширюється дія приписів ч. 2 ст. 976 ЦК України - річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.
У позовній заяві позивач свою вимогу обґрунтовує тим, що притримання ним причепу відповідача відбувалось за згодою самого відповідача. Однак, як вбачається із матеріалів справи відповідач згоди на притримання причепу не давав, а навпаки, вживав відповідні заходи до його повернення у власне володіння.
Ч. 2 ст. 595 ЦК України закріплює положення, згідно з яким кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Наведене свідчить, що на кредитора, який притримує річ, покладається обов'язок вживати всіх необхідних заходів щодо її збереження, здійснювати охорону, належний нагляд, піклуватися про притримувану річ, як про свою власну. Вибір відповідних охоронних заходів залежить від виду речі, що притримується.
Отже, на правовідносини в частині зберігання притримуваної речі поширюються відповідні норми глави 66 ЦК України про зберігання.
З огляду на той факт, що притримання є правом, а не обов'язком кредитора, то відповідно, якщо останній скористається своїм правом на притримання, до нього переходять і ризики за псування, втрату або пошкодження притриманої речі, які він добровільно на себе перебирає. Тому суд першої інстанції правомірно відмовив у позові.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 267,44 грн. понесених збитків за огляд причепа органами ДАІ, то така вимога є безпідставною, так як позивач не довів її в установленому ст. 33 ГПК України порядку.
З огляду на встановлені обставини справи та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, та не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -
Постановив:
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.11 у справі №24/109 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Івано-Франківської області.
Головуючий-суддя Р. Марко
Суддя Т. Бонк
Суддя С. Бойко