Справа №2-102/2011 р.
10 травня 2011 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого - судді Володарець Н.М.
при секретарі - Рикові К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Євпаторійського відділення №4551 ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по договору кредиту, за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Ощадбанк», ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання кредитного договору №44 від 07.03.2007 року недійсним,
ВАТ «Ощадбанк» в особі філіалу - Євпаторійське відділення №4551 ВАТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по договору кредиту, мотивуючи свої вимоги тим, що 7 березня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк» в особі керуючого філіалом - Євпаторійське відділення №4551 ОСОБА_5, діючою на підставі довіреності від 12.06.2006 року №9901, та відповідачем ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_1) укладено кредитний договір №44. За умовами укладеного Договору Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 100000 грн., а ОСОБА_1 зобов'язалася прийняти, належним чином їх використовувати та повернути кредит в сумі 100000 грн., оплатити за користування кредитом 20% річних, а також інші платежі, передбачені Договором. Зазначена сума була видана відповідачу на 36 місяців та строк погашення кредиту визначений 6 березня 2010 року. У забезпечення вказаного договору було укладено договір поруки №38 від 07.03.2007 року з відповідачем ОСОБА_2 та договір залогу майна №37 від 07.03.2007 року. У порушення умов укладеного договору відповідач ОСОБА_1 припинила виконувати взяті на себе зобов'язання з першого місяця договірних відносин. В березні 2008 року відповідачем ОСОБА_1 було вжито заходів для погашення заборгованості, проте з 7 травня 2008 року вона знову припинила виконання своїх зобов'язань, про що було повідомлено поручителя, який також відмовився від погашення заборгованості. Станом на 11.08.2010 року утворена заборгованість по договору складає 132970,35 грн. Просить суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором в сумі 103976,40 грн., а також понесені судові витрати. В подальшому позовні вимоги було уточнено та зазначено, що у забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту також 21.01.2008 року було укладено договір поруки з ОСОБА_3 Рішенням Євпаторійського міського суду від 21.01.2010 року з поручителя ОСОБА_3 було стягнуто суму заборгованості за договором кредиту, утворену станом на 13.10.2009 року в сумі 93478,39 грн., проте рішення суду не виконано. Просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно кредитну заборгованість, утворену за період з 07.05.2008 року по 21.01.2010 року, солідарно з ОСОБА_3, з якого стягнення вказаної суми заборгованості проводиться на підставі рішення Євпаторійського міського суду від 21.01.2010 року, стягнути с відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно кредитну заборгованість за період з 21.01.2010 року по 11.08.2010 року в сумі 10498,01 грн., а також понесені судові витрати: з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно в сумі 934,78 грн. та з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно в сумі 224,98 грн. 8 квітня 2011 року позовні вимоги знову було уточнено. Остаточно позивач просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Банку заборгованість за договором кредиту в сумі 103976,40 грн., а також понесені судові витрати, зазначивши що за вироком суду від 21 березня 2011 року з ОСОБА_3 заборгованість по договору стягнуто.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ВАТ «Ощадбанк» в особі філіалу - Євпаторійське відділення №4551 ВАТ «Ощадбанк», ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_2, про визнання договору недійсним. Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем ВАТ «Ощадбанк» в особі філіалу - Євпаторійське відділення №4551 було укладено кредитний договір №44 від 07.03.2007 року. У забезпечення зазначеного кредитного договору було укладено договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Рішенням суду від 21.01.2010 року заборгованість по кредиту було стягнуто з поручителя ОСОБА_3 та зазначеним рішенням встановлено, що грошові кошти, які отримані ОСОБА_1 призначалися ОСОБА_3, фактично були ним витрачені на його потреби, що підтвердив і сам ОСОБА_3, а отже станом на 13.10.2009 року за ОСОБА_3 утворилася заборгованість по кредитному договору в сумі 93478,39 грн., тобто кредитні зобов'язання по договору №44 від 07.03.2007 року були визнані за ОСОБА_3 Крім того, 06.04.2011 року набрав чинності вирок суду від 21.03.2011 року відносно ОСОБА_3, за яким було встановлено, що ОСОБА_3, будучи посадовою особою - директором підприємства, для досягнення своєї мети та отримання необхідної суми грошей, схилив працівника підприємства ОСОБА_1 документально оформити кредитний договір з ВАТ «Ощадбанк». ОСОБА_1, перебуваючи у підпорядкуванні перед директором оформила договір кредиту на своє ім'я, передавши отримані у кредит гроші ОСОБА_3, піддаючись психологічному тиску, при якому вимушена була підпорядкуватись ОСОБА_3 та оформити договір. За вироком суду дії ОСОБА_3 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України, як зловживання посадовим становищем. Таким чином, зазначеним вироком суду встановлено факт насилля над ОСОБА_1, в наслідок чого вона була вимушена підписати кредитний договір №44. Отже, кредитний договір було укладено з пороком волі, у зв'язку з чим відповідно до ст. 231 ЦК України він є недійсним. Просить суд визнати договір кредиту №44 від 07.03.2007 року недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ВАТ «Ощадбанк» позовні вимоги ВАТ «Ощадбанк» підтримав, надав суду пояснення, аналогічно викладеному у позові, просив його задовольнити та стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість по кредитному договору в сумі 103976,40 грн., а також понесені судові витрати. Позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вважав їх необгрунтованими та безпідставними, оскільки підстави для визнання договору кредиту недійсним відсутні, просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ВАТ «Ощадбанк» не визнала, вважала їх необгрунтованими та просила суд у їх задоволенні відмовити. Свої позовні вимоги підтримала, надала суду пояснення, аналогічно викладеному у позові, просила позовні вимоги задовольнити та визнати договір кредиту, укладений між ВАТ «Ощадбанк» в особі керуючого філіалом - Євпаторійське відділення №4551 ОСОБА_5, діючою на підставі довіреності від 12.06.2006 року №9901, та нею - ОСОБА_1 7 березня 2007 року за №44 - недійсним.
ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги ВАТ «Ощадбанк» не визнали, просили у їх задоволенні відмовити, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали та просили їх задовольнити.
Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ВАТ «Ощадбанк» необгрунтованими, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 7 березня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючого філією - Євпаторійське відділення №4551 ВАТ ««Державний ощадний банк України»» ОСОБА_5, повноваження якої підтверджені Положенням та довіреністю від 12 грудня 2006 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованою у реєстрі за №9901, з однієї сторони, та фізичною особою ОСОБА_1 (після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_1) укладено кредитний договір №44, за умовами якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 100000 грн., а ОСОБА_1 зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 100000 грн., а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20,0% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені Договором. Кредит було надано на 36 місяців за строком остаточного повернення кредиту не пізніше 6 березня 2010 року. У забезпечення вказаного договору було укладено договір поруки №38 від 07.03.2007 року з відповідачем ОСОБА_2 та договір застави майна №37 від 07.03.2007 року. Крім того, 21.08.2008 року у забезпечення зазначеного договору кредиту було укладено договір поруки №109 з ОСОБА_3, за яким ОСОБА_3 взяв на себе прямі зобов'язання відповідати перед кредитором по зобов'язаннях боржника за кредитним договором №44 від 07.03.2007 року. В судовому засіданні встановлено, що з 7 травня 2008 року повернення кредиту та сплата відсотків за користування ним були припинені, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 11.08.2010 року складає 103976,40 грн.
Рішенням Євпаторійського міського суду від 21.01.2010 року з поручителя ОСОБА_3 було стягнуто суму заборгованості за договором кредиту, утворену станом на 13.10.2009 року в сумі 93478,39 грн. Стягуючи зазначену суму заборгованості з ОСОБА_3 суд прийшов до висновку, що в результаті відносин банку з відповідачем за кредитним договором було встановлено, що грошові кошти, що були отримані відповідачем ОСОБА_1 призначалися відповідачу ОСОБА_3 і фактично були ним витрачені на його потреби. Вказане рішення суду набрало чинності та ВАТ «Ощадбанк» було видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у ВДВС Євпаторійського МУЮ.
За вироком Євпаторійського міського суду від 21.03.2011 року, який набрав чинності 6 квітня 2011 року, ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України. Відповідно до зазначеного вироку судом було встановлено, що ОСОБА_3 з метою отримання кредиту у Євпаторійському відділенні №4551 ВАТ «Державний ощадний банк України», зловживаючи своїм службовим становищем, у особистих інтересах, з корисних побуджень, схилив свою підпорядковану ОСОБА_1, яка працювала начальником виробництва ПП «К&К», взяти на себе кредит у банку з метою подальшої передачі грошей ОСОБА_3 Під тиском ОСОБА_3 ОСОБА_1 була вимушена погодитися з вимогами ОСОБА_3 Крім того, ОСОБА_3 надав до Євпаторійського відділення №4551 ВАТ «Ощадбанк» підробні довідки пр доходи, зокрема ОСОБА_1, за якою її сукупний дохід за грудень 2006 року, січень, лютий 2007 року склав 18000 грн., тоді як фактично сукупний її дохід за вказаний період склав 1441 грн., та на підставі цієї довідки з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №44 від 07.03.2007 року про надання кредиту в сумі 100000 грн. Отримавши грошові кошти у касі банку в сумі 100000 грн. у той же день ОСОБА_1 передала їх ОСОБА_3 Зазначеним вироком встановлено, що знаючи особливості характеру ОСОБА_3, який міг створити нервозну обстановку, що відобразиться на ній та на її можливості працювати, побоючись такої поведінки, вона відчувала безвихідність, та вимушено погодилася з вимогами ОСОБА_3 В результаті своїх дій ОСОБА_3 отримав кредити, які розраховував повернути банку, особисто виконуючи взяті позичальниками зобов'язання по кредиту. Отже, у якості способу досягнення мети та отримання необхідної суми грошей, ОСОБА_3 схилив ОСОБА_1 документально оформити кредитні договори з Євпаторійським відділенням №4551 ВАТ «Ощадбанк», виступивши у якості позивальника. ОСОБА_1, знаходячись у підпорядкованому становищі перед директором, підкорилася оформили договір на своє ім'я, передав отримані у якості кредиту кошти ОСОБА_3 Вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 піддалася такому психічному тиску, при якому була вимушена підкоритися ОСОБА_3 та оформити договір.
Отже, зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_3 зробив ряд навмисних дій, направлених на протиправне використання свого посадового положення і отримання від цього певних благ, зокрема отримання необхідної йому грошової суми у вигляді кредитів. Вказані дії ОСОБА_3 не були б можливі при відсутності у нього посадових повноважень, як у керівника підприємства, тобто протиправність поведінки була зумовлена його посадовим положенням.
Крім того вироком суду встановлено, що всі грошові зобов'язання за кредитним договором виконував саме ОСОБА_3 та працівникам банку, зокрема посадовим особам, що уповноважені діяти від імені банку, було відомо під час укладання договору, що дійсним позичальником є саме ОСОБА_3 Зазначені обставини стали підставою для виправдання ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 190 КК України.
Відповідно до ст. 61 ч. 4 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 Цивільного кодексу України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
В п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Відповідно до п. 21 зазначеної Постанови при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що саме для підтвердження своїх зобов'язань щодо повернення фактично отриманого для нього кредиту, відповідач ОСОБА_3 вступив у кредитні правовідносини як поручитель по кредитному договору, уклавши договір поруки від 21.08.2008 р. №109 за ініціативою останнього, що також підтверджується змістом вироку Євпаторійського суду від 21.03.2011 року.
Отже, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які є у справі, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності , суд прийшов до висновку, що кредитний договір від 07.03.2007 року, укладений між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1, носив з початку удаваний характер, оскільки фактично стороною в цьому договорі виступав ОСОБА_3, а не ОСОБА_1 Це було відомо та очевидним для всіх зазначених осіб, однак укладання такого удаваного договору стало можливим під впливом насильства з боку ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1
Таким чином фактично при укладанні зазначеної угоди було порушено вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема частини 3, відповідно до якої волевиявлення учасника угоди має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.
Відповідач у справі ОСОБА_1 виступила стороною угоди не внаслідок свого вільного волевиявлення, а внаслідок примусу з боку сторонньої особи - ОСОБА_3, який вчинив такий психологічний тиск на свого підлеглого працівника, внаслідок якого остання була вимушений підкоритися та виступити стороною в угоді, яку фактично на мала наміру укладати.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України угода має бути направленою на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що для відповідача ОСОБА_1 такі наслідки не наступили, оскільки грошові кошти за кредитом фактично отримани не нею, а ОСОБА_3, зобов'язання по поверненню кредитних коштів протягом року фактично виконувались також не ОСОБА_1, а саме ОСОБА_3, та до цього часу останній визнає свої зобов'язання та приймає заходів щодо їх виконання. Зазначені обставини підтверджені змістом вироку Євпаторійського міського суду АР Крим від 21.03.2011 року.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не тмає наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
При цьому насильство відносно відповідача ОСОБА_1 було виражено в психічному тиску, що став складовою неправомірних дій ОСОБА_3, який вчинив службовий злочин із застосуванням такого способу, як укладання угоди на «підставну» особу.
Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають саме частковому задоволенню, оскільки у разі їх повного задоволення та визнання кредитного договору вцілому - недійсним, права ВАТ «Ощадбанк» будуть порушені, оскільки фактично умови договору ним виконано, кредитні кошти видано, у зв'язку з чим він має право на їх повернення з урахуванням відсотків за користування за весь час до повного виконання зобов'язань відповідно до умов договору та вимог ст.ст. 1048, 1954 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з рішенняя Євпаторійського міського суду АР Крим від 21.01.2009 року, яке набрало чинності, заборгованість за кредитним договором №44 від 07.03.2007 року станом на 13.08.2009 року в сумі 93478,39 грн. стягнуто за вимогою ВАТ «Ощадбанк» з ОСОБА_3
Вироком Євпаторійського міського суду від 21.03.2011 року з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Ощадбанк» стягнуто матеріальну шкоду в сумі 48805,89 грн., яка складається з заборгованості по трьох кредитних договорах, зокрема за кредитним договором від 07.03.2007 року, про що також в судовому засіданні зазначив представник ВАТ «Ощадбанк», пояснивши, що з ОСОБА_3 утворена заборгованість стягнута в повному обсязі.
Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що на день розгляду справи заборгованість, яка складалася за оспорюваним кредитним договором повністю стягнута з ОСОБА_3, який фактично заволодів цими кредитними коштами, використовував їх та прийняв на себе всі зобов'язання по їх поверненню згідно з умовами кредитного договору.
Однак прийняті судові рішення не виконані, тобто момент припинення нарахування відсотків не наступив, отже позивач має право на їх одержання і в подальшому до повного виконання зобов'язання.
Таким чином, оспорювана угода не може бути визнана недійсною у всіх її частинах та має бути визнана недійсною лише в частині зазначення позичальником ОСОБА_3, як невідповідаюча вимогам частин 3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України (оскільки фактично позивальником виступав ОСОБА_3Д.) із застосуванням наслідків, передбачених ст. 231 ЦК України.
При таких обставинах суд не встановлено правові підстави для стягнення заборгованості по кредитному договору з ОСОБА_1, оскільки фактично зобов'язання за ним у цієї особи не виникло.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 - поручителя за договором від 07.03.2007 року солідарно із боржником, суд враховує, що відповідно до розділу 3 договору поруки №38 від 07.03.2007 р. поручитель відповідає по зобов'язаннях за кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.
Згідно ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від всіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Проте відповідно до договору поруки №38 від 07.03.2007 року ОСОБА_2 поручався за зобов'язаннями, які давав за умовами договору ОСОБА_1, згоду про заміну особи боржника на ОСОБА_3 - фактичного позичальника за договором кредиту, - він будь-яким чином не виявив.
Відповідно до п. 4.3 зазначеного договору припинення поруки здійснюється у випадку заміни боржника іншою особою, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника. Згода ОСОБА_2 щодо прийняття на себе відповідальності за нового боржника, тобто ОСОБА_3 не надана.
Отже, підстави для стягнення заборгованостіза договором кредиту з ОСОБА_2 судом не встановлені. ОСОБА_2 виступав поручителем за договором, який є недійсним в частині зазначення позичальника, а отже він не може свідчити про виникнення зобов'язання у поручителя відносно іншого боржника.
Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про наявність правових підстав для часткового задоволення її позову, а саме щодо визнання Кредитного договору №44, укладеного 7 березня 2007 року, недійсним в частині зазначення позичальника, та про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ВАТ «Ощадбанк» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором .
Що стосується позовних вимог ВАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 10498,01 грн., суд вважає, що в цій частині провадження по справі відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України підлягає закриттю, оскільки з цього приводу прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, - вирок Євпаторійського міського суду від 21.03.2010 року.
У решті позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Євпаторійського відділення №4551 ВАТ «Державний ощадний банк України» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 1120 грн.
На підставі ст. ст. 3, 11 - 16, 526, 530, 546, 549, 550, 554, 589, 590, 591, 611, 612, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 61, 88, 209, 212, 214 - 215, п. 2 ч.1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ВАТ ««Державний ощадний банк України»», ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання кредитного договору №44 від 07.03.2007 року недійсним - задовольнити частково.
Кредитний договір №44, укладений 7 березня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючого філією - Євпаторійське відділення №4551 ВАТ ««Державний ощадний банк України»» ОСОБА_5, повноваження якої підтверджені Положенням та довіреністю від 12 грудня 2006 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованою у реєстрі за №9901, з однієї сторони, та фізичною особою ОСОБА_1 визнати недійсним в частині зазначення позичальником ОСОБА_1. Вважати позичальником ОСОБА_3.
Стягнути з ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Євпаторійського відділення №4551 ВАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 1120 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1, а також у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Євпаторійського відділення №4551 ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по договору кредиту - відмовити.
Провадження у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Євпаторійського відділення №4551 ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по договору кредиту - закрити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги.
Суддя Н.М. Володарець