Іменем України
10 травня 2011 року
Справа № 5002-32/367-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Дмитрієва В.Є.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Технології гідроочищення";
відповідача: не з'явився, комунальне підприємсьтво "Жилавтосервіс-Керч";
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємсьтва "Жилавтосервіс-Керч" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М ) від 29 березня 2011 року у справі №5002-32/367-2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технології гідроочищення" (вул. Цитадельна, 6/8, місто Київ 15, 01015)
до комунального підприємсьтва "Жилавтосервіс-Керч" (вул. Гудованцева, 4, Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)
про стягнення 88092,50 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Технології гідроочищення", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до комунального підприємства „Жилавтосервіс Керч” в якому, уточнивши протягом розгляду справи вимоги, просив стягнути з відповідача 72000,00 грн. - основного боргу, 6552,00 грн. - пені, 2248,77 грн. -3% річних, 7291,73 грн. - інфляційних збитків, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду в частині оплати виконаних позивачем робіт.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2011 року у справі № 5002-32/367-2011 (суддя А.М. Барсукова) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Технології гідроочищення" задоволено частково.
З комунального підприємства "Жилавтосервіс-Керч" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технології гідроочищення" стягнуто заборгованість у сумі 72000,00 грн., 6548,96 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 2242,85 грн., 7291,73 грн. пені.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, комунальне підприємство "Жилавтосервіс - Керч" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Підставами для скасування судового рішення позивач вважав неповне з'ясування судом усіх обставин у справі, невірне застосування норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, заявник апеляційної скарги вважав необґрунтованим незастосування судом першої інстанції річного строку позовної давності, визначеного пунктом 2 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України, по вимогах щодо стягнення суми пені.
Також, сторона вказувала, що нарахування і стягнення 3 % річних та інфляційних витрат не передбачено умовами договору підряду від 02 квітня 2009 року, у зв'язку з чим, на думку відповідача, ці вимоги задоволенні місцевим судом незаконно.
У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 10 травня 2011 року, представники сторін не з'явились про дату, час та місце судового засідання повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з наявними в матеріалах справи адресними даними.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від представників сторін на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, при цьому апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у їх відсутність, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
При повторному розгляді справи в порядку й на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Технології гідроочищення» (підрядник) та комунальним підприємством «Жилавтосервіс -Керч» (замовник) укладений договір підряду № 196 (а.с. 12-14).
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати роботи з гідродинамічного очищення зовнішніх каналізаційних систем, зливових стоків та КМС.
Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що загальна сума договору становить 72 000, 00 грн. Кінцева сума договору може змінюватись виходячи з фактичного обсягу виконаних робіт, що підтверджено актами виконаних робіт форми КБ -2в та КБ-3, про що повинно бути складено додаткову угоду до договору, як то передбачено його пунктом 2.2.
Оплата здійснюється протягом 100 банківських днів з моменту підписання обома сторонами актів виконаних робіт (пункт 3.2 Договору).
При цьому, як зазначено в пункті 3.3 спірного договору, кінцевий розрахунок провадиться замовником не пізніше 31 грудня 2009 року.
Договір вступає в силу з моменту його підписання двома сторонами і діє до 31 грудня 2009 року, але до повного виконання сторонами прийнятих зобов'язань ( пункт 12.1 ).
Також, матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору 08 квітня 2009 року сторонами підписаний акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2009р. на суму 72 000, 00 грн. ( а.с. 15-18).
Відмова позивача від сплати виконаних робіт відповідно до договору № 196, з'явилась підставою для нарахування позивачем 3% річних, інфляційних збитків та господарських санкцій у вигляді пені, а також подальшого звернення до господарського суду із дійсним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
На правовідносини, що склались між сторонами поширюються положення глави 61 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За змістом пункту 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи містять акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2009 року ( а.с. 15-18), яким підтверджено виконання позивачем робіт на загальну суму 72 000, 00 грн.
Вказаний акт підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень або застереження щодо виконаних робіт, містить відтиски їх печаток, а факт підписання акту сторонами не заперечувався.
Як зазначалось, за умовами пунктів 3.2, 3.3 оплата робіт здійснюється протягом 100 банківських днів з моменту підписання обома сторонами актів виконаних робіт. Кінцевий розрахунок провадиться замовником не пізніше 31 грудня 2009 року.
З огляду на відсутність в матеріалах справи належних підтверджень проведення сплати зазначених робіт, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про підставність вимог позову в цій частині та доцільність задоволення їх у наведеному розмірі.
Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявник апеляційної скарги наполягав на відсутності підстав стягнення з відповідача індексу інфляції та 3 % річних, оскільки їх нарахування не передбачено умовами договору підряду № 196.
Разом з тим, положення наведеної норми дозволяють встановлювати у договорі інший розмір процентів за прострочення грошового зобов'язання, однак не надають можливості звільнення від несення відповідних витрат винною особою.
Крім того, як наведено в Інформаційному листі Верховного Суду України від 15 липня 2005 року № 3.2.-2005 боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті робіт за договором № 196, суд першої інстанції виклав в оскаржуваному рішенні правильні висновки щодо виникнення у відповідача обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу та 3 % річних.
Перевіривши відповідні розрахунки, які покладені в основу рішення місцевого господарського суду, судова колегія погоджується із частковим задоволенням позовних вимог в частині інфляційних витрат у сумі 6548,96 грн. та 3 % річних у розмірі 2242,85 грн., оскільки у розрахунку позовних вимог позивач припустився помилки щодо строків виникнення в відповідача зобов'язань з оплати робіт за спірним договором.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Встановлений у пункті 6.4 договору № 196 розмір пені наведеним приписам відповідає, а розрахунок позовних вимог в цій частині проведений вірно та з дотриманням положень чинного законодавства.
Отже, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача пеню у розмірі 7291,73 грн.
При цьому, судова колегія погоджується з доводами заявника скарги, що на підставі пункту 2 статті 258 та пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України за заявою сторони у спорі до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.
Однак, слід звернути увагу на те, що як слідує з матеріалів справи, протягом вирішення цього спору в суді першої інстанції відповідне клопотання відповідачем не заявлялось.
Таким чином, суд не мав обґрунтованих підстав для застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача суми пені.
З огляду на правильний розрахунок сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, господарський суд першої інстанції цілком обґрунтовано стягнув також з відповідача й судові витрати, посилаючись на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, на підставі встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом правильно з'ясовані права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження заявника скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Повний текст постанови складений 13 травня 2011 року
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства „Жилавтосервіс - Керч” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2011 року у справі № 5002-32/367-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді В.Є. Дмитрієв
В.М. Плут
Розсилка:
1. товариство з обмеженою відповідальністю "Технології гідроочищення" (вул. Цитадельна, 6/8,Київ 15,01015)
2. комунальне підприємсьтво "Жилавтосервіс-Керч" (вул. Гудованцева, 4,Керч,Автономна Республіка Крим,98300)