26.05.2011 року Справа № 10/53-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Тищик І.В. (доповідач),
суддів -Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.
при секретарі -Литвин А.П.
за участю представників сторін
позивач: Хандога І.В.
відповідач: Грошин В.В.
третя особа: ОСОБА_3
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.10р. у справі № 10/53-09
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Арсенал страхування”, м. Дніпропетровськ
до міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт", м. Дніпропетровськ
третя особа -фізична особа ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ
про стягнення 12 869,98 грн.,
У лютому 2009 року ПАТ „СК „Арсенал страхування” звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт" про стягнення збитків в порядку регресу в розмірі 12 869,98 грн., що складаються з суми страхового відшкодування в розмірі 12 786,98 грн. та витрат, пов'язаних з отриманням довідки ДАІ в розмірі 83,0 грн.
Розгляд даної справи здійснювався судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
За результатами повторного розгляду справи встановлено:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2010 р. у справі № 10/53-09 (суддя Кощеєв І.М.) позовні вимоги задоволені частково; з відповідача на користь позивача стягнуто суму страхового відшкодування та відмовлено в решті позову. Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивач на виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором страхування наземного транспорту №631/07-Тз від 10.09.07р. виплатив постраждалому страхове відшкодування за пошкодження його автомобіля в ДТП, тому до нього відповідно до приписів ст. 27 Закону України “Про страхування” перейшло право вимоги до відповідача.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник вважає, що рішення прийнято судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а саме, без врахування постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2008р., якою водія ОСОБА_3 було звільнено від адміністративної відповідальності.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2008р. на вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську трамвай, інвентарний номер 1299, під керуванням ОСОБА_3 - водія МКП „Дніпропетровський електротранспорт”, вчинив наїзд на автомобіль „OPEL ASTRA”, держаний номерний знак НОМЕР_1, що знаходився без руху та пошкодив останній.
Вищезгаданий автомобіль належав гр-ну ОСОБА_4 та був застрахований закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Арсенал-Днепр” згідно договору страхування наземного транспорту №631/07-Тз від 10.09.07р.
Відповідно до умов зазначеного договору, на підставі заяви страхувальника, страхового акту № 631/07 Тз-01 від 06.12.2007р., звіту про вартість відновлювального ремонту № 64 від 14.11.2007 р. та розрахунку суми страхового відшкодування позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 12 786,98 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1721 від 06.12.2007 р.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача вимагати від відповідача, як особи винної у скоєній ДТП, в порядку регресу виплаченого ним страхового відшкодування страхувальнику, передбачене нормами Закону України “Про страхування”, Цивільного кодексу України, ґрунтується на матеріалах і встановлених фактичних обставинах справи.
Таким чином, предметом спору у даній справі являється наявність або відсутність у позивача права вимагати у відповідача в порядку регресу відшкодування грошової суми, виплаченої ним третій особі (гр.-ну ОСОБА_4).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду та виходить з того, що регрес (зворотна вимога) - це право кредитора (регредієнта) вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і обов'язок останнього виконати цю вимогу.
Підставою виплати позивачем страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом страхування за укладеним з ним договором.
Право позивача вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), випливає зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Вказана норма кореспондується з приписами ч.1 ст. 1191 ЦК України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В силу ст. 27 Закону України „Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Матеріалами справи посвідчується наявність протиправних дій з боку третьої особи, наслідком яких стало зіткнення трамвая та автомобіля; шкідливим результатам таких дій явилося пошкодження автомобіля; збитками явилися витрати на відновлення даного автомобіля, що були в установленому порядку відшкодовані позивачем.
Окрім того, необхідною умовою наявності у страховика права вимоги є вина особи, яка спричинила збитки, тобто відповідальність відповідача за шкоду, заподіяну винною особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, частинами першою і другою якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Тобто, вина особи, що завдала шкоди, за правовідносинами, врегульованими ст. 1166 ЦК України, є фактом, який вважається встановленим відповідно до закону; відповідна презумпція вини такої особи може бути спростована в загальному порядку.
Вина водія трамваю (ОСОБА_3) не спростована належними та допустимими у справі доказами; посилання скаржника на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2008 р. стосовно звільнення ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності не спростовує її вину, як водія відповідача, у спричиненні майнової шкоди; районний суд звільнив ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності в зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, не вирішуючи при цьому питання про доведеність або не доведеність її вини у скоєні вказаного адміністративного правопорушення.
За вказаних обставин вину особи, що спричинила шкоду, слід вважати доведеною.
Пунктом 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
На момент вчинення ДТП ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з Міським комунальним підприємством "Дніпропетровський електротранспорт", отже, позивач отримав право звернення до відповідача з вимогою про відшкодування збитків, які позивач сплатив потерпілій особі -страхувальнику.
За наявності повного складу цивільного правопорушення господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування.
З огляду на відповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог скаржника щодо скасування вказаного рішення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2010р. у справі №10/53-09 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.В. Тищик
Судді Т.А.Верхогляд
Л.М. Білецька