Іменем України
18 травня 2011 року справа № 5020/85/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020/85/2011
за позовом Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Відділення «Севастопольська регіональна дирекція» Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
до Приватного підприємства «Цеоліт»
про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 037 311,92 грн,
за зустрічним позовом Приватного підприємства “Цеоліт”
до Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк”
про визнання недійсними кредитного договору, іпотечних договорів, спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_2 головний юрисконсульт юридичного відділу відділення, довіреність №501/11.5.2 від 30.07.2010;
відповідача - не з'явився;
Суть спору:
24.01.2011 Публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк” в особі Відділення «Севастопольська регіональна дирекція»Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства «Цеоліт»про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 037 311,92 грн, яка складається з суми основного боргу у розмірі 724 385,04 грн, заборгованості за простроченим відсотками за користування кредитом в сумі 248 000, 80 грн, пені -48 854,60 грн, 3% річних - 16 071,48 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 26.01.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 09.02.2011 зустрічну позовну заяву Приватного підприємства “Цеоліт” до Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” в частині вимог про визнання недійсними кредитного договору та іпотечних договорів повернено без розгляду; в частині вимог про спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок - відмовлено у прийнятті (том 2 арк.с.1-2).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.03.2011 ухвала господарського суду міста Севастополя від 09.02.2011 скасована, справа направлена до господарського суду міста Севастополя до розгляду (том 2 арк.с.31-37).
14.03.2011 ухвалою господарського суду міста Севастополя прийнято зустрічну позовну заяву Приватного підприємства “Цеоліт” до Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” про визнання недійсними кредитного договору №22-03-2007 від 29.03.2007, іпотечних договорів від 29.03.2007, спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Нахімовський район, Качинський тупик, 34, 36, та належать приватному підприємству «Цеоліт»для спільного розгляду с первісним позовом та об'єднано її з матеріалами справи №5020/85/2011 (том 1 арк.с.133-134).
Ухвалою суду від 21.04.2011 провадження у справі №5020/85/2011 зупинено до вирішення цивільної справи №2-6538/10 за позовом ВАТ ВТБ Банк в особі Севастопольської філії до Хлобистова Валентина Миколайовича про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 069 823,03 грн, що еквівалентно 134 545,27 дол. США, що розглядається Апеляційним судом міста Севастополя в порядку апеляційного провадження (том 2 арк.с.94-96).
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.05.2011 провадження у справі №5020/85/2011 поновлено (том 2 арк.с.102-103).
У судове засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, вважає, що позивачем не подано доказів того, що кредит не сплачений та доказів, на яку суму він не сплачений (том 1 арк.с. 65), а також звернвся до господарського суду міста Севастополя із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” про визнання недійсними кредитного договору №22-03-2007 від 29.03.2007, іпотечних договорів від 29.03.2007, спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Нахімовський район, Качинський тупик, 34, 36, та належать приватному підприємству «Цеоліт»(том 2 арк.с. 39-44).
Відповідач за зустрічним позовом в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, вважає, що вимоги зустрічного позову необґрунтовані та не відповідають чинному законодавству України, а також не містять в собі підстав для її задоволення (том 2 арк.с. 61-63).
Ухвалами суду від 22.03.2011, 08.04.2011, у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду спору продовжувався за клопотанням представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав представника позивача,
29.03.2007 між Акціонерним комерційним банком «Мрія», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “ВТБ Банк” (Банк, далі - позивач) та Призваним підприємством «Цеоліт»(Позичальник, далі - відповідач) був укладений кредитний договір №22-03-2007 (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу грошові кошти (кредит) в сумі 140 000,00 доларів США строком користування до 28 березня 2012 року та платою за користування кредитом 14% річних, на умовах його забезпечення, строковості, повернення та плати за користування (том 1 арк.с.10).
Пунктом 2.3 Договору визначено, що кредит надається після набуття чинності договору протягом 30 банківських днів за умови підписання Банком договорів щодо забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Договором.
За умовами пункту 3.1 Договору погашення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюється в порядку та строки згідно Графіку повернення кредиту і сплати процентів, який є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Договору (з урахуванням додаткової угоди №1 від 31.08.2007, укладеної сторонами, том 1 арк.с.12) проценти за користування кредитом нараховують щомісячно з 01 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів. Початком нарахування процентів за користування кредитом є дата списання коштів, вказаних у п. 1.1 Договору, або їх частини з позичкового рахунку. При розрахунку процентів використовується 360 днів та враховується день списання коштів з позичкового рахунку і не враховується день повернення кредиту або його частини. Проценти за користування кредитом підлягають сплаті з 01 по 05 число кожного місяця. Погашення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється шляхом перерахування Позичальником у день настання виконання зобов'язань за Договором суми заборгованості в валюті кредиту на поточний рахунок Позичальника та списання Банком сум заборгованості з цього рахунку на виконання зобов'язань Позичальника.
Відповідно до пункту 7.4 Договору банк має право змінювати розмір плати за користування кредитом шляхом письмового повідомлення позичальнику нового розміру.
Додатковою угодою №2 від 20.10.2008 було змінено проценти за користування кредитом на 17% річних (том 1 арк.с.13).
На виконання умов Договору позивач 29.03.2007 перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в сумі 140 000 доларів США, що підтверджується випискою банку з особового рахунку відповідача (том 1 арк.с.19).
Проте, як стверджує позивач, відповідач прийняті на себе зобов'язання за Договором належним чином не виконує, на сьогодні перед позивачем існує заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом, у зв'язку з чим позивач, на підставі частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України має право на дострокове повернення суми кредиту, що залишилась, та сплати процентів.
20.02.2009 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості за Договором та дострокове погашення кредиту (вих. №320/200-08-2), яка була повернена поштовим відділенням зв'язку з довідкою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання»(том 1 арк.с.18).
Відповідач вимоги позивача не виконав, суму кредиту та процентів не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу за кредитом і процентах, пені, 3% річних.
Відповідач позовні вимоги не визнав та звернувся із зустрічними вимогами до позивача про визнання недійсними кредитного договору №22-03-2007 від 29.03.2007, іпотечних договорів від 29.03.2007, спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Нахімовський район, Качинський тупик, 34, 36, та належать приватному підприємству «Цеоліт».
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги первісного позову підлягають задоволенню повністю, а зустрічні вимоги відхиляє виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Пунктом 3 статті 346 Господарського кодексу України передбачено, що кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, зі змісту частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі прострочення позичальником сплати чергової суми у позикодавця виникає право вимагати сплати всієї суми позики, яка залишилася несплаченою. Тобто, вважаються такими, що настали всі строки платежу по всій позиції в цілому.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України також передбачено, що позичальник при укладенні кредитного договору зобов'язується не тільки повернути кредит, а також сплатити проценти.
У відповідності з пунктом 5.6 Договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадку, зокрема, невиконання позичальником зобов'язань за Договором та несплати процентів за користування кредитом та кредиту згідно Графіку, якщо прострочення виконання цих зобов'язань більше трьох банківських днів.
В порушення умов Договору відповідач Графіку погашення кредиту (арк.с.11) та строків сплати процентів за користування кредитними коштами не дотримувався, суму кредиту погасив частково, остання сплата відбулась у грудні 2008 року, що підтверджується наданими позивачем виписками банку (том 1 арк.с.80-85), у зв'язку з чим, за розрахунком позивача, сума заборгованості з простроченого кредиту склала 56 016,00 доларів США (еквівалент 445 971,38 грн), з простроченої суми процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, -30 032,90 доларів США (еквівалент 239 106,93 грн), поточна сума заборгованості за кредитом -34 970,00 доларів США (еквівалент 278 413,66 грн), поточна заборгованості за процентами -1 117,11 доларів США (еквівалент 8 893,87 грн).
Відповідач не подав суду доказів сплати заборгованості за кредитним договором, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Також відповідачем не подано контррозрахунку заборгованості.
Суд, перевіривши представлений позивачем розрахунок, визначив його вірним, а суму заборгованості за кредитом в розмірі 90 986,00 доларів США (еквівалент 724 385,04 грн) та за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами, в розмірі 31 150,01 доларів США (еквівалент 248 000,80 грн), такою, що підлягає стягненню (том 1 арк.с.20).
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Поряд з основною заборгованість позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 48 854,60 грн за порушення строків повернення кредиту та процентів станом на 27.12.2010. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач на даний час своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та процентів за його користування не виконує.
Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Проте, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 8.1 Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно умов Договору більш трьох банківських днів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення. При цьому якщо термін прострочення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів складає менше трьох банківських днів -пеня не нараховується. Якщо прострочення заборгованості становить чотири і більш банківських днів, пеня нараховується за весь період з моменту виникнення прострочених зобов'язань.
Суд, перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, визначив його вірним та здійсненим з урахуванням вимог діючого законодавства, а суму пені в розмірі 6 136,35 доларів США (еквівалент 48 854,60 грн), такою, що підлягає стягненню (том 1 арк.с.20).
Крім того, позивач просить тягнути з відповідача 3% річних -16 071,48 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши представлений позивачем розрахунок 3% річних, визначив його вірним та здійсненим з урахуванням вимог діючого законодавства, а суму 3% річних в розмірі 2 018,65 доларів США (еквівалент 16 071,48 грн) такою, що підлягає стягненню (том 1 арк.с.20).
Судом також було встановлено, що рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 22.12.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Севастополя від 05.05.2011, у цивільної справі №2-6538/10 за позовом ВАТ ВТБ Банк в особі Севастопольської філії до Хлобистова Валентина Миколайовича про стягнення заборгованості по кредитному договору, позов задоволений, стягнуто з Хлобистова Валентина Миколайовича, як поручителя за кредитним договором, на користь ВТБ Банк в особі Севастопольської філії 1 069 823,03 грн, що еквівалентно 134 545,27 дол США (том 2 арк.с.87, 100-101).
Відповідно до статей 541, 543 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 22.12.2010 встановлено, що ПП «Цеоліт»та Хлобистов В.М. за договором поруки є солідарними боржниками.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню, твердження відповідача про те, що спірна заборгованість за кредитом вже стягнена є безпідставною.
Зустрічні вимоги відповідача про визнання недійсними кредитного договору №22-03-2007 від 29.03.2007, іпотечних договорів від 29.03.2007, спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Нахімовський район, Качинський тупик, 34, 36, та належать приватному підприємству «Цеоліт», не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними кредитний договір №22-03-2007 від 29.03.2007 та іпотечні договори від 29.03.2007, посилаючись на те, що вони мають численні порушення, а саме: у сторін відсутні індивідуальна і генеральна ліцензії на здійснення валютних операцій; умови договору не відповідають статуту підприємства (його цілям і видам діяльності, а також перевищенню повноважень директора); порушено право власності ПП «Цеоліт» (том 2 арк.с.55-60).
Судом встановлено, що для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань перед банком щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом та інших платежів, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором, між сторонами було укладено іпотечні договори №315 та №311 від 29.03.2007. Предметами іпотеки стало нерухоме майно, що належить позивачу за зустрічним позовом на праві власності, - земельні ділянки, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Нахімовський район, Качинський тупик, 34, 36.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що використання банком долара США, як предмету кредитування за кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище позивача порівняно з банком в разі настання певних подій, що дає право для позивача вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.
Проте, вимоги або будь-які обмеження відносно граничного розміру сум і термінів повернення кредитів в іноземній валюті, що залучаються або надаються резидентами України, чинним законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по здобуттю або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Відповідно до пункту 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, у тому числі з іноземною готівкою.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Банк має банківську ліцензію №79, яка видана 03.12.2001, а також Дозвіл до банківської ліцензії (том 2 арк.с.65-69).
Тому твердження позивача за зустрічним позовом про те, що банк не мав законного права на укладання кредиту в іноземній валюті з Позичальником, та договір іпотеки, так як банк не має індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є безпідставним.
Щодо твердження позивача за зустрічним позовом, що при укладанні спірних договорів директор ПП «Цеоліт»не мав відповідних повноважень, тому договір іпотеки укладено з порушенням частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України, то воно також є безпідставним.
Згідно статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, вищім органом ПП «Цеоліт»є його засновник, який є також його директором - Хлобистов В.М. 16.01.2007 наказом засновника №2/8 директору ПП «Цеоліт»було доручено отримати кредит в АКБ «Мрія», після чого директором підприємства був виданий наказ №7 від 16.01.2007 про отримання кредиту та наданням в іпотеку земельних ділянок.
Таким чином, з вищенаведеного вибачається, що директор ПП «Цеоліт»був повністю уповноважений на укладення правочинів с банком щодо кредитування та діяв виключно в інтересах підприємства (том 2 арк.с.70-71).
Щодо посилання позивача за зустрічним позовом на те, що є несправедливим укладення двох договорів іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань по одному кредитному договору, а також те, що вартість забезпечення перевищує вартість наданих в кредит коштів, то це твердження є безпідставним оскільки згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, тобто будь-якими видами забезпечення. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку»предметом іпотеки можуть буди один або декілька об'єктів нерухомого майна.
Статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статі 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог господарського, цивільного та банківського законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, судом не встановлено будь-яких підстав для визнання спірних договорів недійсними, а тому зустрічні позовні вимоги в цей частині задоволенню не підлягають.
Також не підлягають задоволенні зустрічні вимоги в частині спонукання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про внесення до реєстру земельних ділянок, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Нахімовський район, Качинський тупик, 34, 36, та належать приватному підприємству «Цеоліт», як таки, що є похідними від основних вимог про визнання недійсними спірних договорів.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову у повному обсязі покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 34, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Цеоліт” (Мекензеві гори, «Севастопольське РТП», місто Севастополь, 99002, ідентифікаційний код 30825495) на користь Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Відділення «Севастопольська регіональна дирекція»(площа Нахімова, 1, місто Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 14359319) заборгованість за кредитним договором №22-03-2007 від 29.03.2007 в сумі 1 037 311,92 грн, яка складається з суми основного боргу у розмірі 724 385,04 грн, заборгованості за простроченим відсотками за користування кредитом в сумі 248 000, 80 грн, пені -48 854,60 грн, 3% річних - 16 071,48 грн, а також 10 373,12 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
3. У задоволенні зустрічного позову відмовити.
Суддя підпис І.А. Харченко
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 ГПК України
і підписано 23.05.2011.