ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 6/13116.05.11
За позовом Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет УАНМ»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна»
Про визнання права власності на об'єкт інвестування
Суддя Ковтун С.А.
Представники сторін:
від позивача ОСОБА_1.-за дов. № 02/298 від 27.04.2011 р.
від відповідача ОСОБА_2. -за дов. № 04 від 01.01.2011 р.
Обставини справи:
До господарського суду міста Києва звернувся з позовом приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет УАНМ»до товариства з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна»про визнання за позивачем права власності на об'єкт інвестування.
За твердженням позивача, відповідач відмовляється від вчинення дій, передбачених інвестиційною угодою, з якими пов'язана реалізація позивачем права власності на об'єкт інвестування, у зв'язку з чим право власності підлягає захисту у судовому порядку.
Ухвалою суду від 12.04.2011 р. було порушено провадження у справі № 6/131 та призначено розгляд останньої на 16.05.2011 р..
Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив розглянути справу без участі його представника.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, суд встановив:
23.09.1999 р. між акціонерним товариством закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини»(правонаступник - приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет УАНМ»), (інвестором) та споживчо-виробничим малим підприємством «Путна»(правонаступник - товариство з обмеженою відповідальністю «СВМП «ПУТНА»), (виконавцем) було укладено інвестиційну угоду № 93/99 (далі - Угода), за умовами якої споживчо-виробниче мале підприємство «Путна»зобов'язалось за рахунок залучених коштів від інвестора побудувати та передати бокси в гаражі в термін до 15.02.2000 р., за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького/Кошиця.
Згідно з п. 1.2 Угоди виконавець зобов'язався виділити інвестору три бокси в гаражі на 4 поверсі № 66, 67, 68 при умові повного інвестування вартості згідно з Угодою інвестором.
Інвестором було проінвестовано повну вартість будівництва боксів на суму 65776,59 грн., яка обумовлена п. 2.2. Угоди, про що свідчать довідка виконавця від 04.10.1999 р. № 3.
Згідно з п. 3.7 Угоди після закінчення будівництва гаражу, укладення колективної угоди на експлуатацію приміщення, укладання особистої угоди з кожним з «Інвесторів»на експлуатацію боксу, особисті бокси по акту прийому-передачі передаються у власність «Інвестору»з оформленням відповідної правової документації для отримання «Інвестором»його боксу у власність.
З грудня 2006 року інвестор фактично користується боксами та сплачує кошти на витрати на їх утримання боксів, що підтверджується доказами, наданими в матеріали справи.
Станом на час розгляду справи будівництво гаражних боксів за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця 1/38 повністю закінчено. Гаражний комплекс з вбудованими приміщеннями за адресою: м. Київ, Дарницький район вул. О. Кошиця 1/38 введено в експлуатацію у березні 2009 року, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затвердженим розпорядженням Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 30.01.2009 р. за №79 та ІДАБК у м. Києві 27.03.2009 р. за №083-09.
В порушення умов Угоди виконавець не уклав колективної угоди на експлуатацію приміщення та особистої угоди з інвестором. Також виконавець не передав інвестору правової документації для оформлення права власності на об'єкт інвестування.
Листи інвестора з проханням виконати зобов'язання по Угоді залишені без відповіді.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статті 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Згідно з ч. 1 ст. 144 Господарського кодексу України майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна.
Частиною 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»визначено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій.
Угода, укладена сторонами, є різновидом Договору підряду на будівництво, в якому позивач є замовником, а відповідач виконавцем будівельних робіт.
Відповідно до ч. 2 п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно зі ст. 876 Цивільного кодексу України, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник. Тобто позивач, виступивши замовником, набув право власності на результат будівельних робіт, здійснених відповідачем.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. А особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту закінчення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з п.п. 1.6. п.1 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно»від 7 лютого 2002 року № 7/5 (надалі - Тимчасове положення), реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідними органами, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацією та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 41 Конституції України власність в Україні може існувати у формі приватної, державної або комунальної.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний -усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.
Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.
Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.
У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.
Тобто, підставою для звернення до суду з позов про визнання права власності, згідно зі ст. 392 ЦК України, є оспорення або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що не виконання виконавцем зобов'язань за угодою та ненадання документів, необхідних для оформлення права власності, є підставою для визнання цього права судом.
Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України господарський суд здійснює захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств та організацій шляхом вжиття передбачених вказаним кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 32 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведенім та відповідачем не спростовані, а тому вимоги позивача про визнання за ним права власності на нерухоме майно підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати за приватним вищим навчальним закладом «Київський медичний університет УАНМ» (01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 9, код 16478809) право власності на бокси /гаражі/за №№ 66, 67,68 за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 1/38 у Дарницькому районі міста Києва.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна»(02068 м. Київ, вул. Кошиця 1/38, код 21454018) на користь приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет УАНМ»(01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 9, код 16478809) 657,77 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя С. А. Ковтун
Рішення підписано 25.05.2011 р.