83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
16.05.11 р. Справа № 6/61пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді _Подколзіної Л.Д.
При секретарі Котенко Т.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Микитівський ртутний комбінат» м.Горлівка, Донецької області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитртуть» м.Горлівка, Донецької області
про визнання угоди недійсною
за участю
представників сторін:
від позивача - Карпенко А.А. - арбітражний керуючий, ліцензія №НОМЕР_1
відповідача - не з'явився
Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Микитівський ртутний комбінат» м.Горлівка, Донецької області, звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитртуть» м.Горлівка, Донецької області про визнання угоди недійсною по договору №133 від 03.03.2006р. та накладної №22 від 29.06.2010р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення порядку реалізації майна, встановленого положенням „Про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю”, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1976 від 22.09.2000р., при вчиненні спірного правочину.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору №133 від 03.03.2006р., разом із специфікацією до нього, накладну №22 від 29.06.2010р., довіреність №288 від 29.06.2010р., ухвали господарського суду Донецької області від 15.11.2002р., від 19.04.2004р. за справою про банкрутство №149/5-23Б, установчих документів.
05.04.2011р. позивачем долучено до матеріалів справи копії рішення виконавчого комітету Донецької обласної ради народних депутатів №23 від 24.09.1994р. „Про створення Відкритого акціонерного товариства „Микитівський ртутний комбінат”, змін та доповнень до статуту означеної юридичної особи від 20.04.2000р., листів №17-05-05048 від 13.05.2010р., №2 від 22.04.2010р.
Позивач у поясненнях від 11.04.2011р. зазначив, що ВАТ „Микитівський ртутний комбінат” є підприємством з часткою державної власності у розмірі 100%, обґрунтовує дане, та вказує на укладання спірного правочину всупереч п.19 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006р. №185-V, ст.15 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, що має наслідком його недійсність.
Пояснення позивача від 11.04.2011р. до позовної заяви про визнання угоди недійсною судом не приймаються, з огляду на наступне. В цьому документі обґрунтуванням недійсності спірного правочину є недодержання вимог п.19 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006р. №185-V, ст.15 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, що суттєво відрізняється від підстав звернення до суду, викладених у позовній заяві. Таким чином, враховуючи природу спірних правовідносин, зміст наведених заяв, суд вважає означені пояснення зміною підстави позову, право на яке надано Позивачу, у відповідності до ст.22 Господарського процесуального кодексу України, до початку розгляду господарським судом справи по суті. Проте, на дату подання обумовлених пояснень (12.04.2011р.) провадження по справі розпочато.
16 травня 2011р. відповідач у засідання суду вдруге не з”явився, відзив на позовну заяву не надав. Ухвала про порушення справи від 18.03.2011р. була направлена відповідачу 21.03.2011р. рекомендованим листом з повідомленням, ухвала про відкладення слухання справи від 06.04.2011р. була направлена відповідачу 08.04.2011р. рекомендованим листом з повідомленням. Повідомлення про вручення рекомендованих листів були повернуті з поштового відділення з відміткою про їх вручення відповідачу. Суд вважає, що відповідач був повідомлений про розгляд справи відповідно діючого законодавства, але вимог суду не виконав, про причину неявки суду не повідомили.
Враховуючи вищевикладене справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки відповідача за наявними в ній матеріалами.
3 березня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством „Микитівський ртутний комбінат” (далі по тексту-Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Микитртуть» м.Горлівка, Донецької області (Покупець) укладено договір №133.
Пунктом 1 цієї угоди передбачено, що Продавець продав, а Покупець придбав товари найменування, кількість та ціна яких зазначені у специфікації, що оформлюється у вигляді додатку та є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до специфікації сторони погодили найменування об”єкта продажу (запасні частини, комплектуючи до списаного обладнання по експертній оцінки ПП „Автоекспорт”, які є предметом продажу за означеним правочином, загальною вартістю 14 300грн.
Відповідно з вищевказаним договором та накладної №22 від 29.06.2010р. відповідачу по справі був реалізований товар у виді будівельних та запасних частин до обладнанню на загальну суму 14 300грн.
Згідно статуту Відкритого акціонерного товариства „Микитівський ртутний комбінат”, з урахуванням змін та доповнень до нього від 20.04.2000р., засновником товариства є держава в особі Донецької обласної адміністрації.
Рішенням Донецького виконавчого комітету Донецької обласної ради народних депутатів №23 від 24.09.1994р. „Про створення Відкритого акціонерного товариства „Микитівський ртутний комбінат”” підтверджено факт наявності у статутному фонді товариства частки державної власності у розмірі 100%. Також дане вбачається зі змін та доповнень до статуту від 20.04.2000р., листа Регіонального відділення Фонду державного майна в Україні у Донецькій області від 13.05.2010р., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців №539132 від 10.01.2011р.
З огляду на викладене, а також враховуючи визнання Відкритого акціонерного товариства „Микитівський ртутний комбінат” банкрутом і тривалість провадження по справі про банкрутство №149/5-23Б, позивач стверджує, що реалізація майна товариства, у цьому випадку повинна бути здійснена у порядку, встановленому приписами положення „Про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю”, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1976 від 22.09.2000р. Проте, спірний правочин вчинено не у відповідності до означеного порядку і тому має бути визнаний недійсним.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.1, 2, 12, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, ст.19 ЗУ „Про управління об”єктами державної власності” від 21.09.2006р. №185-V, ст.15 ЗУ „Про приватизацію невеликих державних підприємств” та на приписи положення „Про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю”, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1976 від 22.09.2000р.
Відповідно приписів чинного законодавства неподання додаткових матеріалів і доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень сторонами свідчить про те, що вони вважають наявні у справі докази достатніми, а суд відповідно до ст.ст. 43, 82 ГПК України надає їм належну оцінку та має право прийняти за наявними у матеріалах справи документами відповідне рішення.
Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Згідно ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).
Суду не надано заперечень щодо повноважень осіб, які підписали спірний договір.
Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими, за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх істотних умов спірного договору, термінів, підписали та приступили до виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.
Дані обставини у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, не спростовані.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положення „Про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю”, затверджене наказом Фонду державного майна України №1976 від 22.09.2000р., недодержання вимог якого є підставою, визначеною позивачем, для визнання договору №133 від 03.03.2006р., втратило чинність згідно з наказом Фонду державного майна України від 24.11.2006р. №1758.
Отже, на теперішній час та на час укладення спірної угоди вказане положення є недійсним, а тому не розповсюджується на спірні правовідносини.
Надане ст.83 Господарського процесуального кодексу України право господарському суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, можливе у разі, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони. Однак, таке клопотання у матеріалах справи відсутнє.
Інших підстав визнання угоди не дійсною не наведено, відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, недодержання форми, встановленої законом, для такого виду договорів, Позивачем не доведено.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання угоди недійсною за договором №133 від 03.03.2006р. та накладної №22 від 29.06.2010р., з підстав викладених у позовній заяві, не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.33, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України -
У позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства «Микитівський ртутний комбінат» м.Горлівка, Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитртуть» м.Горлівка, Донецької області про визнання угоди недійсною по договору №133 від 03.03.2006р. та накладної №22 від 29.06.2010р., відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 16.05.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2011р.
Суддя Подколзіна Л.Д.