Справа № 22-2256/11 Головуючий у 1-й інстанції: Ліхтанська Н.П.
Суддя-доповідач: Коваленко А.І.
18 травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
суддів: Коваленко А.І.,
Денисенко Т.С.,
при секретарі: Карацюпі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Бердянський морський торгівельний порт»на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2011 року по справі за позовом Державного підприємства «Бердянський морський торгівельний порт»до ОСОБА_3, Сектору громадянства і реєстрації фізичних осіб Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області про виселення мешканця з гуртожитку та скасування його реєстрації за місцем проживання, -
У березні 2010 року ДП «Бердянський морський торгівельний порт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, СГІРФО Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області про виселення мешканця з гуртожитку та скасування його реєстрації за місцем проживання.
В позові зазначали, що в серпні 2001 року до ДП "Бердянський морський торговельний порт" звернулось керівництво Бердянської загальноосвітньої школи №4 з письмовим клопотанням про надання місця у гуртожитку для тимчасового проживання вчителю цієї школи ОСОБА_3 Маючи на той час вільні місця у гуртожитку, ДП "Бердянський морський торговельний порт" на підставі зазначеного листа надало в тимчасове користування ОСОБА_3 кімнату №411 відомчого гуртожитку по АДРЕСА_1, у м. Бердянську строком на 1 рік. За письмовими клопотаннями керівництва Бердянської загальноосвітньої школи №4 строк тимчасового проживання ОСОБА_3 у гуртожитку щорічно продовжувався, а 18 листопада 2005 року з ОСОБА_3 було укладено договір тимчасового найму житла в гуртожитку строком на 1 рік, початок дії якого сторонами визначено з 1 серпня 2005 року. Враховуючи велику кількість працівників, які перебувають у черзі на отримання житла в гуртожитку, адміністрацією та профспілковою організацією державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" 27 квітня 2006 року та 19 лютого 2007 року були прийняті рішення про відмову в продовженні строку дії договорів тимчасового проживання в гуртожитку з особами, які не є працівниками порту. У відповідності з цим рішенням усі мешканці гуртожитку, які не працюють в порту, були письмово попереджені про неможливість після 1 серпня 2006 року та після 1 серпня 2007 року продовження строку дії тимчасових договорів на надання жилого приміщення в гуртожитку. Відповідач ОСОБА_3, не працююча в порту, як мешканка гуртожитку, упродовж 2006-2009 років неодноразово письмово попереджалась, що договір найму житла з нею укладатись не буде і що після 1 серпня 2006 року вона повинна звільнити займану кімнату в гуртожитку. Після закінчення строку дії договору житлового найму та своєчасного попередження наймача ОСОБА_3 про відмову від укладення договору на новий строк, договір жилого найму вважається розірваним і ОСОБА_3 не має ніяких правових підстав для проживання в гуртожитку державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт". Просили суд виселити відповідачку ОСОБА_3 з займаної нею кімнати без надання іншого житлового приміщення та скасувати її реєстрацію в АДРЕСА_1 в м. Бердянську.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2011 року в задоволені позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ДП «Бердянський морський торгівельний флот», посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачка є тимчасовою мешканкою, строк дії договору найму житлового приміщення сплив та не продовжений наймодавцем, а тому відповідачка підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Судом встановлено, що гуртожиток, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, АДРЕСА_1 перебуває у державній власності, балансоутримувачем якого є Державне підприємство «Бердянський морський торговельний порт» ( а.с.57).
З 2001 року відповідачка проживає у даному гуртожитку та зареєстрована у ньому по сьогоднішній час ( а.с.20) .
01 жовтня 2002 року та 08 вересня 2004 року ДП Бердянський морський торгівельний порт» та ОСОБА_3 уклали договори найму житлового приміщення у вигляді окремої кімнати № 411 у гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 строком до 01 квітня 2005 року ( а.с.9,10).
18 жовтня 2005 року сторони переуклали договір найму житлового приміщення у вигляді окремої кімнати № 411 у вищеназваному гуртожитку строком на один рік з 01 серпня 2005 року( а.с.11). Проте, після спливу дії цього договору питання про виселення відповідачки з наданого житлового приміщення позивач в судовому порядку не ставив.
З 2005 року відповідачка продовжує проживати у наданій їй кімнаті гуртожитку, оплачує відповідні платежі за користування житловим приміщенням.
01 січня 2009 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Цей Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; на військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, які проживають у гуртожитках; а також на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.
Суд першої інстанції, враховуючи положення названого Закону дійшов до правильного висновку, що відповідачка є особою, на яку поширюється дія цього Закону та її житлові права підлягають захисту відповідно до ст. 19 Закону, якою забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, оскільки відповідачка вселилась у гуртожиток на підставі договору найму, проживає в нього більше п'яти років, офіційно зареєстрована за місцем проживання, не має іншого власного житла та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав, визначених позивачем.
З мотивів, викладених вище, колегія суддів, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим, доводи апеляційної скарги не спростовують його законність, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст.307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Бердянський морський торгівельний порт»відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2011 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: