Справа №
Справа № 22-1356/11 Головуючий у 1-й інстанції:
Беклеміщев О.В.
Суддя-доповідач: Коваленко А.І.
18 травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів: Денисенко Т.С.,
Коваленко А.І.,
При секретарі: Карацюпі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОП ЗМБТІ про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна,
У січні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОП ЗМБТІ про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
В позові зазначала, що на підставі договору дарування від 04.03.2005 року р№ 936, посвідченого ОСОБА_1, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, вона придбала у власність нерухоме майно - кіоск-павільйон з літньою площадкою і туалетом, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
30.11.2006 року на замовлення позивачки ОП ЗМБТІ проведено технічну інвентаризацію будівель, за матеріалами якої за зазначеною адресою розташовані такі споруди: літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г - кіоск. Кіоск літ. - А та павільйон літ. -А' мають фундамент у вигляді залізних стовпів.
ОСОБА_3 звернулась до ОП ЗМБТІ з приводу реєстрації свого права власності на вказані об'єкти нерухомості. Однак відповідачем було зроблено запис у технічному паспорті про внесення позивачки користувачем об'єктів нерухомості, у реєстрації права власності було відмовлено.
Посилаючись на ці обставини, просила визнати споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г - кіоск, об'єктами нерухомого майна.
Визнати за нею право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна, зобов'язати Орендне підприємство „Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на об'єкти нерухомого майна - літ. А - кіоск, літ. А' -павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г - кіоск за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2007 року позов задоволено. Визнано споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г - кіоск. Літ. А - кіоск, об'єктами нерухомого майна.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на об'єкти нерухомого майна - літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б -намет, літ. Г - кіоск за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов'язано Орендне підприємство „Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на об'єкти нерухомого майна - літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г - кіоск за адресою: АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі Прокурор Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, зобов'язати ОП «ЗМБТІ»скасувати реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г - кіоск за адресою: АДРЕСА_1.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_3 не з'явилася. Апеляційним судом вжиті всі заходи, щодо своєчасного вручення судової повістки ОСОБА_3 в судові засідання 20.04.2011р., 18.05.2011р. Проте вона не з'явилася до поштового відділення для її отримання, не повідомила суд про нове місце свого проживання, тому на підставі ч.5 ст.74 ЦПК судова повістка вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
На підставі п. 2, п.3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Із матеріалів справи вбачається, що за договором дарування від 04 березня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області 04.03.2005 року, реєстр № 936 ОСОБА_3 прийняла в дар від ОСОБА_5 3/10 частин та від ОСОБА_6 7/10 частин кіоска-павільона з літньою площадкою і туалетом, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці розміром 0,0050 га, яка була передана дарувальникам в тимчасове користування на умовах оренди.
30.11.2006 року на замовлення позивачки працівниками ОП ЗМБТІ була проведена технічна інвентаризація об'єктів нерухомого майна на підставі Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року під № 582/5773, Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених Держжитлокомунгоспом України від 05.09.2003 року № 146, Інструкцією про порядок обміру та обліку земель міст і селищ міського типу УРСР, № 8 від 09.01.1970 року, Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України" від 24.05.2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року під № 582/5773.
За матеріалами цієї інвентаризації за зазначеною адресою розташовані такі споруди: літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г- кіоск. Кіоск - літ. А та павільйон літ. А' мають фундамент у вигляді залізних стовпів.
При зверненні ОСОБА_3 до ОП ЗМБТІ з приводу реєстрації свого права власності на вказані об'єкти нерухомості у технічному паспорті відповідачем було зроблено запис про внесення позивачки користувачем об'єктів нерухомості, у реєстрації права власності було відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд, посилаючись на те, що відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», оскільки БТІ проводить реєстрацію права власності на нерухоме майно, тому можуть бути відповідачами по справі. Також суд послався на ст.ст.319, 391, 392 ЦК України та ст. 48 Закону України «Про власність».
Відповідно до ст. 392 ЦК України особа, яка вважає себе власником майна, може пред'явити позов про визнання її права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати нею документа, який засвідчує її право власності.
Тобто, спір про визнання права власності вирішується судом у разі відсутності документів на майно та оспорення права особи на майно іншими особами.
При цьому відповідачем у справі є особа, яка не визнає за позивачем такого права або має власний інтерес у такому спорі.
Зі змісту позову ОСОБА_3 вбачається, що нею на підставі ст. 392 ЦК України пред'явлені вимоги до ОП «ЗМБТІ»про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: літ. А - кіоск, літ. А' - павільйон, № 1 - паркан, № 2 - літній майданчик, літ. Б - намет, літ. Г -кіоск, які фактично є самочинним будівництвом, оскільки не прийняті до експлуатації.
У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка порушила, не визнає чи оспорює суб'єктивне право позивача, свободу чи інтерес, який охороняється законом.
Визнаючи належним відповідачем ОП «ЗМБТІ»за позовом про визнання права власності на нерухоме майно, фактично на самочинне будівництво, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в компетенції БТІ немає повноважень на прийняття в експлуатацію самовільних будівель. Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 вересня 2004 р. "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до змісту пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Суд зазначених вимог закону не врахував, безпідставно застосував до спірних правовідносин норму ст. 391 ЦК України, яка підлягає застосуванню до позовів власника з приводу усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження.
Проте, даний висновок суперечить ст. ст. 213, 214 ЦПК України, згідно яких рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим, а також має вирішити питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Суд також не дав оцінки відповідності позову нижченаведеним нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України „Про основи містобудування” забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову чи знесення будинків та споруд.
Статтею 18 Закону України „Про основи містобудування” в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин , було передбачено , що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Відповідно до ст. 30-1 Закону України „Про планування і забудову територій ” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
До 01.01.2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою КМУ від 22.09.2004 року №1243, яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва; з 01.01.2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів установлено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою КМУ від 08.10.2008 року № 923.
Згідно з ч. 1, ч.2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані чи будуються на земельній ділянці, котра не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 26 Закону України „Про основи містобудування” спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції залишилося поза увагою суду, що порушене позивачем у суді питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право, оскільки відповідно ч. 1 ст. 15, ст. 3 ЦПК особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Виходячи з викладеного, з урахуванням характеру правовідносин сторін, вищевказаних норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позову та неможливість його задоволення.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізької області задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2007 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
«У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.»
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: