Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 -2246/ 2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.
Іменем України
«12»травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.
Суддів: Стрелець Л.Г.
Кочеткової І.В.
При секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Гурт»про виплату заробітної плати і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації за несвоєчасний розрахунок, -
У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який уточнювала, до Приватного сільськогосподарського підприємства «Гурт»про виплату заробітної плати і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації за несвоєчасний розрахунок
В позові зазначала, що, вона з 01.04.2002 року її було прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера до Приватного сільськогосподарського підприємства «Гурт», 01.06.2008 року її звільнено за власним бажанням.
В день звільнення з нею не було здійснено остаточного розрахунку, вважає дії підприємства незаконними, і просила стягнути з відповідача суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати 4197, 75 грн., згідно ст. 117 КЗпП України стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку 59568,08 грн., виходячи з кількості днів, за які не виплачений остаточний розрахунок -1804 і середньоденної заробітної плати 33,02 грн. Крім того просить стягнути компенсацію за невикористані дні відпустки х урахуванням індексу інфляції -6764, 38 грн.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 лютого 2011 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Гурт»на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі 1260, 45 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1523, 66 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 -215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки, районний суд виходив з того, що підприємство дійсно мало таку заборгованість перед позивачкою.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку з урахуванням компенсації за несвоєчасну їх виплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування збитків через ненадання відповідачем довідки про роботу позивачки, районний суд виходив з того, що позивачка не отримала заборгованість по заробітній платі, грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки з власної вини, що виключає відповідальність підприємства за затримку розрахунку при звільненні.
В день звільнення позивачка не працювала, із заявою про видачу їй остаточного розрахунку не зверталась.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 згідно наказу № 13К від 01 квітня 2002 року була прийнята на роботу за сумісністю на посаду головного бухгалтера в Приватне сільськогосподарське підприємство „Гурт” (а.с.8). Згідно із наказом № 11-ОК від 01.06.2005 року позивачку було звільнено за ст. 38 КЗпП України на підставі її заяви про звільнення за власним бажанням (а.с. 9).
Згідно наданого відповідачем розрахунку нарахування заробітної плати вбачається, що за період з січня 2005 року по травень 2005 року включно позивачці була нарахована заробітна плата в розмірі 3450,0 грн. За вирахуванням утримань обов'язкових платежів сума до виплати становит 2896,45 грн.
Відповідно до платіжної відомості № 2 заробітної плати за січень 2005 року від 11.02.2005 року позивачка отримала 595,0 грн. Згідно платіжної відомості б/н заробітної плати за лютий -березень 2005 року від 23.03.2005 року позивачка отримала 1041,0 грн.
Отже невиплачена заробітна плата позивачки на час звільнення становить -1260,45 грн. (2896,45 грн -1636,0 грн)
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про відпустки” щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацюваний робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи на ПСП „Гурт” за період з 01.04.2002 року по 31.12.2003 року тривалість відпустки встановила 24 календарні дні.
01 січня 2004 року було укладено колективний договір, відповідно з яким тривалість відпустки становила 30 календарні дні.
Судом встановлено, що відпрацювавши у відповідача 2 роки 9 місяців 36 днів позивачка не зверталася до підприємства із заявами про надання їй під час роботи щорічних відпусток, що також не заперечувалося представником позивачки, як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до розрахунку ПСП «Гурт»вбачається, що компенсація за невикористанні дні відпустки складає - 1523,66 грн. З зазначеним розрахунком судова колегія погоджується, оскільки він зроблений відповідно до вимог законодавства. Отже, на час звільнення заборгованість ПСП «Гурт»перед позивачкою складала - 2784,11 грн.
Згідно положень ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 19.10.2000 року із змінами, внесеними Законами № 429-1У від 16.01.2003 року, № 431-1У від 16.01.2003 року « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»та п. 6 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
З табеля обліку використання робочого часу за червень місяць 2005 року ПСП «Гурт»вбачається, що позивачка в день звільнення не вийшла на роботу без поважних причин ( а.с.27 ). Доказів, які б свідчили про те, що позивачка після її звільнення з роботи зверталася до підприємства з вимогою про розрахунок суду не надала. Представник позивача в суді апеляційної інстанції зазначила, що після звільнення позивачка з такою вимогою до підприємства не зверталася. Як вбачається з позовної заяви до суду з такими вимогами позивачка звернулася лише 10.09.2009 року (а.с. 1), тобто більше ніж через чотири роки після дня її звільнення .
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стягнувши на користь позивачки заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористанні дні відпустки, що складає 2784,11 грн., відмовивши в задоволенні позову про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки невиплата належних позивачці при звільненні сум сталася не з вини підприємства, а з вини позивачки ОСОБА_3
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи правильність судових висновків не спростовують, фактично зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлених по справі обставин, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 -315, 317 ЦПК України , колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «24»лютого 2011 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: