0827\2-1135\2011
28 березня 2011 р. м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Кляшторного В.С., при секретарі Керопян В.Ф., з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання кредитного договору недійсним,
ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання кредитного договору недійсним.
В позові зазначила, що 01.02.2008 року між нею та «УкрСиббанком» був укладений кредитний договір № 11292427000. Згідно зазначеному кредитному договору, банк надав позивачці кредит в сумі 42000 доларів США зі сплатою по процентній ставці 12,90 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту 01.02.2038 року.
Крім того, 01.02.2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань позивача перед банком, між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 11292427000\П.
На теперішній час будь-які заборгованості позивача за кредитним договором перед банком відсутні.
На думку позивачки кредитний договір № 11292427000 від 01.02.2008 року є недійсним, оскільки укладений не у національній валюті України, укладання кредитного договору в іноземній валюті суперечить вимогам законодавства. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_5 банку України. Вказана ліцензія у позивача та відповідача відсутня.
У зв'язку з тим, що вирішити питання мирним шляхом не можливо, позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, просить суд визнати недійсним кредитний договір № 11292427000 від 01.02.2008 року, укладений між нею та ПАТ «УкрСиббанк».
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 -ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та посилаючись на зазначені в позові обставини просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду усні та письмові заперечення. При цьому пояснив, що відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. При цьому надав суду Дозвіл № 75-2, виданий ОСОБА_5 банком України та додаток до дозволу на здійснення валютних операцій. Просив суд в позові відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка не оспорює ту обставину, що 01.02.2008 року між нею та «УкрСиббанком» був укладений кредитний договір № 11292427000. Згідно зазначеному кредитному договору, банк надав позивачці кредит в сумі 42000 доларів США зі сплатою по процентній ставці 12,90 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту 01.02.2038 року.
Крім того, 01.02.2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань позивача перед банком, між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 11292427000\П.
На теперішній час будь-які заборгованості позивача за кредитним договором перед банком відсутні.
Сторони, при підписанні кредитного договору, дійшли згоди щодо всіх умов договору та підписали його.
Відповідач ПАТ «УкрСиббанк»виконав свої зобов'язання по наданню кредиту позивачці ОСОБА_3
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом.
Згідно ст.. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Доводи позивачки про порушення банком вимог законодавства України, на думку суду, є безпідставними з наступних причин.
Зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Щодо твердження Позивача про порушення ст. 99 Конституції України при укладенні кредитного договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Стаття 99 Конституції України визначає, що грошовою одиницею України є гривня. Отже, вказаною нормою законодавець лише визначає найменування грошової одиниці держави Україна. Даною нормою не визначається порядок обігу та використання, а також пріоритет цієї грошової одиниці (заборона іншої грошової одиниці).
Конституцією України (ст. 8) чітко вказано, що Закони та інші нормативно -правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні їй відповідати. Так у відповідності до норм Конституції України було прийнято Цивільний кодекс України, жодна норма якого ще не визнана такою що не відповідає нормам Конституції України. Частиною 2 ст. 192 ЦК визначено сутність грошей (грошових коштів), а саме передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким чином, Цивільний кодекс України (далі -ЦК України) в імперативному порядку не забороняє використовувати іноземну валюту в Україні, а лише встановлює особливий правовий режим її використання. Оскільки ЦК України прийнятий у відповідності до норм Конституції України та не суперечить їм, то твердження Позивача, що кредитний договір укладений з порушенням вимог ст. 99 Конституції України є хибним.
Щодо твердження Позивача про порушення вимог ст. 524 ЦК України при укладенні Кредитного договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так ч. 1 ст. 524 ЦК України передбачає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Проте, по-перше, частина 2 вказаної статті передбачає право сторін зобов'язання визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. По-друге, ч. 1 ст. 524 ЦК України є загальною нормою, щодо зобов'язання, яка визначає загальні положення про зобов'язання. Спеціальними нормами, які регулюють зобов'язальні відносини Позивача та Відповідача є ст. 1054 ЦК України, якою за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (з цього слідує, що предметом кредиту є грошові кошти) та норми Закону України “Про банки і банківську діяльність”, яким регулюються правові засади діяльності Відповідача, у тому числі засади проведення кредитних операцій (ст. 47). В силу ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” під коштами розуміється гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Отже, нормами спеціального законодавства, що регулюють кредитні відносини Позивача та Відповідача передбачена можливість здійснення кредитування у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Окрім цього, підтвердженням правомірності здійснення кредитних операцій у іноземній валюті є п. 10.1 ст. 10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. З цієї норми чітко слідує, що законодавець ніяким чином не визначає кредит у іноземній валюті незаконним, таким що суперечить вимогам інших актів законодавства у тому числі ч. 1 ст. 524 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику. У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Отже, з цього слідує, що обов'язок позичальника у даному випадку не є платежем позикодавцю за виконану роботу, надану послугу чи інше, а лише обов'язок повернути те, що позичальник отримав від позикодавця (повернути таку ж кількість грошей або речей, визначених родовими ознаками, такої ж якості, такого ж роду). Таким чином, при поверненні позичальником позикодавцеві предмету боргу (грошей чи інших речей , визначених родовими ознаками) повернуті грошові кошти не виступають, як засіб платежу, а є лише поверненням того, що було отримано. З цього слідує, що отримані Позивачем в кредит кошти в іноземній валюті та їх повернення Позивачем Відповідачу ніяким чином не є засобом платежу (Позивач повертає таку ж суму, такої ж іноземної валюти, що отримав).
Окрім цього, як зазначалось, одним із спеціальних нормативно -правових актів, що регулюють відносини між Позивачем та Відповідачем є Закон України “Про банки і банківську діяльність” у відповідності до якого передбачена можливість здійснення кредитування у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Також звертаємо увагу суду, що у відповідності до прикінцевих положень даного нормативно-правового акту, а саме п. 2 до приведення законодавства у відповідність з цим законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Вказане свідчить про пріоритет дії норм Закону України “Про банки і банківську діяльність” над іншими нормативно-правовими актами (інструкціями, постановами тощо), що вкотре свідчить про правомірність здійснення операцій кредитування у іноземній валюті.
Щодо твердження Позивача про порушення ст. 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” при укладенні Кредитного договору, суд виходить з наступного.
Так ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” чітко визначає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Отже, даною нормою встановлено пріоритет інших норм цього Декрету або інших актів валютного законодавства України.
Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).
Одночасно необхідно зазначити, що нормативно-правовими актами ОСОБА_5 банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема,
- «Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженою постановою Правління ОСОБА_5 банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику;
- «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління ОСОБА_5 банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті
- При цьому, з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, ОСОБА_5 банк України постановою Правління ОСОБА_5 банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Окрім цього, суд звертає увагу на вимоги підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який передбачає необхідність отримання індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а саме на сьогодні, законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
У зв'язку з цим, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії (аналогічної думки підтримується ОСОБА_5 України у листі від 07.12.2009 р. № 13-210/7871-22612).
На момент укладання Кредитного договору Позивач, не дивлячись на відповідні валютні ризики, самостійно обрав валюту кредиту, виходячи з більш привабливої відсоткової ставки. Про це свідчить заповнена особисто Позивачем - заявка на отримання кредиту, датована 01 лютого 2008 року.
Крім того, підстав вважати, що Позивач не міг передбачити зміну курсу валют, не можуть бути прийняти до уваги ще й з наступних підстав.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України "Про ОСОБА_5 банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_5 банком.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється ОСОБА_5 банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд с цим, «Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого постановою Правління ОСОБА_5 Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все позивач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Оскільки Позивач особисто обрав іноземну валюту кредитування та запропоновану у такому випадку процентну ставку, то становище Позивача порівняно з Відповідачем не є погіршеним (Позивач отримав певну вигоду на яку він розраховував при укладенні кредитного договору в іноземній валюті).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
В свою чергу ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. (При укладенні кредитного договору Позивач та Відповідач у повному обсязі дотримались вимог чинного законодавства та моральних засад суспільства).
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (При укладенні кредитного договору, як Позивач так і Відповідач є особами, які мають повний обсяг цивільної дієздатності).
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. (Як Позивач, так і Відповідач добровільно уклали кредитний договір, добровільно обрали його умови).
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. (у відповідності до ч. 1 ст. 1047 ЦК України кредитний договір укладено у письмовій формі).
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Внаслідок укладення Кредитного договору Позивач отримав від Відповідача кредит у розмірі 42 000 доларів США, що не заперечується Позивачем, внаслідок чого настали наслідки, передбачені Кредитним договором (щомісячна сплата заборгованості згідно графіку тощо.
При укладенні Кредитного договору Позивачем та Відповідачем повністю були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України, а як наслідок відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, що передбачено ст. 215 ЦК України.
Також суд приймає до уваги, що умови Кредитного договору були відомі Позичальникові з моменту його підписання, а саме, з 01 лютого 2008 року. Відповідно до вимог ст.. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Таким чином, Позивачем при зверненні до суду пропущені строки позовної давності.
Відповідач у своїх запереченнях просив суд застосувати позовну давність.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. 8 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 256-267, 509, 510, 525, 526, 530, 554, 626, 627, 628, 629, 631, 638, 651, 652 1046, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст. 36 Закону України "Про ОСОБА_5 банк України", ст..ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06/11/2009 року №9, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 294 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання кредитного договору недійсним, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.С. Кляшторний