83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
16.05.11 р. Справа № 40/43пд
Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.
За участю секретаря судового засідання Данилкіной П.М.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горлівка
до першого відповідача Державного відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська”, м. Шахтарськ
до другого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана вантажно-транспортна компанія”, м. Єнакієво
про визнання договору оренди недійсним
за участю:
представників сторін:
від позивача: Романенко О.А.- юрисконсульт
від першого відповідача: не з'явився
від другого відповідача: Вечерня Н.М. - юрисконсульт
СУТЬ СПОРУ: відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго” звернулось до господарського суду з позовом до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Державного відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська” та другого відповідача у справі - товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана вантажно-транспортна компанія” про визнання недійсним, укладеного між ними договору оренди індивідуального визначеного майна б/н від 01.05.06р.
Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився, однак письмово на листі надав суду свої заперечення проти позову, посилаючись на те, що спірний договір оренди припинив свою дію 30.11.09р., у зв'язку з поверненням індивідуального визначеного майна на адресу Орендодавця. Доказом повернення майна, яке перебувало в оренді є - акт прийому-передачі від 30.11.09р., підписаний сторонами без зауважень та пропозицій. Вказані дії відповідають умовам пункту 12.1 договору та частині другої статті 785 ЦК України, а тому провадження у справі підлягає припиненню згідно пункту 1-1 статті 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.
Другий відповідач позовні вимоги також не визнав, посилаючись на відсутністю предмету спору та поверненням майна на адресу першого відповідача за актом прийому-передачі від 30.11.09р.
До прийняття рішення у справі позивач надав суду клопотання про заміну сторони у справі, а саме відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” на його правонаступника - публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго”, далі Товариство. Відповідно до пункту 3.4 Статуту, Товариство є правонаступником майна, прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”. Приймаючи до уваги, що усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив, суд задовольняє клопотання позивача про заміну сторони його правонаступником - публічним акціонерним товариством „Донецькобленерго”.
Клопотання другого відповідача про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору за ознаками пункту 1-1 статті 80 ГПК України не підлягає задоволенню на тих підставах, що законодавець зазначає, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК України), зокрема у таких випадках:
· припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;
· спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання;
· повернення майна за актом прийому-передачі дійсно припиняє відносини сторін за договором та умовам частини другої статті 795 ЦК України. Втім, предметом позову по даній справі є - визнання недійсним договору оренди, оскільки, на думку позивача, на час його укладення сторонами були порушені загальні та спеціальні норми щодо укладення та виконання таких видів договорів;
· наявність вказаних порушень на підставі ст.ст. 124, 129 Конституції України повинно бути доведено учасниками судового процесу та досліджено судом, а результатом розгляду такого спору відповідно до вимог статті 82 ГПК України повинно бути: задоволення позову або відмова у позові.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову оцінку відносинам сторін, вислухавши доводи позивача, мотиви заперечень представника другого відповідачів, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що 01.05.06р. між Державним відкритим акціонерним товариством „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська” в особі ліквідатора Давиденко Олексія Івановича, який діє на підставі постанови арбітражного суду Донецької області від 16.10.01р., далі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Об'єднана вантажно-транспортна компанія, далі Орендарі, було укладено договір оренди б/н індивідуального визначеного майна. Передача майна відбувається у повне оперативне управління Орендаря відповідно до його статутних цілей.
На виконання вимог пункту 2.3 договору оренди Орендодавець 01.05.06р. передав у платне користування Орендаря майно у кількості 171 одиниць.
Позивач посилається на те, що за заявою ДП „Сніжнянське АТП №11485” м. Сніжне господарським судом Донецької області порушено справу про банкрутство Державного відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська” м. Торез внаслідок його фінансової неспроможності. Постановою вказаного господарського суду від 16.10.01р. боржника визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура, за наслідками якої ліквідатором призначено Давиденко О.І. За Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, із змінами та доповненнями, позивач - відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго” є конкурсним кредитором у справі про банкрутства першого відповідача - Державного відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська”, що відображено в ухвалі суду від 04.04.2000р. у справі №24/269Б.
В розумінні вимог статті 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, позивач вважає, що спірний договір оренди б/н від 01.05.06р. порушує його права та охоронювальні законом інтереси на отримання коштів у разі продажу або передачі в оренду майна боржника у справі про банкрутство першого відповідача.
Позивач впевнений у тому, що за договором оренди б\н від 01.05.06р. було передано в оренду цілісний майновий комплекс ЦЗФ „Кіселівська” . При цьому орендна плата склала 79 040 грн. за рік. Погоджена між сторонами орендна плата не перераховується другим відповідачем, оскільки відповідно до додаткової угоди від 31.05.06р. другим відповідачем надається вугілля пенсіонерам, за яке розраховується перший відповідач вартістю належної йому орендної плати (залік зустрічних однорідних вимог). Перший відповідач у даній справі і відповідно його кредитори, у тому числі позивач, протягом 5 ( п'яти) років не отримують ані копійки від здачі в оренду практично всього майна ДВАТ „ ЦЗФ „Кіселівська”.
Комітетом кредиторів банкрута надано ліквідатору повноваження на право перегляду вартості орендних платежів та розрахунків щодо укладених договорах оренди ( протокол засідання комітету кредиторів банкрута від 05.03.09р.), але ліквідатором до наступного часу нічого не зроблено.
З метою захисту всіх кредиторів у справі про банкрутство, позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним. У якості нормативного обґрунтування своїх вимог посилається на наступне:
ь договір оренди майна б/н від 01.05.11р. не відповідає вимогам ст. 5 Закону України „ Про оренду державного та комунального майна”, далі Закон - 1 (відсутність дозволу Фонду державного майна України на оренду спірного приміщення);
ь договір оренди б/н від 01.05.11р. не відповідає вимогам статті 11 Закону-1 ( не було проведено оцінку майна);
ь договір оренди б/н від 01.05.11р. не відповідає вимогам статті 19 Закону-1 (відсутність методики розрахунку пропозицій між відповідним бюджетом та Орендодавцем).
Укладений між сторонами договір оренди б/н від 01.05.11р. суперечить вимогам ст. ст. 23, 25 Закону України „ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, далі Закон - 2.
Так, згідно вимог статті 23 Закону - 2 з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується, при цьому укладення угод, пов'язаних з передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому розділом III Закону - 2.
Стаття 25 Закону - 2 встановлює повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії, щодо управління та розпорядженням майном банкрута. Ухвалою господарського суду Донецької області у справі про банкрутство від 25.03.02р. № 24/269Б було затверджено склад ліквідаційної комісії. Тобто, на думку позивача рішення щодо передачі майна боржника третім особам повинно бути прийнято ліквідаційною комісією, але цього зроблено не було. Ліквідатор Давиденко О.І., який підписав від імені першого відповідача оспорюваний договір оренди не мав повноважень на проведення таких дій.
Таким чином, позивач стверджує, що спірний правочин згідно статті 234 ЦК України є фіктивним, оскільки його підписано особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень, що є підставою для визнання його недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Договір оренди вчинено сторонами без наміру створити правові наслідки, які ним обумовлені. На підтвердження вказаного, позивач посилається на те, що орендна плата отримується першим відповідачем у справі - Державним відкритим акціонерним товариством Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська”. Підтвердженням того, що договір було укладено без наміру здійснення розрахунків за орендну плату, є додаткова угода від 31.05.06р., укладена між сторонами. Сторони не мали наміру виконувати договір оренди майна, який передбачає платне користування чужим майном, а встановлює лише безоплатне користування державним майном, що є неприпустимим, і вказує на його фіктивність та недійсність. З урахуванням вказаних вище обґрунтувань позивач з посиланням на приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України намагається визнати договір оренди б/н від 01.05.06р. недійсним, оскільки він суперечить закону.
Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача є хибними, виходячи із наступного:
Фактичні обставини справи підтверджують, що між сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна за його індивідуально визначеними ознаками. Сторони досягли усіх суттєвих умов передбачених законом для даних видів договорів - оренди: зокрема щодо його предмету, ціни та строку його дії, встановили умови передачі майна та його повернення, а тому він вважається укладеним згідно вимог ст.ст. 180, 181 ГК України та ст. 638, 759, 760, 762 ЦК України.
Позивач стверджує, що відповідачами на час укладення спірного договору оренди порушені вимоги Закону - 1, зокрема:
Ш відсутність дозволу Фонду державного майна України на оренду спірного приміщення передбаченою статтею 5 Закону -1. Посилання позивача на вказану статтю спростовується тим, що Фонд державного майна України може бути Орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, нерухомості, яка належить до державної власності, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств створених у процесі приватизації (корпоратизації) тощо. Додатково підприємства мають право виступати Орендодавцями, як правило, тільки щодо окремого індивідуально визначеного майна певною площею, а тому в даному випадку підприємство повинно отримати дозвіл Фонду державного майна України. Закон - 1 встановлює поняття цілісного майнового комплексу. Цілісним майновим комплексом є - господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на який він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Предметом спірного договору оренди є індивідуально визначене майно, яке не відноситься до цілісного майнового комплексу, і його площа не зазначена сторонами у договору, а містить лише його найменування, кількість та введення до експлуатації;
Ш відсутність проведеної оцінки майна передбаченою статтею 11 Закону -1. Однак доводи позивача в цій частині також необґрунтовані, оскільки передача в оренду окремого індивідуального визначеного майна здійснюється Орендодавцем без погодження з органом, уповноваженим управляти майном - Фондом державного майна України;
Ш відсутність методики розрахунку пропозицій між відповідним бюджетом та Орендодавцем, передбаченою статтею 19 Закону-1. Такі ствердження також необґрунтовані. Однією з істотних умов договору оренди є орендна плата, яка встановлюється, як правило, у грошовій формі. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна (частина перша статті 19 Закону -1. Методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначаються: для об'єктів, що перебувають у державній власності - Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України N 786 від 04.10.95, із змінами і доповненнями); для об'єктів, що належить Автономній Республіці Крим - органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим; для об'єктів комунальної власності - органами місцевого самоврядування. Майно не належить до цілісного майнового комплексу, а тому обов'язковість методики розрахунку узгоджених пропозицій між відповідним бюджетом та Орендодавцем є суду некоректним;
Ш до затвердження відповідних документів сторони за договором оренди вносять орендну плату в розмірі, визначеному договором оренди. Згадана методика може застосовуватись для розрахунку плати за оренду комунального майна, якщо таке рішення прийнято органами місцевого самоврядування. Сторонни і користувалися правом вносити оренду плату в розмірі, визначеному договором оренди.
Позивач наполягає на тому, що укладений між сторонами договір оренди б/н від 01.05.11р. суперечить вимогам ст. ст. 23, 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, далі Закон - 2. Доводи позивача необґрунтовані, так як основним органом, який представляє інтереси усіх кредиторів у справі про банкрутство, є комітет кредиторів, який відповідно до вимог статті 16 Закону - 2 діє у межах своєї компетенції та вирішує наступні питання: організацію процедур, у тому числі застосування до боржника судових процедур, надання повноважень арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору), додаткових повноважень щодо розпорядження майном боржника, встановлення порядку погашення боргу, контроль за діями арбітражного керуючого. А саме, Закон -2 встановлює, що лише комітет кредиторів на своєму засіданні вирішує питання відносно дій арбітражного керуючого, у тому числі обмеження його повноважень та заборони передачі майна на користь третіх осіб.
Протокол комітету кредиторів ДВАТ „ ЦЗФ „ Кіселівська” від 05.03.09р. не містить таких обмежень арбітражного керуючого. Питання контролю за діями арбітражного керуючого визначені частиною 7 статті 18 Закону -2 на час відкриття процедури санації, частиною 11 статті 30 Закону - 2 щодо проведення процедури ліквідації - щомісячно. Доказів обмеження повноважень Давиденко О.І. призначеного ліквідатором постановою господарського суду у справі про банкрутство №24/269Б від 16.10.01р. позивачем не надано.
Обставини, зазначені в ухвалі господарського суду у справі про банкрутство від 08.02.11р. у справі №24/269Б, в розумінні вимог статті 35 ГПК України є загальновідомими і не потребують доказуванню. Так за змістом ухвали вбачається, що у задоволенні скарги відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” на дії арбітражного керуючого Давиденко О.І. було відмовлено. Процесуальний документ суду мотивовано відсутністю порушень з боку ліквідатора щодо порядку здачі державного майна банкрута в оренду та його подальшої реалізації.
Крім того, суд зазначив, що прокуратурою м. Торез Донецької області було відмовлено у порушені кримінальної справи відносно ліквідатора - арбітражного керуючого Давиденко О.І. за ознаками ст.ст. 191, 364, 365 КК України - за відсутністю предмету та складу злочину. Дії ліквідатора щодо продажу майна у ліквідаційної процедурі та передачі його в оренду, у тому числі використання грошових коштів у ліквідаційної процедурі. Вказані факти є обов'язковими для суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Слід також зазначити, що Закон -2 не встановлює погодження з ліквідаційною комісією питання щодо передачі майна третім особам тощо.
Ствердження позивача про то, що спірний правочин є фіктивним в розумінні вимог статті 234 ЦК України є передчасним. Для визнання правочину фіктивним згідно вимог статті 234 ЦК України необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Натомість, на виконання умов договору оренди Орендодавець вчинив певні дії, а саме передав за актом прийому-передачі від 01.05.06р. майно у платне, користування Орендарю, а останній здійснював платежі за використання об'єкту оренди. Таким чином, позивачем не доведено наявність умислу сторін за правочином , різновидом якого є договір.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК підставою недійсності правочину є суперечність його змісту актам цивільного законодавства. Під змістом правочину тут розуміється зміст волевиявлення учасників правочину в цілому, тобто як волевиявлення щодо змісту цивільних правовідносин, що мають виникнути на підставі правочину, так і волевиявлення стосовно того, з ким ці правовідносини мають бути встановлені. Тому правочин може бути визнаний недійсним, зокрема у разі, коли ним порушено право третьої особи, яка відповідно до закону отримала право на укладення.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем не доведені правові підстави для визнання недійсним договору оренди б/н від 01.05.06р., укладеного між сторонами. Матеріали справи підтверджують обставини пов'язані з тим, що, укладений між першим та другим відповідачами договір оренди не порушує прав та охоронювальних законом інтересів третіх осіб, позивача, у тому числі усіх кредиторів у справі про банкрутство. Посилання позивача про наданням другим відповідачем вугілля пенсіонерам, за яке розраховується перший відповідач вартістю належної йому орендної плати ( односторонній правочин - залік зустрічних однорідних вимог), не має обґрунтування, оскільки не доведені обставини вчинення сторонами дій у тому числі зарахування зустрічних однорідних вимог, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимог на підставі статті 601 ЦК України.
В свою чергу, перший та другий відповідачі довели обставини того, що спірний договір відповідає вимогам законодавства, виконується ними, а тому підстав для визнання його недійсним не існує за приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України. Безпосередньо у судовому засіданні представниками першого та другого відповідачів надано акт від 30.11.09р. на повернення спірного майна за його індивідуально визначеними ознаками.
Під час його підписання між сторонами не виникло будь-яких непоразумінь, у тому числі щодо псування, пошкодження та втрати майна, яке перебувало в оренді. З ознаками частини другої статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Суд не припинив провадження у справі за відсутністю предмету спору, і відповідно до вимог ст.ст. 124, 129 Конституції України та приписів статті 84 ГПК України розглянув спір по суті та виніс рішення у справі.
На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Державного відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська” та другого відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана вантажно-транспортна компанія” про визнання недійсним, укладеного між ними договору оренди індивідуального визначеного майна б/н від 01.05.06р., слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.
Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі - публічне акціонерне товариство „ Донецькобленерго”.
У судовому засіданні, яке відбулося 16.05.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 25, 33, 35, 36, 43, 44, 49, 82, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Державного відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська” та другого відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана вантажно-транспортна компанія” про визнання недійсним, укладеного між ними договору оренди індивідуального визначеного майна б/н від 01.05.06р. - відмовити.
2. Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі - публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго”.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Підченко Ю.О.
Повний текст рішення складено -23.05.11р.