01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.05.2011 № 7/650-23/446-12/52
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів:
при секретарі судового засідання Рижовій В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Цурка Н.О. - представник;
від відповідача: Слюсар С.А. - представник,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2011 року
у справі № 7/650-23/446-12/52 (Прокопенко Л.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго” (м. Київ) в особі
Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”
(м. Київ)
до Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія
„Київводоканал” (м. Київ)
про стягнення 7 876 611 грн. 08 коп.
До господарського суду м. Києва звернулася Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог) до Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” про стягнення з відповідача на користь позивача 6 768 838 грн. 37 коп. боргу за спожиту електричну енергію, 473 818 грн. 69 коп. штрафу, 443 563 грн. 65 коп. пені, інфляційної складової боргу сумою 133 752 грн. 62 коп., 56 637 грн. 76 коп. відсотків річних.
Справа розглядалася судами неодноразово. Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2010 року на новий розгляд було передано вирішення спору в частині стягнення штрафу, пені та судових витрат.
Останнім рішенням від 23.03.2011 року господарський суд м. Києва позов задовольнив частково. Стягнув з ВАТ „АК „Київводоканал” на користь АЕК „Київенерго” 338 441 грн. 92 коп. штрафу, 3 384 грн. 42 коп. державного мита, 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ПАТ „АК „Київводоканал” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2011 року по справі № 7/650-23/446-12/52 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження, призначено розгляд справи № 7/650-23/446-12/52 у судовому засіданні за участю представників сторін та здійснено заміну відповідача по справі - Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал”.
У судовому засіданні представником позивача подано клопотання про зміну найменування сторони, яка мотивована тим, що на виконання Закону України від 17.09.2008 року № 514-VI „Про акціонерні товариства” Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” перейменована у Публічне акціонерне товариство „Київенерго”, про що 13.04.2011 року здійснено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 року здійснено заміну позивача - Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на її правонаступника - Публічне акціонерне товариство „Київенерго”.
Представник позивача приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі і просив рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ „АК „Київводоканал” - без задоволення.
Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову про стягнення штрафних санкцій відмовити.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.1991 року між Київськими кабельними мережами ВЕО „Київенерго” (Енергопостачальна організація), правонаступником якого є Акціонерна компанія „Київенерго”, та Дніпровською водопровідною станцією (Абонент), правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал”, укладено договір № 116 на користування електричною енергією (далі - Договір).
Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 року, а п. 17 Договору встановлено, що Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від Договору або - щодо його перегляду.
Відповідно до п. 18 Договору сторони зобов'язались письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).
Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.
Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО „Київенерго” (енергопостачальна організація) та Дніпровська водопровідна станція (абонент).
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.
Порядок розрахунків за спожиту енергію між енергопостачальною організацією та споживачем визначається Додатком 4 до договору №116, відповідно до якого оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25 числа.
Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Судом встановлено, що за період з 01.03.2009 року по 01.09.2009 року ВАТ „Київводоканал” спожито електричної енергії на суму 15 820 118 грн. 52 коп., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, наданими відповідачем з чітким зазначенням обсягу спожитої електричної енергії та періоду споживання.
За спожиту електричну енергію відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим нараховано заборгованість в розмірі 6 768 838 грн. 37 коп.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 133 752 грн. 62 коп. - інфляційної складової боргу та 56 637 грн. 76 коп. - 3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.
Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 473 818 грн. 69 коп. - штрафу, 443 563 грн. 65 коп. - пені.
Виходячи із змісту Цивільного кодексу України - відповідальність за несвоєчасне виконання і грошових зобов'язань настає лише у випадках, передбачених законом або встановлено договором.
Чинним законодавством України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (ст. 546 Цивільного кодексу України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.
Ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, визначено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує і п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів (стаття 22 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, в межах скороченого строку позовної давності, та відповідно до розрахунку ціни позову становить 443 563 грн. 65 коп.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2009 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” - 6 768 838 грн. 37 коп. - основного боргу, 133 752 грн. 62 коп. - індексу інфляції, 56 637 грн. 76 коп. - 3 % річних, 473 818 грн. 69 коп. - штрафу, 443 563 грн. 65 коп. - пені, 25 500 грн. 00 коп. - державного мита, 236 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2010 року у справі № 7/650, підставою для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2009 року по справі № 7/650 та Постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 року по справі № 7/650 в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій стало те, що судами не встановлено наявності чи відсутності підстав для застосування санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України.
Під час нового розгляду судом першої інстанції встановлено, що згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 443 563 грн. 65 коп. пені.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України пеня є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. Ст. 547 Цивільного кодексу України встановлює вимоги до форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань та визначає, що правочин вчинений з недодержанням письмової форми є нікчемним.
Таким чином, нарахування пені Позивачем на суми простроченої оплати за спожиту електроенергію за відсутності відповідної угоди між сторонами не має правового підґрунтя.
Крім того, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату електроенергії суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Зі змісту ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.
Оскільки, за умовами договору № 116 від 10.01.1991 року обов'язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.
Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.
Отже, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов'язання.
Встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2010 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу відмовлено.
Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 01.02.2011 року у справі № 7/650-23/446 підставою для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2010 року та Постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 року у справі № 7/650-23/446 стало те, що суд першої інстанції ухилився від виконання вказівок, що зазначені у Постанові Вищого господарського суду України від 02.08.2010 року у справі № 7/650, а саме: судами не встановлено наявності чи відсутності підстав для застосування санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України.
Позивачем надано пояснення, що він відноситься до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки.
Відповідно до ст. 22 ГК України:
1. Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Відповідно до п. 4.1 Статуту Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (позивача) на момент створення Компанії її засновником була держава в особі Міністерства енергетики України. На дату заснування Компанії кількість акцій Міністерства енергетики України у статутному фонді (капіталі) Компанії складала 100% (108 364 280 простих іменних акцій).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідно до довідки АБ № 172289 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) зазначені такі види діяльності позивача за КВЕД:
40.11.0 Виробництво електроенергії
40.30.0 Постачання пари та гарячої води
45.21.1. Будівництво будівель
60.24.0. Діяльність автомобільного вантажного транспорту
40.13.0. Розподілення та постачання електроенергії
Відповідно до ст. 5 Закону України „Про електроенергетику” від 16.10.1997 року № 575/97-ВР Державна політика в електроенергетиці базується на таких принципах: державне регулювання діяльності в електроенергетиці; створення умов безпечної експлуатації об'єктів електроенергетики; забезпечення раціонального споживання палива і енергії; додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії; створення умов для розвитку і підвищення технічного рівня електроенергетики; підвищення екологічної безпеки об'єктів електроенергетики; забезпечення захисту прав та інтересів споживачів енергії; збереження цілісності та забезпечення надійного і ефективного функціонування об'єднаної енергетичної системи України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею; сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку електричної енергії; забезпечення підготовки кадрів високої кваліфікації для електроенергетики; створення умов для перспективних наукових досліджень; забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики; забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів; сприяння розвитку альтернативної енергетики як екологічно чистої і безпаливної підгалузі енергетики шляхом встановлення „зеленого” тарифу та оплати електростанціям, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише малими гідроелектростанціями), всієї виробленої ними електричної енергії в повному обсязі у грошовій формі, без застосування будь-яких видів заліків погашення заборгованості із розрахунків за електроенергію.
За таких обставин слід було б застосовувати ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що відповідач - „Абонент” за несвоєчасну оплату вартості спожитої електроенергії та потужності виплачує енергопостачальній організації штраф у розмірі 5% оплати якої він затримав. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальній організації.
Отже, 5 % штрафу за несвоєчасну оплату вартості спожитої електроенергії та потужності становить 338 441 грн. 92 коп.
Стосовно стягнення пені, то слід зазначити наступне: ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 3 розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з нормами статті 546 ЦК України передбачено виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Нормами ст. 549 ЦК України регламентовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
До того ж, п. 3 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з п. 3.9.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (зі змінами та доповненнями) від 18.09.1997 року № 02-5/289, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З вищенаведених правових норм вбачається, що вирішення питання про зменшення штрафних санкцій законодавством віддано на розсуд суду, який досліджує та об'єктивно оцінює докази у справі, та при прийнятті рішення керується в тому числі, власним переконанням, заснованим на суті правових норм та оцінці доказів у їх сукупності. Оскільки судом першої інстанції на підставі зібраних доказів зроблено правильний висновок про необхідність зменшення розміру штрафу, а саме до 338 441 грн. 92 коп., то колегія суддів апеляційного господарського суду не вважає за потрібне скасовувати чи змінювати рішення суду у цій частині.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва 23.03.2011 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року у справі № 7/650-23/446-12/52 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року у справі № 7/650-23/446-12/52 залишити без змін.
3. Справу № 7/650-23/446-12/52 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді