01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.05.2011 № 8/154/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів:
за участю представників сторін:
згідно з протоколом судового засідання від 12.05.2011 року
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні Українські Технології» на рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року
по справі № 8/154/17 (суддя Оленич Т.Г.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні Українські
Технології»
до державного підприємства «Чернігівторф» (філія «Смолинський
торф завод» державного підприємства «Чернігівторф», м. Смолин)
про зобов'язання виконати умови договору та стягнення 2 713 264,46 грн.,-
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року по справі №8/154/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог товарйства з обмеженою відповідальністю «Новітні Українські Технології» до державного підприємства «Чернігівторф» в особі відокремленого підрозділу філії «Смолинський торф завод» державного підприємства «Чернігівторф» про зобов'язання виконати умови договору №346 від 14.09.2010 року та про стягнення штрафних санкцій у сумі 2 713 264,46 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «Новітні Українські Технології» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те. що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Державним підприємством «Чернігівторф» - на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Новітні Українські Технології» на рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року у справі № 8/154/17 відмовити повністю, рішення залишити без змін.
Представник позивача був присутн ч в судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Новітні Українські Технології» - без задоволення.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2009 року посадовими особами філії «Смолинський торфзавод» (постачальник) та товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні Українські Технології» (покупець) підписано договір поставки №346 (далі за текстом - договір поставки), за умовами якого відповідач в порядку та на умовах, передбачених цим договором зобов'язався видобувати, підготовлювати та відвантажити у власність позивача торф сільськогосподарський (товар), який відповідає вимогам визначеним у додатку №1 до даного договору, в кількості визначеній в специфікаціях до договору, причому вага товару, що є предметом договору, повинна бути лімітована, тобто постійно поновлюватись постачальником шляхом видобутку та підготовки товару і становити не менше 2000 тонн (а.с. 19-23).
Позивач в свою чергу зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти зазначений товар та необхідну документацію, і сплатити за нього ціну, визначену цим договором на умовах розстрочення платежу.
Від імені філії договір підписаний директором філії, який, як зазначено у договорі, діяв на підставі довіреності №186 від 01.05.2009 року, а від імені товариства - його директор, який діяв на підставі статуту.
Згідно з п.1.3. договору поставки якість товару повинна відповідати технологічним умовам (ТУ) та державним стандартам (ДСТУ), які діють на території України та визначені в додатку №1 до даного договору.
У додатку №1 до договору поставки, на який є посилання у п. 1.1. договору, сторони конкретизували вимоги, яким має відповідати торф сільськогосподарський, в тому числі умови щодо якості товару та встановили, що товар який постачається - це торф сільськогосподарський, який відповідає вимогам, встановленим ДСТ України 2043-92, з кислотністю рН -5,5-7,0 та вологістю -55-70% (а.с. 24).
Відповідно до п.п. 2.1.-2.2. договору поставки ціна на товар, який постачається, встановлюється в гривнях та становить 72,28 грн. за 1 тонну товару. В ціну товару включені всі податки та збори, що встановлені податковим законодавством України, а також витрати, які пов'язані із зберіганням та поставкою товару покупцю на умовах, які вказані в п.п. 1.4., 3.1. договору.
Пунктами п.п. 2.3.-2.4. договору поставки визначено, що розрахунок за придбаний товар здійснюється покупцем з розстроченням платежу, шляхом перерахунку в безготівковому порядку зі свого рахунку на рахунок постачальника суми, що становить договірну вартість товару. Покупець зобов'язується оплачувати товар поетапно, з розстроченням платежу, рівними частинами в сумі 144560 грн.
У своїх доводах позивач стверджує. що ним на виконання умов договору на підставі виставленого відповідачем рахунку №101 віл 15.09.2009 року оплачено товар на суму 144 560 грн. (а.с. 46) на підтвердження чого надано платіжні доручення №107 від 16.09.2009 року та №114 від 05.10.2009 року (а.с. 47-48) та банківські виписки з рахунку позивача (а.с. 25-26).
Згідно із твердженнями позивача вілповідач порушив взяті на себе за договором поставки зобов'язання та не поставив позивачу товар, в строки встановлені п.3.2. договору поставки, тому позивач звернувся до господарського суд з вимогою про зобов'язання відповідача виконати умови договору поставки №346 від 14.09.2010 року щодо поставки лімітованої ваги торфу сільськогосподарського у кількості 2000 тонн та виконати умови вказаного договору щодо забезпечення лімітованого об'єму торфу сільськогосподарського на промислових територіях відповідача.
Разом із цим. позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 2 713 264,46 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором, а саме: 2 659 904 грн. штрафу за затримку відвантаження товару; 14 456 грн. штрафу за порушення умов щодо забезпечення лімітованого об'єму товару на промислових територіях постачальника; 26 599,04 грн. пені за порушення строків відвантаження товару; 10 119,20 грн. штрафу за порушення строків відвантаження товару; 2 186,22 грн. відсотків річних.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Як вже було зазначено вище, 14.09.2009 року посадовими особами філії «Смолинський торфзавод» та ТОВ «Новітні Українські Технології» підписано договір №346 поставки торфу сільськогосподарського.
Приписами статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Істотними умовами договору купівлі-продажу, визначеними Цивільним кодексом України, є умови про предмет, кількість товару.
Відповідно до статті 669 Цивільною кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Оскільки кількість товару є однією із істотних умовою договору купівлі-продажу, під час укладення договору сторони обов'язково мають досягти згоди щодо неї. Кількість товару може позначатися цифрами та (або) прописом. Вона може встановлюватися у відповідних одиницях виміру, або ж сторони в договорі можуть встановити порядок визначення кількості товару.
До того ж, нормами статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначених у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки може бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
З аналізу зазначених норм вбачається, що найменування продукції та виробів, визначених родовими ознаками, включених як предмет поставки до договору поставки, повинно відповідати найменуванню, зазначеному у стандартах, технічних умовах.
Судова колегія вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що між сторонами не досягнуто згоди щодо однієї із істотних умов договору поставки - про продукцію, яка має бути поставлена за цим договором, у зв'язку з цим договір поставки №346 від 14.09.2009 року є неукладеним, з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом достовірно встановлено, що за умовами договору поставки №346 предметом поставки є «торф сільськогосподарський», який має відповідати вимогам, визначеним у додатку №1 до договору. В додатку №1 від 14.09.2009 року до договору поставки №346 зазначено, що сторони дійшли згоди про товар, який постачається, а саме: торф сільськогосподарський/ДСТ України 2043-92 з наступними характеристиками - кислотність - рН - 5,5-7,0; вологість - 55-70% (а.с. 24).
Відповідно до ДСТ України 2043-92 визначаються технічні умови «торфу фрезерного для виробництва брикетів» (а.с. 67-70). Якісні характеристики такого торфу визначаються щодо наступних показників: масова доля загальної вологості в робочому стані палива; зольність; насипна щільність при умовній вологості 40%; засміченість сторонніми горючими сумішами, а також допускається вологість не більше 55%. Вимоги цього стандарту є обов'язковими.
Доказів наявності стандартів або технічних умов, які встановлюють вимоги для «торфу сільськогосподарського» позивач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.
Нормами статті 15 Господарського кодексу України регламентовано, що застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти.
З урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку, що під час укладення договору поставки №346 та посилаючись в додатку №1 до договору на ДСТ України 2043-92, сторони мали узгодити і визначити таку істотну умову договору, як предмет поставки, виходячи із найменування продукції, зазначеної у стандарті.
У договорі №346 від 14.09.2009 року сторонами предмет поставки названо як «торф сільськогосподарський», що не відповідає найменуванню продукції, технічні умови якої встановлюються ДСТ України №2043-92. При цьому, визначені у додатку №1 до договору поставки якісні показники торфу також не відповідають вимогам вказаного стандарту.
З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами договору не визначено предмет поставки - продукція щодо поставки якої сторони мали намір встановити певні господарські зобов'язання.
У відповідності до норм статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягну іа нода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робі, послуг), а також вимоги до їх якості.
Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст.15 цього ж Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку юдержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Отже, найменування матеріального об'єкту (продукції, виробу) договору поставки має відповідати найменуванню. зазначеному у стандартах, технічних умовах, на які є посилання в договорі.
Пункті 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли зголи і усіх істотних умов договору, таких договір вважається неукладеним (тим, що не відбувся).
Таким чином, між сторонами не досягнуто згоди щодо істотної умови договору поставки - продукції, оскільки у договорі поставки №346 від 14.09.2009 року сторонами з посиланням на ДСТ України 2043-92 як матеріальний об'єкт договору визначено «торф сільськогосподарський», який за найменуванням та якісними показниками не відповідає обраному сторонами договору стандарту. У зв'язку з цим договір поставки №346 від 14.09.2009 року є неукладеним.
Разом із цим, стороною (постачальником) у договорі поставки №346 від 14.09.2009 року - є філія «Смолинський торфзавод» державного підприємства «Чернігівторф».
З пункту 1.5. Положення про філію «Смолинський торфзавод» Державного підприємства «Чернігівторф», затвердженого в.о. директора Державного підприємства «Чернігівторф» вбачається, що філія є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи і не являється самостійним суб'єктом господарської діяльності.
Відповідно до п.3.5. Положення про філію, філія має право з дозволу та за довіреністю підприємства укладати угоди. Але при цьому, з урахуванням норм ст.ст. 55, 265 Господарського кодексу України стороною у такій угоді має бути юридична особа, а не філія.
При цьому, з наявної в матеріалах справи копії довіреності № 186 від 01.05.2009 року, на підставі якої з боку відповідача був підписаний договір поставки №346 від 14.09.2009 року, вбачається, що директор філії Петрик О.В. не наділений повноваженнями укладати та підписувати угоди від імені філії «Смолинський торфзавод» Державного підприємства «Чернігівторф».
Крім того, враховуючи той факт, що сторонами господарського договору можуть бути лише юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при підписанні договору поставки №346 від 14.09.2009 року одна із його сторін - постачальник діяла з порушенням господарської компетенції.
Отже, беручи до уваги, що договір поставки №346 від 14.09.2009 року, на якому грунтуються позовні вимоги як про зобов'язання виконати умови договору, так і про стягнення штрафних санкцій, є неукладеним, доказів наявності інших підстав виникнення між сторонами господарських зобов'язань щодо постачання торфу сільськогосподарського сторонами не надано, тому судова колегія вважає правомірним висновок суду, що у сторін не виникло взаємних зобов'язань, пов'язаних із постачанням торфу, забезпеченням лімітованого об'єму торфу, а також відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за не виконання зобов'язань.
Таким чином, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на неукладеному договорі, між сторонами зобов'язань не виникло, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Докази зворотного в матеріалах справи не містяться та позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надані не були.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які нова посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог.
Що стосується доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону
Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обгрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні Українські Технології» без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні Українські Технології»на рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року у справі № 8/154/17 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2011 року у справі № 8/154/17 залишити без задоволення.
3. Справу № 8/154/17 повернути до господарського суду Чернігівської області.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді