01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.05.2011 № 2/22
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів:
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна”
на рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2011року
у справі № 2/22 (Суддя: Домнічева І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна”
про стягнення 40 099,24 грн.
У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АРМ Груп-Україна” про стягнення 40 099,24 грн. основного боргу. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачене державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані в повному обсязі зобов'язання щодо оплати щомісячних лізингових платежів за надане в користування майно відповідно до Договору фінансового лізингу № L2230-03/08 від 31.03.2008 р.
У відзиві відповідач зазначив, що позов не визнає, просив залишити його без задоволення.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.02.2011 р. у даній справі позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивачем не було доведено факт настання у відповідача обов'язку по сплаті поточних лізингових платежів.
У відзиві позивач проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2011 року - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль”(лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АРМ Груп-Україна” (лізингоодержувач, відповідач) був укладений Договір фінансового лізингу № L2230-03/08 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого лізингодавець на підставі Договору купівлі -продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (Додаток № 2 до цього Договору) (далі -предмет лізингу), а лізингодавець зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
На виконання умов Договору фінансового лізингу позивач передав відповідачу, за актом приймання-передачі предмета лізингу (а.с. 17), автомобіль марки FIAT PUNTO, номер кузову ZFAI18800000985906.
Пунктами 4.1, 4.6. Договору сторони узгодили, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. До складу комісії в повному обсязі включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії цього договору та пов'язані з ним.
Сторони також підписали Загальні умови фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору фінансового лізингу від 31.03.2008 року № L2230-03/08) (далі -Загальні умови), пунктом 1.1 якого сторони узгодили, що лізингодавець передає лізингоодержувачу предмет лізингу у визначеному в п. 2.3 Договору місці. При цьому, лізингоодержувач несе (компенсує лізингодавцю) можливі витрати, пов'язані з отриманням предмета лізингу у продавця та його подальшою передачею лізингоодержувачу.
Відповідно до пункту 5.1 Загальних умов лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати зазначені в Графіку лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця.
Згідно з пунктом 5.2 Договору лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку поточні лізингові платежі на підставі рахунку протягом 5 днів з дня укладення Договору. Рахунок на оплату авансових лізингових платежів надається лізингодавцю при укладенні Договору.
Відповідно до п. 5.3. Загальних умов, лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. При чому, у разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно. В цьому випадку лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця.
Враховуючи положення п.5.3 Загальних умов, колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надсилання відповідачеві рахунків-фактур. Посилання позивача на те, що такими доказами є надані ним списки рекомендованих поштових відправлень та фіскальних чеків не заслуговують на увагу, так як вони не є належними доказами з огляду на те, що зазначені документи не містять даних про те, що відповідачу були направлені саме рахунки-фактури за спірним договором. Окрім того, позивачем також не надано копій рахунків-фактур, які були направлені відповідачу.
Однак, як випливає зі змісту наступної частини п.5.3 Загальних умов, у разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов”язувався звернутися до лізингодавця та самостійно отримати рахунок на оплату та до 10 числа поточного місяця оплатити його. Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач, як лізингоодержувач, користуючись предметом лізингу, не звертався до позивача за отриманням рахунку і таким чином свідомо усунувся від здійснення оплати до 10 числа поточного місяця.
Отже, приймаючи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що у відповідача на момент звернення позивача з даним позовом виник обов”язок по сплаті лізингових платежів. З огляду на дані обставини колегія суддів вважає, що є необґрунтованими посилання апелянта на те, що позивачем не було доведено факт настання у відповідача обов'язку по сплаті поточних лізингових платежів з підстав неотримання останнім рахунків для сплати лізингових платежів.
Враховуючи те, що відповідач свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів не виконував, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 40 099,24 грн. відповідно до рахунків-фактур L2230-03/08/доп. від 10.03.2009. на суму 4 388,16 грн. та L2230-03/08/r1 від 30.03.2010 на суму 35 711,08 грн., тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Частиною 2 статті 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, а до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися:
- сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
- платіж як винагорода лізингодавця за отримання у лізинг майно;
- компенсація відсотків за кредитом;
- інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, п.п. 5.1, 8.1.4 Загальних умов фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За приписами 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини.
Враховуючи вищевстановлене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого суду, яким позов задоволено повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна” на рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2011 р. у справі № 2/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2011 р. у справі № 2/22- залишити без змін.
3. Матеріали справи № 2/22 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді