73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
19.05.2011 Справа № 5024/628/2011
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Біофарм» м.Харків
до Сільськогосподарського племінного птахівничого закритого акціонерного товариства «Чорнобаївське» с.Чорнобаївка Бєлозерського району Херсонської області
про стягнення 42702,88 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: ОСОБА_1. представник дов. б/н від 16.03.2011 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Біофарм»(позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Сільськогосподарського племінного птахівничого закритого акціонерного товариства «Чорнобаївське»(відповідач) 30940,00 грн. основного боргу, 4312,86 грн. інфляційних, 1149,05 грн. -3% річних.
19 травня 2011 року позивач надіслав суду телеграму, в якій просить відкласти розгляду справи.
Відповідач в судовому засіданні визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, заперечує проти стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТ Біофарм»(позивач) та Сільськогосподарським племінним птахівничим закритим акціонерним товариством «Чорнобаївське»(відповідач) укладено договір на поставку товарів №215 від 06.07.2009 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари.
Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.
Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.
В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 175462,08 грн.
Відповідно до п.4.1. Договору відповідач повинен розрахуватись за отриманий товар протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, заборгувавши 30940,00 грн. Відповідач визнає суму основного боргу. З урахуванням викладеного, суд дійшов висовку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 30940,00 грн.
Відповідно до п.5.4. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.
Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 6300,97 грн. пені за період з 01.01.2010 р. по 16.03.2011 р.
Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.
Позивачем розрахунок пені зроблено з порушенням приписів ч.6 ст.232 ГК України. Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 3622,57 грн.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 4312,86 грн. інфляційних та 1149,05 грн. річних. Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних і зазначає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають частковому задоволенню: інфляційні втрати в сумі 4024,62 грн. та 3% річних в сумі 1131,65 грн.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625 ЦК України, ч.6 с.232 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Сільськогосподарського племінного птахівничого закритого акціонерного товариства «Чорнобаївське»(Херсонська область, Бєлозерський район, с.Чорнобаївка, р/р 26005300011944, МФО 352457, код ЄДРПОУ 21307398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Біофарм»(61140, м.Харків, вул..Чугуївська, 56, р/р 26007801343499 в АТ «ОТП Банк»м.Києва, код ЄДРПОУ 23317811) 30940,00 грн. основного боргу, 3622,57 грн. пені, 4024,62 грн. збитків від інфляції, 1131,65 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 397,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 219,48 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.В.Людоговська
Повне рішення складено 23.05.2011 р.