"11" травня 2011 р.
Справа № 15-28/17-459-2011
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
При секретарі Діасамідзе А.Д.
За участю представників:
від позивача - Чібічьян О.Р.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної судноплавної компанії „Укртанкер” до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” про стягнення 440024,50 грн., -
Державна судноплавна компанія „Укртанкер” звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” про стягнення 440 024,50 грн., посилаючись на наступне.
30.06.2006 р. між ДСК „Укртанкер” та ДСК „Чорноморське морське пароплавство” був укладений договір позички № ОД-1223, предметом якого є передача в позичку ДСК „Чорноморське морське пароплавство” майна ДСК „Укртанкер”, а саме двох нафтоналивних танкерів „Володимир Правік” та „Віктор Кібенок”.
Як зазначено в п. 1.1 договору, майно, передане в позичку ДСК „Чорноморське морське пароплавство”, належить ДСК „Укртанкер”
Як зазначає позивач, документами, що підтверджують право власності ДСК „Укртанкер” на зазначені нафтоналивних танкери, є свідоцтва про право власності на судна, а зокрема свідоцтво про право власності СЕ № 01411 від 10.03.1998 р. на судно „Володимир Правік” та СЕ № 01560 від 07.05.1999 р. на судно „Віктор Кібенок”.
При цьому позивач вказує, що починаючи з листопада 2007 року ДСК „Чорноморське морське пароплавство” припинила здійснювати регулярні платежі за вказаним договором, а з березня 2008 року була припинена оплата рахунків ДСК „Укртанкер”.
Так, відповідно до п. 5.2. ст. 5 Договору ДСК „ЧМП” брала на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі сплачувати плату та всі витрати пов'язані з утриманням майна.
Як вказує позивач, ДСК „Укртанкер” неодноразово, письмово, зверталась до ДСК „ЧМП” про погашення заборгованості, однак ці звернення залишилися без відповіді.
Так, 26.05.2008 р. ДСК „Укртанкер” направила до ДСК „ЧМП” вимогу № УТР/55 від 15.05.2008 р. про погашення наявної заборгованості та дострокове розірвання дії договору, проте відповіді на вказану вимогу з боку ДСК „ЧМП” не надійшло.
У зв'язку з вищенаведеним, ДСК „Укртанкер” звернулась до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про дострокове розірвання договірних відносин та витребування майна.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 09.07.2009 р. та ухвалою господарського суду Одеської області від 09.07.2009 р. було встановлено, що на підставі додаткової угоди № 1 від 20.05.2009 р. до договору позички № ОД-1223 від 30.06.2006 р. ДСК „ЧМП” та ДСК „Укртанкер” спільно домовилися про дострокове припинення дії договору та згідно акту прийому-передачі майна від 20.05.2009 р., нафтоналивні танкера були повернуті власникові - ДСК „Укртанкер” та провадження у справі було припинено
Таким чином, на думку позивача, ДСК „ЧМП” більше 15 місяців безоплатно користувалося майном, порушуючи умови договору.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2011 року (суддя Гуляк Г.І.) було порушено провадження по справі № 28/17-459-2011 та справу призначено до розгляду.
У зв'язку з перебуванням судді Гуляк. Г.І. на лікарняному згідно з автоматизованим розподілом справ вказану справу № 28-17-459-2011 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. справу № 28/17-459-2011 прийнято до провадження судді Петрова В.С., присвоєно справі № 15-28/17-459-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Відповідач проти позову заперечує частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 105-108).
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
30.06.2006 року Державна судноплавна компанія „Укртанкер” (позичкодавець) та Державна судноплавна компанія „Чорноморське морське пароплавство” (користувач) уклали договір позички № ОД-1223, предметом якого є передача ДСК „Укртанкер” в позичку ДСК „Чорноморське морське пароплавство” двох нафтоналивних танкерів „Володимир Правік” та „Віктор Кібенок”, що належать на праві господарського відання ДСК „Укртанкер”.
Документами, що підтверджують право власності ДСК "Укртанкер" на вказані нафтоналивні танкери, є свідоцтва про право власності на судна: СЕ № 01411 від 10.03.1998р. - судно "Владимир Правик" та СЕ № 01560 від 07.05.1999 р. - судно "Виктор Кибенок ".
Термін дії договору було встановлено в п. 11.1, який визначено до „05” червня 2011 року.
Майно, яке є предметом вказаного договору, було передано користувачеві (відповідачу) за актом прийому-передачі майна від 06.07.2006 року.
При цьому позивач вказує, що починаючи з листопада 2007 року ДСК „Чорноморське морське пароплавство” припинила здійснювати регулярні платежі за вказаним договором, а з березня 2008 року була припинена оплата рахунків ДСК „Укртанкер”.
Так, відповідно до п. 5.2 ст. 5 договору ДСК „ЧМП” взяла на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі сплачувати плату та всі витрати пов'язані з утриманням майна.
Як вказує позивач, ДСК „Укртанкер” неодноразово, письмово, зверталась до ДСК „ЧМП” про погашення заборгованості, однак ці звернення залишилися без відповіді.
Так, 26.05.2008 р. ДСК „Укртанкер” направила до ДСК „ЧМП” вимогу № УТР/55 від 15.05.2008 р. про погашення наявної заборгованості та дострокове розірвання дії договору, проте відповіді на вказану вимогу з боку ДСК „ЧМП” не надійшло.
У зв'язку з вищенаведеним, ДСК „Укртанкер” звернулась до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про дострокове розірвання договірних відносин та витребування майна.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 09.07.2009 р. у справі № 6/44-09-1422 та ухвалою господарського суду Одеської області від 09.07.2009 р. у вказаній справі було встановлено, що на підставі додаткової угоди № 1 від 20.05.2009 р. до договору позички № ОД-1223 від 30.06.2006 р. ДСК „ЧМП” та ДСК „Укртанкер” спільно домовилися про дострокове припинення дії договору та згідно акту прийому-передачі майна від 20.05.2009 р., нафтоналивні танкера були повернуті власникові - ДСК „Укртанкер”, у зв'язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог Державної судноплавної компанія „Укртанкер” до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” про дострокове розірвання договору позички № ОД-1223 від 30.06.2006 року та повернення майна було припинено. Разом з тим, як встановлено вказаним рішенням суду у справі № 6/44-09-1422, договір позички № ОД-1223 від 30.06.2006 року -це удавана угода, якою приховано договір оренди державного майна. При цьому в рішенні суду зазначено, що договір позички містить усі істотні умови договору оренди державного майна, які передбачені ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 110.04.1992 р. № 2269-ХП, а саме:
- об'єкт оренди - п. 1.1. договору;
- термін, на який укладається договір оренди - п. 11.1 договору;
- орендна плата з урахуванням її індексації - п. 3.2. договору;
- порядок використання амортизаційних відрахувань - п. 4.1, 4.2. договору;
- відновлення орендованого майна та умови його повернення п. 5.5.,;
- виконання зобов'язань;
- забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо - п.3.5 договору ;
- порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди п. 8.1. договору;
- відповідальність сторін - розділ 9 договору;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна - 5.6. договору;
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна - 5.3. договору.
Таким чином, з аналізу договору позички та норм Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, суд робить висновок, що між сторонами договору позички насправді був укладений договір оренди державного майна, а не договір позички.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку, що між сторонами по справі склалися правовідносини з оренди державного майна.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу п. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно п. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 3.3 договору плата за користування позикою перераховується користувачем, щомісячно не пізніше 20-го числа поточного місяця, на підставі рахунків позичкодавця, на поточний рахунок, вказаний у виставленому рахунку. При цьому розмірі плати за користування позикою за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Однак, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, плата за користування переданим відповідачу майном останнім не вносилась належним чином згідно умов договору, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість по платі за користування вказаним майном. Дослідивши здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості, за яким сума боргу складає 440 024,50 грн., суд вважає його цілком обґрунтованим.
Доводи відповідача у відзиві на позов про те, що ним не отримувались від позивача рахунки на оплату, судом до уваги не приймаються як безпідставні. Більш того, матеріалами справи підтверджено факт користування відповідачем майном - нафтоналивними танкерами до моменту повернення вказаного майна відповідачу (20.05.2009 р.), за що відповідач повинен вносити плату. Докази, які б звільняли відповідача від такого обов'язку, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо внесення плати за користування нафтоналивними танкерами, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 440 024,50 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги ДСК „Укртанкер” відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Державної судноплавної компанії „Укртанкер” до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” про стягнення 440024,50 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1; код ЄДРПОУ 01125614; р/р 26009300140000 у ТОВКБ „СКБ” в м. Одеса, МФО 388313) на користь Державної судноплавної компанії „Укртанкер” (65026, м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4; код ЄДРПОУ 20959963; р/р 26001078325 в Одеській філії ПАТ АБ „Єкспрес-Банк”, МФО 328801) 440 024/чотириста сорок тисяч двадцять чотири/грн. 50 коп. заборгованості, витрати по сплаті державного мита в сумі 4400/чотири тисячі чотириста/грн. 25 коп.; витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Петров В.С.
Повний текст рішення складено та підписано 16.05.2011 р.