"10" травня 2011 р.Справа № 15/17-1385-2011
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
При секретарі А.Д. Діасамідзе
За участю представників:
від позивача - Ковальов В.Л..,
від відповідача -не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Одеса” до Приватного підприємства „Топрак” про стягнення 14 657,86 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Одеса” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Топрак” про стягнення 14 657,86 грн., посилаючись на наступне.
26.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Одеса” та Приватним підприємством „Топрак” був укладений договір поставки № 98, відповідно до умов якого позивач поставив відповідачу автозапчастини на загальну суму 8978,74 грн., що підтверджується накладною № 04284 від 26.08.2010 р. Згідно п. 3.1 договору відповідач повинен був сплатити позивачу вартість отриманої продукції в строк до 31.08.2010 р. Проте, за твердженнями позивача, відповідачем вказана сума за продукцію сплачена не була, у зв'язку з чим заборгованість відповідача складає 8978,74 грн.
З огляду на прострочку виконання відповідачем зобов'язання з оплати продукції позивачем згідно п. 5.2 договору нараховано відповідачу пеню за період з 31.08.2010 р. по лютий 2011 року, що складає 4929,33 грн.
Разом з тим позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складають 157,19 грн. та інфляційних витрат, що становлять 592,60 грн.
Так, позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства „Топрак” 14 657,86 грн., з яких основний борг - 8 978,74 грн., пеня - 4 929,33 грн., інфляційні втрати - 592,602 грн. та 3% річних - 157,19 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1385-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв'язку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
26.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Одеса” (постачальник) та Приватним підприємством „Топрак” (покупець) був укладений договір поставки № 98, відповідно до умов якого позивач як постачальник зобов'язується поставити, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, вказаною у підписаних сторонами специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 2.1 вказаного договору поставка товару здійснюється у відповідності до правил „Інкотермс-2000” на умовах EXW склад постачальника, розташований за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 3А.
Відповідно до п. 2.2 договору товар поставляється окремими партіями. На кожну партію поставленої продукції сторони складають специфікацію, в якій зазначається найменування, асортимент (номенклатура), кількість, ціна продукції та вартість продукції
У відповідності з п. 2.3 договору строк поставки кожної партії продукції визначається з моменту підписання сторонами специфікації на партію продукції. Датою поставки продукції є дата виписки постачальником товарної накладної.
В п. 2.4 зазначено, що приймання продукції по кількості та якості здійснюється покупцем у відповідності до Інструкцій № П-6 від 15.06.1965 р. та № П-7 від 25.04.1996 р.
У відповідності з п. 3.1 договору оплата кожної партії продукції здійснюється покупцем впродовж 5-ти календарних днів з дати поставки партії продукції. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.2 договору). Пунктом 3.3. договору передбачено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вказує позивач та як з'ясовано судом, на виконання вищевказаного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 8978,78 грн., що підтверджується накладною № 04284/06 від 26.08.2010 р.
При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар відповідачем було отримано через уповноважену особу -ОСОБА_1., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія довіреності № 005 від 26.08.2010 року та вбачається з підпису вказаної особи на вищевказаній накладній.
Між тим, як встановлено судом, вартість поставленого позивачем товару не було сплачено відповідачем. Відтак, враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки склала 8978,78 грн.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором в розмірі 8978,74 грн. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як випливає з п. 3.1 договору, строк оплати продукції відповідачем становить 5 днів з дати поставки. Отже, з огляду на здійснення поставки позивачем товару 26.08.2010 р. кінцевий строк для оплати товару сплинув 30.08.2010 р. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару в сумі 8978,74 грн., починаючи з 31.08.2010 р.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено п. 5.2 договору, за порушення строку оплати поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3% від простроченої суми за кожен день прострочки оплати. неоплаченої суми за кожен день прострочки платежу.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Як вбачається з розрахунку ціни позову, позивачем зазначено період нарахування пені з 31.08.2010 р. по 23.02.2011 р. (177 дн.), однак при здійсненні розрахунку пені позивач виходив з прострочення у кількості 183 дн., тобто позивачем обрано період з 31.08.2010 р. по 28.02.2011 р. Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором щодо повної оплати поставленого позивачем товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 31.08.2010 року по лютий 2011 року (183 дн.). Так, розмір нарахованої позивачем пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 4929,23 грн. (8978,74 грн. х 0,3% х 183 дн.).
До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат за період з вересня 2010 року по лютий 2011 року.
Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Також рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних були надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, при здійснені позивачем розрахунку інфляційних втрат був врахований сукупний індекс інфляції, який за обраний позивачем період склав 106,6% (за даними Державного комітету статистики України). Відповідно сума інфляційних втрат позивача за період з вересня 2010 року по лютий 2011 року з урахуванням вказаного показнику інфляції складає 592,60 грн. ((8978,74 грн./100%*106,6%) -8978,74 грн.). Отже, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 592,60 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.
Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму заборгованості, оскільки прострочка відповідача щодо оплати отриманого позивачем товару мала місце з 31.08.2010 р. Так, у розрахунку ціни позову позивачем вказано період нарахування річних з 31 серпня 2010 р. по 23 лютого 2011 р., тоді як фактично позивач 3% річних нараховані за прострочення у кількості 213 дн., починаючи з 31.08.2010 р., тобто по 30.03.2011 р. (дата складання позову). З огляду на те, що передбачене законом право позивача вимагати поряд зі сплатою боргу і процентів річних за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суд враховує період нарахування річних з 31.08.2010 р. по 30.03.2011 р. У зв'язку з цим розмір 3% річних складатиме 157,19 грн. (8978,74 грн./100% * 3%:365 дн.* 213 дн.).
Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 98 від 26.08.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача становить 14 657,86 грн. (8978,74 грн. + 4929,33 грн. + 592,60 грн. + 157,19 грн.)
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Агро-Союз-Одеса” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Одеса” до Приватного підприємства „Топрак” про стягнення 14 657,86 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Топрак” (Одеська область, Болградський район, с. Дмитровка, вул. Леніна, 188; код ЄДРПОУ 31963638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Одеса” (67663, м. Одеса, 465 км автошляху Санки-Петербург-Київ-Одеса; код ЄДРПОУ 24539726; п/р 26002001314234 в ЗАТ ОТП Банк м. Київ, МФО 300528) 14 657/чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят сім/грн. 86 коп. заборгованості, витрати по сплаті державного мита в сумі 146/сто сорок шість/грн. 58 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Петров В.С.
Повний текст рішення складено та підписано 16.05.2011 р.