01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
01.04.08 р. № 22/78-20/239
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Мазур Л. М. (доповідач по справі),
суддів:
Рудченка С.Г.
Федорчук Р. В
при секретарі судового засідання Лисунь Г. Д.,
за участю представників сторін:
від позивача: Яценко О.С. -представник, довіреність б/н від 01.03.2008 року;
від відповідача: Ломаков О.М. -представник, довіреність №8 від 31.03.2008 року;
розглянувши апеляційну скаргу № 342 від 14.02.2008 року Відкритого акціонерного товариства «Полтава-Авто» на рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року
у справі № 22/78-20/239 (суддя -Киричук О. А.),
за позовом Trading International Co., США,
до Відкритого акціонерного товариства «Полтава-Авто», м. Полтава,
про стягнення боргу за договором консигнації в сумі 96 322,48 доларів США, -
16.03.2006 року фірма Trading International Co.»(далі за текстом -позивач, «CDT Trading International Co.») звернулась до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Полтава-Авто»(далі за текстом -відповідач, скаржник, ВАТ «Полтава-Авто») про стягнення 96 322,48 доларів США, з яких 86 002,24 доларів США у якості оплати за поставлений згідно договору консигнації товар та 10 320,24 доларів США у якості неустойки за неналежне виконання зобов'язань за договором (т. 1, а. с. 2-7).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.10.2006 року у справі № 22/78 позовні вимоги задоволено; стягнуто з ВАТ «Полтава-Авто»на користь CDT Trading International Co. 86002,24 доларів США заборгованості, 10 320,24 доларів США неустойки, 963,22 доларів США державного мита, 24,00 доларів США за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 2, а. с. 39-40).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ «Полтава-Авто»подало апеляційну скаргу № 1760 від 25.10.2006 року, у якій просило скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (т. 2, а. с. 47-50).
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.04.2007 року у справі № 22/78 апеляційну скаргу ВАТ «Полтава-Авто»задоволено частково; рішення господарського суду Полтавської області змінено; резолютивну частину рішення господарського суду Полтавської області від 16.10.2006 року у справі № 22/78 викладено у наступній редакції: «Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ВАТ «Полтава-Авто»на користь CDT Trading International Co. 86002,24 дол. США -заборгованості; 8237,37 дол. США -неустойки; 943,80 дол. США --в якості відшкодування державного мита за розгляд справи місцевим господарським судом, 115 грн. 44 коп. - в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ВАТ «Полтава-Авто»на користь CDT Trading International Co. - 105 грн. 18 коп. в якості відшкодування державного мита за розгляд справи апеляційним господарським судом.»(т. 2, а. с. 143-154).
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Полтавської області від 16.10.2006 року та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.04.2007 року у справі № 22/78, ВАТ «Полтава-Авто»подало касаційну скаргу, у якій просило зазначені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (т. 2, а. с. 158-165).
Постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2007 року касаційну скаргу ВАТ «Полтава-Авто»задоволено частково; постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.04.2007 року та рішення господарського суду Полтавської області від 16.10.2006 року у справі № 22/78 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду (т. 2, а. с. 179-187).
Ухвалою господарського суду Полтавської області справу прийнято до провадження та присвоєно їй № 22/78-20/239 (т. 3, а. с. 1).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року у справі № 22/78-20/239 позов задоволено частково; стягнуто з ВАТ «Полтава-Авто»на користь CDT Trading International Co. 86002,24 дол. США - заборгованості; 8237,37 дол. США -неустойки; 943,80 дол. США -в якості відшкодування державного мита за розгляд справи місцевим господарським судом, 115 грн. 44 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено (т. 4, а. с. 113-115).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ «Полтава-Авто»подало апеляційну скаргу № 342 від 14.02.2008 року, у якій просило скасувати його повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що полягає у наступному:
- позовна заява CDT Trading International Co. підписана особою, повноваження якої не встановлено, а тому позов мав бути залишений без розгляду;
- позивач звернувся з позовом після сплину строку позовної давності, наслідком чого мала бути відмова у задоволенні позовних вимог;
- матеріали справи не містять жодного документального підтвердження існування заборгованості ВАТ «Полтава-Авто»перед CDT Trading International Co.;
- рішення ґрунтується лише на доводах і доказах позивача, на користь якого воно прийняте.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року порушено апеляційне провадження з перегляду рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.
01.04.2008 року позивач, згідно ст. 96 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу (зареєстрований канцелярією суду за вх. № 2-05/976/Н), в якому проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, просить відмовити у задоволенні її вимог, а рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року залишити без змін.
За розпорядженням заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.04.2008 року розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя -Мазур Л. М., судді: Рудченко С. Г., Федорчук Р. В. (у зв'язку із перебуванням судді Жук Г. А. у відпустці та судді Агрикової О. В. на лікарняному)
Представник відповідача в судовому засіданні в повному обсязі підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просив рішення господарського суду Полтавської області скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги з викладених у відзиві на апеляційну скаргу підстав, вважає оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши матеріали справи і документи, подані учасниками процесу та зібрані судом, оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши постанову Вищого господарського суду України від 12.07.2007 року у цій справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року має бути залишено без змін, а апеляційна скарга ВАТ «Полтава-Авто»на це рішення -без задоволення, виходячи з наступного.
Переглядаючи судове рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд керується приписами ст.101 ГПК України, відповідно до якої апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу за поставлений товар у розмірі 86002,24 доларів США, а також 8237,37 доларів США неустойки за неналежне виконання зобов'язань є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в іншій частині позову відмовлено з підстав необґрунтованості вимог.
Матеріалами справи підтверджується та було вірно встановлено місцевим господарським судом, що 04.12.1996 року між позивачем -фірмою Trading International Co.»(постачальником) та відповідачем - ВАТ «Полтава-Авто»(консигнатором) було укладено контракт консигнації № KEV/96/CDT/0054 (далі за текстом -Контракт), відповідно до якого позивач (постачальник) доручив, а відповідач (консигнатор) зобов'язався здійснювати прийом на ліцензійний склад, відвантаження, зберігання та реалізацію різноманітних товарів на території СНД та інших держав; загальна сума Контракту відповідно до п.1.1. становила 2 млн. доларів США (т. 1, а. с. 14-17).
Судом першої інстанції з наданих у справу матеріалів також вірно встановлено, що 15.04.2000 року зазначений вище Контракт було переукладено в новій редакції у формі договору консигнації №136 (далі за текстом -Договір консигнації) (т.1, а. с. 18-22).
В подальшому - 22.12.2002 року сторонами спору було укладено Доповнення до Контракту консигнації KEV/96/CDT/0054, яким було продовжено дію Контракту до 31.12.2004 року (т.1 а.с. 23).
Встановлено, що вищезазначені Контракт та Договір консигнації підписано уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Факт укладення Контракту та Договору консигнації сторонами спору під час розгляду справи в місцевому та апеляційному господарських судах не заперечувався, у встановленому законом порядку їх дійсність сторонами також не оскаржувалась.
Як вже вище встановлено, відповідно до п.1.1 Контракту, позивач доручив відповідачу здійснювати прийом на ліцензійний склад, відвантаження, зберігання та реалізацію різноманітних товарів на території СНД та інших держав.
Виходячи з умов п.2.2 Контракту, позивач зобов'язувався здійснювати щомісячну поставку або відпуск з ліцензійного складу товарів відповідачу або іншим обумовленим організаціям через відповідача. При цьому, строки поставок, номенклатура і вартість товарів узгоджуються в додатках до Контракту, а відповідач зобов'язувався укладати договори та контракти від свого імені на продаж товару та повернути вартість товару у вільноконвертованій валюті.
Пунктом 2.3 Контракту встановлено, що позивач здійснює поставку товарів на умовах ІНКОТЕРМС DDU (доставлено, мито не сплачено). При цьому, позивач доручив відповідачу здійснювати оплату видатків, пов'язаних з митним оформленням на кордоні, а також транспортуванням, охороною та страхуванням товару від кордону України до ст. Полтава-Київська.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, що позивач виконав свої зобов'язання за Контрактом, поставивши відповідачеві у період з грудня 1996 року по 01.01.1999 року автомобілі загальною кількістю 548 штук на суму 2841950 доларів США. Підтвердженням факту виконання позивачем зобов'язань за спірним Контрактом є надані у справу копії специфікацій (т. 1, а. с. 24-55), а також надані Регіональною інформаційною митницею відомості за даними електронних вантажно-митних декларацій, з яких вбачається отримувач товару за цим Контрактом - підприємство «Полтава-Авто»(оригінали вантажно-митних декларацій знищені, копії актів «Про виділення та знищення документів які підлягають подальшому зберіганню»наявні в матеріалах справи) (т. 3 а. с 21-35, т. 4, а. с. 1-104).
Згідно п.4.1 Контракту, умови здійснення оплати за товар при кожній поставці товару узгоджуються окремо, в залежності від його кількості та якості. При цьому, граничний строк платежу, встановлюється в додатках до Контракту на кожну поставку окремо і має бути проведений на рахунок позивача в доларах США.
За умовами, визначеними в специфікаціях (т.1, а. с. 24-55), що містяться в матеріалах справи, строк оплати встановлено з відстрочкою платежу 30 днів з моменту отримання автомобілів відповідачем.
З позовних вимог фірми Trading International Co.» вбачається, що станом на день звернення позивача із позовною заявою до місцевого господарського суду (16.03.2006 року), відповідач здійснив оплату поставлених позивачем автомобілів не в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка була заявлена до стягнення.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 24.03.2000 року між позивачем та відповідачем було підписано Протокол про реструктуризацію зобов'язань по грошовій заборгованості та узгодженню розрахунків до Контракту від 04.12.1996 року та Договору №136 від 15.04.2000 року (далі за текстом -Протокол) (т. 1, а. с. 102-104).
Встановлено, що відповідно до п. 7 Протоколу позивачем були виконані взяті на нього зобов'язання щодо поставки товару відповідачу на виконання умов Контракту консигнації, товар відповідачем було прийнято відповідно до актів, будь-яких претензій та неузгодженостей зі сторони відповідача не поступало.
Крім того, як вбачається з Протоколу та вірно встановлено місцевим судом, сторонами було визнано факт поставки позивачем та отримання відповідачем автомобілів у кількості 548 штук на суму 2841950 доларів США, за які було сплачено 2191416,05 доларів США. Таким чином, залишок заборгованості станом на день підписання Протоколу становив 650533,95 доларів США (п. 3 Протоколу), а на підставі розрахункової уцінки, зазначеної в цьому ж Протоколі, заборгованість становила 247458,24 доларів США (п.5 Протоколу).
Пунктом 6 Протоколу сторони визнали наявність нарахованих відсотків за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 41628,91 доларів США.
За умовами п.8 зазначеного Протоколу сторони домовилися про реструктуризацію заборгованості відповідача перед позивачем у відповідності до наведеного в Протоколі графіку здійснення платежів, із кінцевим строком погашення заборгованості до 30.04.2001 року.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами Додаток №1 від 04.05.2001 року до Протоколу про реструктуризацію зобов'язань по грошовій заборгованості, відповідно до якого сторони, враховуючи об'єктивні умови, які не дозволяють відповідачу закінчити розрахунки в строк до 01.05.2001 року, узгодили про те, що залишок заборгованості в сумі 127242 доларів США має бути погашено згідно узгодженого графіку у строк до грудня поточного (2001) року (т. 1, а. с. 105).
Проте, матеріалами справи підтверджується, і ця обставина встановлена судом першої інстанції, що відповідачем не було виконано у повному обсязі грошові зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію № 48/2004 від 11.05.2004 року про сплату останнім боргу в сумі 100376,48 доларів США; відповідач у відзиві на претензію № 280/06 від 20.05.2004 року визнав наявну заборгованість перед позивачем та пропонував розстрочити її наступним чином: сплативши в червні поточного року 15000 доларів США, в липні 10000 доларів США, в серпні 15000 доларів США, у вересні 15000 доларів США, в жовтні 20000 доларів США, в листопаді 20000 доларів США, в грудні 5376,48 доларів США, що загалом складається із заявленої у претензії №48/2004 суми боргу (т. 1, а. с. 56,57).
Місцевим господарським судом також вірно встановлено про проведення сторонами звірки розрахунків по погашенню заборгованості за період з 15.06.2003 року по 15.11.2003 року, по результатах якої було складено та підписано відповідний акт, згідно якого заборгованість відповідача становила 100376,48 доларів США (т.1, а. с. 61).
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, останній платіж відповідач здійснив у сумі 4350 доларів США платіжним дорученням № 60 від 09.09.2004 року (т. 1, а. с. 144); в подальшому грошових коштів від відповідача не надходило, і на дату подання позову розмір заборгованості відповідача перед позивачем залишився 86002,24 долари США.
Таким чином, як вище встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за поставлений позивачем та отриманий відповідачем товар (автомобілі), який є предметом Контракту консигнації №KEV/96/CDT/0054 від 04.12.1996 року.
За переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду, задовольняючи позовні вимоги фірми Trading International Co.», місцевий господарський суд правомірно застосував норми матеріального права, а саме, положення ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, які визначають необхідність належного виконання зобов'язання у відповідності до вказівок договору, законодавства, що вбачається з наступного.
Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Виходячи з положень ст.ст. 525,526,530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту, при чому одностороння відмова від виконання не допускається.
Статтею 193 ГК України регламентовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності до закону, правових актів, договору, а також у разі відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться; статті 202 ГК України та 599 ЦК України передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.
З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду, заборгованість відповідача у сумі 86002,24 доларів США є обґрунтованою та підтверджена зазначеними вище матеріалами справи, а тому місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку щодо наявності підстав для її стягнення.
Щодо часткової відмови у задоволенні позовних вимог, які стосуються нарахування пені (неустойки за неналежне виконання зобов'язань за договором), то колегія суддів апеляційного господарського суду також погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його правомірним як в частині наявності правових підстав для задоволення таких позовних вимог, так і в частині розміру присудженої до стягнення пені, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як вбачається з позовних вимог, фірмою DT Trading International Co.»заявлено до стягнення з відповідача 10 320,24 доларів США у якості неустойки за неналежне виконання зобов'язань за договором, виходячи із розрахунку 1 % від суми заборгованості за кожний місяць за період з лютого 2005 року по січень 2006 року.
Судовою колегією встановлено, що місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 8237,37 доларів США неустойки, правильно застосував положення п.9 Протоколу про реструктуризацію зобов'язань по грошовій заборгованості від 24.05.2000 року, у відповідності до якого за надану розстрочку платежів відповідач сплачує позивачу щомісячно по 1% від суми наявної заборгованості; та правильно застосував норми діючого законодавства України.
Відповідно до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Частиною 2 статті 217 ГК України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Водночас, до штрафних санкцій ст.230 ГК України відносить господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже вище встановлено, пунктом 9 Протоколу від 24.03.2000 року про реструктуризацію зобов'язань по грошовій заборгованості та узгодженню розрахунків до Контракту від 04.12.1996 року та Договору №136 від 15.04.2000 року за надану розстрочку платежів відповідач сплачує позивачу щомісячно по 1 % від суми наявної заборгованості.
Відповідно до ст.223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
Статтею 258 ЦК України передбачений спеціальний річний строк позовної давності для стягнення пені, який, відповідно до ст.261 ЦК України, обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.2 ст.4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України.
Статтею 1 ГК України встановлено, що ГК України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
За приписами ч.2 ст.4 ГК України, особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, визначаються ГК України.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду підтримує висновок місцевого суду, що норми Господарського кодексу України є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.
Частина 1 ст.231 ГК України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких, встановлюється обліковою ставкою НБУ. При цьому, зазначена норма допускає встановлення законом чи договором іншого порядку визначення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань.
Згідно ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»(далі за текстом -Закон), платники грошових коштів (відповідач у цій справі) сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Виходячи з положень статті 3 вказаного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Місцевим господарським судом правильно визначено, що наведений вище Закон поширюється на правовідносини, учасниками яких є, юридичні особи та фізичні особи підприємці, оскільки згідно з преамбулою Закону, предметом його дії є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, оскільки суб'єктами правовідносин, що регулюються цим Законом є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Таким чином, яким би способом не визначався розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний, оскільки, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлено обмеження розміру пені, що підлягає стягненню за прострочення платежу, а саме не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу).
За вказаних підстав, місцевий господарський суд також правильно визначив, що в разі коли розмір пені встановленої сторонами перевищує подвійну облікову ставку НБУ, то слід застосовувати розмір пені, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ.
Виходячи з того, що відповідно до розрахунку позовних вимог (т.1, а.с.66) розмір пені був обрахований позивачем у відношенні 1% від простроченого платежу і є таким, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у спірний період, тому пеня має визначатися з урахуванням обмежувальних норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (в розмірі подвійної облікової ставки НБУ), що було правильно враховано місцевим господарським судом.
Крім того, згідно із ст.233 ЦК України, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із здійсненим місцевим судом перерахунком розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, проведеного судом з врахуванням приписів п.6 ст.232, ст. 233 ГК України, який становить 8237,37 доларів США, виходячи з розрахунку: 86002,24 доларів США х (9,5% х 2) : 365 днів х 184 днів = 8237,37 доларів США.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку це стосувалось відповідача, який мав би довести факт виконання умов Контракту консигнації №KEV/96/CDT/0054 від 04.12.1996 року належним чином у встановлені строки, чого під час судового розгляду спору ні в місцевому ні в апеляційному судах відповідачем не було доведено.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині тверджень скаржника щодо відсутності в матеріалах справи документів, які дають можливість ідентифікувати особу позивача, внаслідок чого позовна заява фірми DT Trading International Co.»підписана особою, повноваження якої не встановлено, то колегія суддів апеляційного господарського суду підтримує висновок місцевого суду та вважає, що такі посилання скаржника спростовуються наявними в матеріалах справи документами, що підтверджують повноваження директора фірми DT Trading International Co.»Лопандич Марко, а саме: рішенням акціонерів компанії СDТ Trading International Co. про обрання директора (т.1, а. с. 91), Статутом позивача, підписаного особою Лопандич Марко із відповідним перекладом на російську мову (т.1, а. с. 120-143). Вказані документи є чинними, доказів визнання їх недійсними у встановленому законом порядку суду не надано, а тому вони не викликають сумнівів щодо підтвердження уповноваженої особи позивача.
Щодо викладених в апеляційній скарзі доводів скаржника про те, що місцевим господарським судом не було прийнято до уваги посилання відповідача про необхідність застосування позовної давності до спірних правовідносин, то колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду та вважає такі доводи необґрунтованими з підстав, визначених судом першої інстанції.
У відповідності до ст.71 ЦК УРСР (ред. 1963 року), загальний строк позовної давності становив три роки та виникав з моменту, коли особа довідалася, або повинна була довідатися до порушення свого права та інтересу.
Порушення права та інтересу має місце в разі порушення термінів виконання зобов'язання. Порушення зобов'язання обумовлює виникнення права на позов та співпадає з моментом початку перебігу строку позовної давності.
Як встановлено місцевим судом, і ця обставина підтримана колегією суддів апеляційного господарського суду, 04.05.2001 року між позивачем та відповідачем було підписано Доповнення №1 до Протоколу про реструктуризацію зобов'язань по грошовій заборгованості (т.1, а.с. 105), згідно з яким позивач погодився на відстрочку сплачуваних відповідачем зобов'язань в сумі 127242 доларів США протягом поточного року.
Виходячи з викладеного, укладення сторонами правочину про відстрочку виконання грошового зобов'язань за своїм змістом відкладає момент порушення права та інтересу позивача у строк до закінчення строку наданої відстрочки, що було правильно встановлено місцевим судом та вірно зроблено висновок, що трирічний строк позовної давності за захистом порушеного права позивача щодо отримання від відповідача грошових коштов мав припинитися у 2004 році.
З 1 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України, відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого, правила ЦК України застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких не сплив до набрання чинності ЦК України.
Виходячи з того, що термін позовної давності у цих правовідносинах сплинув у 2004 році, то колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах має бути застосоване правило, передбачене ст.264 ЦК України, згідно якого строк позовної давності переривається вчинення особою дій, які свідчать про визнання нею боргу.
З матеріалів справи вбачається, що такі дії учинялись відповідачем не одноразово, а саме:
- 20.05.2004 року відповідач відзивом на претензію (т.1, а. с. 57) визнавав наявність боргу та просив його розстрочити, що є підставою для перерви строку позовної давності;
- 09.09.2004 року платіжним дорученням № 60 (т.1, а. с. 144) відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, що також є підставою для перерви строку позовної давності, і з того часу строк позовної давності було перевано.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що місцевим господарським судом повно та всебічно розглянуто подані у справу сторонами спору докази, а також вірно застосовано норми матеріального та процесуального права при вирішенні спору, як в частині стягнення основної суми боргу, так і в частині визначення розміру нарахованої неустойки; а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року має бути залишено без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.43, 33, 34, 43, 99, 101, п.1 ст.103, ст.ст.104, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Полтава-Авто»на рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року у справі №22/78-20/239 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2008 року - без змін.
2. Матеріали справи №22/78-20/239 повернути господарському суду Полтавської області.
3. Копію постанови направити сторонам у справі.
Головуючий суддя: Мазур Л. М.
Судді:
Рудченко С.Г.
Федорчук Р. В
Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.04.2008 року
Дата відправки 07.04.08