02 квітня 2008 р.
№ 37/267
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Козир Т.П.
суддів :
Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
на постанову
від 19.12.2007 р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі
№ 37/267
за позовом
Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз"
(надалі -Товариство)
до
ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
(надалі -Компанія)
про
стягнення 422395,21 грн.
за участю представників:
від позивача
- Шостак Є.А.
від відповідача
- Тютюнник С.В.
В квітні 2007 р. Товариство звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Компанії про стягнення 400857,16 грн. заборгованості, 14951,97 грн. пені, 2645,66 грн. відсотків річних, 4421,45 грн. інфляційних нарахувань.
Компанія проти пред'явлених вимог заперечувала.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р. (суддя Кондратова І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2007 р. (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.07.2006р. Товариством та Компанією укладено договір купівлі-продажу природного газу №2014 - ПГ - 2006-06/06-476 (надалі -Договір)
Відповідно до п 1.1 Договору Товариство (продавець) зобов'язалось передати у власність Компанії (покупця) природний газ, а Компанія зобов'язалась прийняти та оплатити газ за умовами даного договору.
Сторони в п. 2.1 Договору сторони погодили, що Товариство зобов'язується передати у власність Компанії газ в обсязі 13000,007 тис.м3 на загальну суму 400857, 16 грн.
31 серпня 2006 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, згідно якої п. 5.1 Договору викладено у наступній редакції : "оплата за газ здійснюється покупцем, шляхом перерахування до 31.12.2006 р. на рахунок продавця грошових коштів в розмірі 100 % вартості газу відповідно до п.2.1 та 4.1 договору".
На виконання умов Договору Товариство передало, а Компанія прийняла 13000,007 тис. м3 природного газу вартістю 400857,16 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2006 р. Натомість, Компанія свої зобов'язання по оплаті отриманого газу не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 400857,16 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення заборгованості в сумі 400857,16 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати за переданий газ покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконано умови Договору та взяті на себе грошові зобов'язання, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань.
Твердження відповідача про те, що він не має права визначати порядок, розміри та строки розрахунків з позивачем, оскільки це не відповідає постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13 листопада 1998 року N 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", правомірно не прийняті судами до уваги.
Постановою НКРЕ від 12 липня 2000 року N 759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27 травня 2000 року N 840 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року N 1785" було розроблено алгоритм, однак він визначає послідовність дій підприємства та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу ДК “Газ України» НАК “Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2007 р. у справі № 37/267 залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк