Справа № 2-205/11
м. Донецьк 30 березня 2011 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий -суддя Чинчин О.В., при секретарі Заботіній О.Ю., за участю позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними, зобов'язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату у зв'язку з втратою працездатності, -
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою про визнання дій неправомірними, зобов'язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату у зв'язку з втратою працездатності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, інвалідом 3-ї групи. Відповідно до Закону України «Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вона отримує пенсію, яка складається з державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Також їй виплачується щорічна компенсація на оздоровлення. Висновком МСЕК від 20 серпня 1992 року позивачку визнано інвалідом 3 групи та визнано 60 % втрати працездатності. Крім того, вона має Акт за формою Н-1 від 10 липня 1991 року про виробничу травму внаслідок участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі цього, 16 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про призначення їй одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати втраченого заробітку. Однак, в призначенні даних виплат відповідачем було відмовлено. Вважаючи дії відповідача неправомірними, ОСОБА_1 і звернулася до суду, та просить визнати дії ВВД ФССН в Петровському районі м. Донецька щодо відмови їй в призначенні одноразової страхової допомоги у зв'язку з 60 % втрати працездатності та щомісячної страхової виплати втраченого заробітку залежно від 60 % втрати працездатності протиправними, та зобов'язати ВВД ФССН в Петровському районі м. Донецька призначити їй одноразову страхову допомогу у зв'язку з 60 % втрати працездатності та щомісячну страхову виплату втраченого заробітку залежно від 60 % втрати працездатності.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтвердила свої позовні вимоги, наполягає на задоволенні позову.
Представник відповідача -ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що відповідно до акту про нещасний випадок, виданого 10.06.1991 р. Міською лікарнею № 15, нещасний випадок з позивачкою трапився з 09.06.1986 р. по 18.06.1986 р. Згідно з МСЕК від 20.08.1992 р. їй встановлено 60% втрати працездатності в зв'язку з профзахворюванням, яке виникло в результаті аварії на Чорнобильській АЕС. На час встановлення ОСОБА_1 стійкої втрати працездатності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності»не діяв, і він не може бути застосований до правовідносин, які сталися до набрання ним законної сили. ОСОБА_1 віднесена до першої категорії осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи. Донецькою обласною радіологічною МСЕК від 20.08.1992 р. ОСОБА_1 з 19.06.1992 р. безстроково була визнана інвалідом 3 групи з встановленням ступеню втрати професійної працездатності -60%, захворювання пов'язане з виконанням нею військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Таким чином, захворювання, яке отримала позивачка під час ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС, не пов'язано з виконанням нею трудових обов'язків. Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», не поширюються на осіб, здоров'ю яких заподіяно шкоду у результаті виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Виходячи з цього, представник відповідача вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
В судовому засіданні встановлено, що 10 червня 1991 року Міською лікарнею № 15 відносно ОСОБА_1 було складено Акт про нещасний випадок на виробництві № 3 за формою Н-1, в пунктах 10, 11 якого обставинами нещасного випадку визначена участь позивачки у період з 09 червня 1986 року по 18 червня 1986 року у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, під час якого вона отримала захворювання (а.с. 11-15).
Донецькою обласною радіологічною МСЕК від 20 серпня 1992 року ОСОБА_1 з 19 червня 1992 року безстроково була визнана інвалідом 3 групи, з встановленням 60 % втрати професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 16-17).
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 10), в зв'язку з чим користується правами та пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»саме держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її, в тому числі за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі ст.ст. 48-50 цього Закону за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивачка, як інвалід 3 групи, має право та фактично отримала та отримує одноразову компенсацію, щорічну допомогу на оздоровлення, державну пенсію, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю.
У відповідності зі ст. 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на яку посилається позивачка в обґрунтування своїх доводів, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці»відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку па виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»нещасний випадок -це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку па виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
Право на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, до прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»було передбачено Законом України «Про охорону праці», та «Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків».
Ст. 1 Правил передбачає, що підприємство несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.
Згідно з висновком МСЕК від 20 серпня 1992 року позивачка визнана інвалідом 3 групи та їй встановлена втрата професійної працездатності 60 % у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а не пов'язано з виконанням нею трудових обов'язків, а також з фізичним чи психічним впливом небезпечних або шкідливих умов праці на підприємстві.
Крім того, такі компенсації, як одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності та щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», на який посилається позивачка, як на підставу позовних вимог, не передбачені.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови страхування яких установлено спеціальним законодавством, до якого належить і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За цим законодавством позивачка, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, право на отримання відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, не мала, а тому відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»право на забезпечення по страхуванню відповідно до цього Закону вона також не має.
Захворювання, яке отримала позивачка під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків. Права позивачки на охорону її життя і здоров'я забезпечуються реалізацією Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивачка не підпадає під дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності».
Таким чином, суд приходить до висновку, що правові підстави для виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації та щомісячної компенсації втрати працездатності відсутні, дії ВВД ФССН в Петровському районі м. Донецька щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 вказаних виплат відповідають вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що і є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 13, 48, 49, 50, 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 2, 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. 9 Закону України «Про охорону праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», ст.ст. 212-215 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними, зобов'язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату у зв'язку з втратою працездатності - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 30 березня 2011 року у присутності сторін.
Повний текст рішення виготовлений 01 квітня 2011 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Петровський районний суд міста Донецька шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а в разі відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.В. Чинчин