Справа № 2-413/11
Категорія 45
18 квітня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Рейнарт І. М. ,
при секретарі - Віштак С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3
- про поділ спільного майна -
позивачка звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала під час судового розгляду, і остаточно просить поділити спільне майно, яке було набуто за час перебування у шлюбі з відповідачем, у рівних частинах, визнавши за нею право власності на 37/100 частини квартири АДРЕСА_1 та право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2, посилаючись на неможливість вирішити питання про поділ спільного майна у добровільному порядку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що 09 листопада 1993 року вони з відповідачем придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка в подальшому була обміняна на 63/100 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 і 01 червня 1998р. була приватизована відповідачем та їх сином ОСОБА_3. в рівних долях, 37/100 частин вказаної квартири належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 23 листопада 1994р.
Позивачка зазначає, що 24 вересня 1997р. була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_2, яка належить відповідачу та третій особі на підставі договору купівлі-продажу нерухомості в рівних долях.
Також позивачка просить стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Позивачка та її представник у судовому засіданні уточнені позовні вимоги та їх підстави підтримали.
Відповідач у судове засідання неодноразово не з'являвся без поважних причин, про час та дати судових засідань повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи розписки (с.с.79, 136). У судове засідання 18 квітня 2011р. повістка, направлена на адресу відповідача, йому була вручена, однак він відмовився розписатися про її отримання, що підтверджується актом, складеним 11 квітня 2011р. представниками КП "Печерська брама" (с.с.137).
Також відповідач був повідомлений про час та дату судового засідання телеграмою, яка була направлена за адресою його проживання та отримана його сином.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідно до положень ст. 76 ч. 3, 8 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений по час та дату судового засідання, причини неявки суду не повідомив, тому за згодою позивача суд визнав за можливе провести заочний розгляд справи.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, направив до суду заяву, в якій визнав позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу у його відсутність, тому суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі третьої особи.
Вислухавши позивачку та її представника, приймаючи до уваги позицію третьої особи, вивчивши надані документи, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 березня 1984р., 17 лютого 2009р. шлюб було розірвано ( с.с.6,7).
Сторони мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (с.с.17,18).
З наданих суду документів встановлено, що 23 листопада 1994р. позивачкою було придбано 37/100 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який зареєстровано у Київському БТІ 17 лютого 1995р. (с.с.26).
На підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 24 вересня 1997р. відповідач та третя особа придбали квартиру АДРЕСА_2 в рівних долях. Договір було зареєстровано в Київському міському БТІ 12 лютого 1998р. (с.с.45,46).
Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка діяла на момент придбання подружжям вищезазначеного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У судовому засіданні позивачка підтвердила, що між нею та відповідачем не існує домовленості щодо поділу майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007р. зазначено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Ні у позовній заяві, ні під час судового розгляду, позивачкою не була зазначена вартість спірного майна та не було надано доказів у підтвердження дійсної вартості спірного майна на час розгляду даної справи судом, тому на день розгляду справи дійсна вартість спірного майна суду невідома та сторонами не доведена.
Враховуючи зазначені обставини, суд позбавлений можливості провести поділ майна у натурі, і вважає необхідним провести поділ спільного майна подружжя шляхом визнання ідеальних часток подружжя у спільному майні без його реального поділу у натурі і залишає майно у спільній частковій власності сторін.
Суд вважає, що 63/200 частин квартири АДРЕСА_1, які належать відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на житло від 1 червня 1998р., не є сумісною власністю подружжя ОСОБА_2, виходячи з наступного.
З наданих суду документів вбачається, що відповідач отримав право на зайняття 2 кімнат, площею 31,6 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, на підставі обмінного ордеру, виданого 12 січня 1994р. Управлінням по обліку та розподілу житлової площі Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів (с.с.13).
Право власності на вказані кімнати відповідач отримав у порядку приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, яке видане відділом приватиза-ції державного житлового фонду Печерського району м. Києва (с.с.14). Згідно даного свідоцтва 01 червня 1998р. 63/100 частини квартири АДРЕСА_1 були передані у приватну власність ОСОБА_2. та ОСОБА_5. у рівних долях.
Таким чином, 63/200 частин вищевказаної квартири належать відповідачу відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Вказаний Закон України, а також інше законодавство, яке діяло на момент набуття відповідачем права власності на вищезазначену частину квартири, не передбачало, що квартира, передана у власність у порядку приватизації, є об'єктом спільної власності подружжя.
Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Суду не надано доказів у підтвердження того, що приватизація відповідачем була здійснена в інший спосіб, тому суд вважає, що вказана частина квартири була отримана відповідачем не за спільні кошти подружжя.
Посилання позивачки на те, що 63/100 частин квартири АДРЕСА_1, є спільною власністю подружжя, так як придбана у порядку обміну на квартиру АДРЕСА_3, яка належала їй та відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 9 листопада 1993р., суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу нерухомості 9 листопада 1993р. відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_3 (с.с.27). Однак суду не надано доказів у підтвердження того, що саме дана квартира була обміняна на 2 кімнати у комунальній квартирі АДРЕСА_1.
Крім того, якщо вказаний обмін було здійснено саме так, як зазначає позивачка, вказане свідчить про те, що відповідач розпорядився своєю власністю на власний розсуд, а саме обміняв квартиру, яка належала йому на праві приватної власності, на державну власність, так як 2 кімнати у квартирі АДРЕСА_1 на час обміну перебували у державному житловому фонді, що підтверджується обмінним ордером та подальшою їх приватизацією.
При цьому позивачкою не оспорювалися дії відповідача по здійсненню обміну приватної власності, яку вона вважає спільною власністю подружжя, на державну власність, а також не оспорювалася приватизація 63/100 частин вказаної квартири на відповідача та їх сина ОСОБА_5.
На час розгляду судом справи відповідачкою також не оспорюється право власності ОСОБА_5. на частину вказаної кватири.
Враховуючи викладене, суд вважає, що 63/200 частин квартири АДРЕСА_1, які належать відповідачу, не є спільною власністю подружжя ОСОБА_2 і не підлягає поділу між ними.
На підставі викладеного, суд вважає, що спільним майном подружжя ОСОБА_2 є 37/100 частин квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина квартири АДРЕСА_2, яке підлягає поділу між ними у рівних долях.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22 КпШС України, ст.ст. 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. ст.ст. 60, 88, 212, 214, 215, 223, 226, 228 ЦПК України, суд
позов задовольнити частково.
Поділити спільне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виділивши у власність ОСОБА_1:
- 37/200 частин квартири АДРЕСА_1;
- 1/4 частину квартири АДРЕСА_2.
Виділити у власність ОСОБА_2:
- 37/200 частин квартири АДРЕСА_1;
- 1/4 частину квартири АДРЕСА_2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 1140грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідачем протягом десяти днів з моменту отримання копії заочного рішення до районного суду може бути подана заява про його перегляд.
Суддя І. М. Рейнарт