Справа № 2-1843/11
Категорія 26
13 квітня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Вовк С. В. ,
при секретарі - Хоменко Р. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочину недійсним, -
У березні 2011 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до відповідача ТОВ «Український промисловий банк» про визнання недійсним кредитного договору № 480/ПВ-06 від 01.11.2006 р.
Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що 01.11.2006 р. уклав з банком кредитний договір, за умовами якого відповідач надав йому невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та у її межах надав кредитні кошти, ліміт кредитування 1 000 000 (один мільйон) доларів США, які він має повернути до 31.10.2011 р. За користування кредитом позивач має сплачувати відповідачу відсотки у розмірі 13,5 % річних у доларах США; 19,5 % річних - у гривні; 11,5 % річних - у євро.
Позивач зазначає, що укладений кредитний договір суперечить актам цивільного законодавства та має бути визнаний судом недійсним.
Зокрема, позивач зазначає, що у кредитному договорі грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника не виражене у грошовій одиниці України - гривні, а лише в доларах США. Валютна операція потребує отримання одним із її суб'єктів індивідуальної ліцензії.
Позивач вказує, що ні він, ні ТОВ «Український промисловий банк» не отримували у Національному банку України індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції по кредитному договору, який є пред метом даного судового розгляду, і таким чином не набули права на здійснення валютних операцій щодо надання і одержання кредиту, його повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами в іноземній валюті. Натомість, на виконання умов цього договору відповідач надав, а позивач отримав кредитні кошти у доларах США.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
За правилом ст. 37 ЦПК України, суд залучив до участі у справі правонаступника ТОВ «Український промисловий банк» ПАТ «Дельта Банк».
Представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» проти вимог позову ОСОБА_1 заперечував, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 01.11.2006 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір № 480/ПВ-06, відповідно до якого банк надав позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти.
За правилом ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У судовому засіданні було встановлено, що 30.06.2010 р. між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, відповідно до п. 4.1. цього договору, Укрпромбанк передав (відступив) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, ліміт кредитування - еквівалент 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США. Валюта кредиту - гривня, долар США, євро.
Згідно умов кредитного договору, дата повернення кредиту 31.10.2011 р.; процентна ставка за користування кредитом: 13,5 % - у доларах США; 19,5 % - у гривні; 11,5 % - у євро.
Як вбачається із заяви на видачу готівки № 379 від 22.01.2007 р., ОСОБА_1 отримав 28187,24 доларів США (а. с. 8).
Укладений кредитний договір є двостороннім правочином і він укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як на правову підставу задоволення свого позову, позивач посилається на те, що умови вищевказаного кредитного договору (тобто його зміст) супе речать вимогам ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Суд не може погодитись з доводами позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що кредитний договір № 480/ПВ-06 від 01.11.2006 р. був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно зі ст. 36 «Про Національний банк України», Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.
Позивач зазначає, що банк не отримував у НБУ індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції по кредитному договору.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
На спростування доводів позивача відповідачем ПАТ «Дельта Банк» були надані наступні документи: банківська ліцензія № 67, видана ТОВ «Український промисловий банк» 13.12.2001 р. та дозвіл № 67-5, виданий тому ж банку 27.06.2006 р.
З огляду на умови кредитного договору та положення цивільного законодавства України, у суду відсутні підстави, щоб визнати даний договір недійсним з правових підстав, зазначених позивачем.
На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 37, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочину недійсним - залишити без задовлення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя С. В. Вовк