"28" березня 2008 р.
Справа № 10/8-206
10 год. 00 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області у складі
судді Півторака М.Є.
при секретарі судового засідання Клим Т.П.
Розглянув справу
за позовом: Язловецької сільської ради, с. Язловець Бучацького району, Тернопільської області
до відповідача: Тернопільської обласної державної адміністрації, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Жіночий монастир “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“ Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви, с. Язловець, вул. Центральна, 29 Бучацького району
За участю представників:
Позивача: Гураля Руслана Володимировича -представника, довіреність від 11.12.2007 р.;
Відповідача: Іщук В.П. -начальника юридичного відділу апарату Тернопільської обласної державної адміністрації, посвідчення № 36;
Третьої особи: Антонюк В.Б- представника, довіреність від 25.02.2008 р.; Симененко Л.М.- довіреність від 13.11.2008р.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 27,29,49,51,59,130 КАС України.
Згідно приписів ст. 41 КАС України, суд проводив повну технічну фіксацію судового процесу.
Суть справи:
До господарського суду Тернопільської області звернулася з позовом Язловецька сільська рада, с. Язловець Бучацького району про скасування розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 11 травня 2002 року № 154 в частині передачі у власність Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії колишніх монастирських приміщень, які знаходяться в центральній частині та лівому крилі пам'ятки архітектури державного значення, Палацу 17 -го століття, ліву частину господарських приміщень.
Ухвалою господарського суду від 18 січня 2008 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду о 10 год. 08.02.2008 року.
08 лютого 2008 року ухвалою господарського суду залучено до участі у справі Жіночий монастир “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“ Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви, с. Язловець, вул. Центральна, 29 Бучацького району в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та розгляд справи відкладено до 14 годин 26 лютого 2008 року.
Відповідач у справі: Тернопільська обласна державна адміністрація м. Тернопіль письмового відзиву на позов не подала ; у судовому засіданні її представник позовних вимог не визнав і вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Посилається на приписи статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації“, згідно якої культові будівлі і майно, які становлять державну власність , передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій за рішеннями обласних державних адміністрацій. Зазначає, що підставою для прийняття оспорпюваного рішення було відповідне клопотання Жіночого монастиря “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“, а також клопотання Львівського римо-католицького Митрополита Кардинала Мар'яна Яворського. Об'єкт знаходився на балансі управління містобудування та архітектури Тернопільської обласної державної адміністрації і в силу приписів ст. 17 Тернопільська ОДА вправі була приймати рішення про передачу у власність Жіночому монастирю колишніх монастирських приміщень. Згідно статті 41 Закону України “Про місцеві державні адміністрації“ голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Просить в позові відмовити.
У відзиві на позов від 29.02.2008 року Жіночий монастир “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“ вважає поданий позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.
Зазначає, що колишні монастирські приміщення, які знаходяться у центральній частині та лівому крилі пам'ятки архітектури державного значення, Палацу 17-го століття, ліва частина господарських приміщень були державного власністю, а тому перебували в управлінні відповідної державної адміністрації.
Посилається на приписи статей 26,60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні“ згідно яких органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правовомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Вважає, що оскаржуване розпорядження голови Тернопільської обласної адміністрації від 11.05.2002 року № 154 ніяким чином не порушує і не зачіпає права територіальної громади, а також Язловецька сільська рада не є тією особою, яка має право вимоги стосовно правового акту індивідуальної дії.
Окрім того вказує, що відповідно до Довідки державного архіву Тернопільської області № 37 від 28.01.2007 року приміщення Палацу використовувалося як жіночий монастир з 1863 року до 19.06. 1946 року. Постановою виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих № 911 від 24.07.1946 року приміщення і садибу колишнього монастиря в с. Язловець було передано на баланс облздороввідділу.
Посилається також на Рішення господарського суду Тернопільської області від 21.01.2008 року у справі № 6/178-4368 яким задоволено позов жіночого монастиря “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“, яким визнано за жіночим монастирем право власності на приміщення , які знаходяться в центральній частині і лівому крилі Палацу 17-18 століття, а також ліву частину господарських приміщень та гробницю Блаженної Марселіни Даровської, що розташовані в с. Язловець Бучацького району. Рішення вступило в законну силу. Просить в позові відмовити.
В порядку статті 150 КАСУ розгляд справи відкладався до14 год. 26.02.2008 року; до 10 год. 14 березня 2008 року, а також оголошено перерву до 10 год. 28 березня 2008 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та заперечення представника відповідача, третьої особи, оцінивши представлені докази, суд встановив наступне:
У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтю 17 КАСУ визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом власних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Стаття 16 Цивільного Кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга п. 1 ст. 16 ЦК України).
Позивач по справі: Язловецька сільська рада, с. Язловець Бучацького району є юридичною особою, а тому наділена правом на звернення до суду з позовом за захистом свої прав.
Язловецька сільська рада визначила предметом позову скасування розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 11 травня 2002 року № 154.
Згідно статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні“ Сільська рада є органами місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснюює від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідач у справі Тернопільська обласна державна адміністрація м. Тернопіль діє на підставі Закону України “Про місцеві державні адміністрації“.
Статтею 41 вказаного Закону голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року N 987-XII (далі - Закон N 987-XII), культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Як встановлено в судових засіданнях, - Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 154 від 11.05.2002 року, прийнятим за наслідками розгляду клопотання Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та Львівського римо-католицького Митрополита Кардинала Мар'яна Яворського, вирішено передати у власність Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії колишні монастирські приміщення, які знаходяться в центральній частині і лівому крилі пам'ятки архітектури державного значення Палацу 17 ст., ліву частину господарських приміщень та гробницю Блаженної Марцеліни Даровської, пам'ятку архітектури місцевого значення у с. Язловець, Бучацького району, Тернопільської області.
Як зазначено у тексті розпорядження, його прийнято керуючись ст.17 Закону N 987-XII, а також на виконання указу Президента України від 04.03.1992 р. №125 “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» і його розпорядження від 22.04.1994р. “Про повернення релігійним організаціям культового майна».
Статтею 4 Закону України “Про власність“ ( чинного на момент прийняття оспорюваного Розпорядження ) встановлено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону: використовувати майно для здійснення господарської та іншої, незабороненої діяльності, зокрема: передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Як зазначено у пункті 9.8. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 року №02-5/109 “Про деякі питання , що виникають при застосуванні Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації“ ( з наступними змінами ) до введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому у господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства.
Рішення компетентного державного органу, зазначеного у статті 17 Закону ( 987-12 ), про повернення або передачу культової будівлі або майна у власність конкретної релігійної громади є необоротним, тобто таким, що не може бути скасовано наступним рішенням цього ж органу. Перехід права власності на будівлю або інше майно може бути визнано недійсним лише за рішенням суду у встановленому законодавством порядку.
Як зазначено у довідці державного архіву Тернопільської області від 28.01.2007р. №37, в 17 -18 століттях біля замку в с. Язловець, Бучацького повіту було споруджено палац, який почав занепадати на початку 19 століття. Як жіночий монастир, заснований Марцеліною Даровською, приміщення почали використовувати з 1863 року.
В 1911 році Марцеліна Даровська померла і була похована в місцевому склепі -гробниці. В період переселення етнічних поляків з території Тернопільської області в Польщу, по Чортківському представництву уряду УРСР, станом на 19.06.1946р. закрито 2 монастирі, в т.ч. і жіночий монастир в с. Язловець.
Постановою виконкому Тернопільської обласної Ради депутатів трудящих від 24.07.1946 року №911 на баланс облздороввідділу передано приміщення і садибу колишнього монастиря в с. Язловець, Золото -Потоцького повіту, Тернопільської області для організації кістково -туберкульозного санаторію.
На час розгляду позову в суді переліченні в розпорядженні голови ОДА від 11.05.2002 року приміщення перебувають у володінні, користуванні та розпорядженні Жіночого монастиря "Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії" Львівської Архідієцезії Римо - Католицької Церкви. Вказане стверджується: наказом Управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА № 53/3 від 12.08.2004р., Актом обстеження технічного стану пам'ятки архітектури від 13.08.2004р., Актом прийняття -передачі, затв. начальником Управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА 12.08.2004р., Актом держтехкомісії про прийняття об'єкта в експлуатацію, затвердженого розпорядженням голови Бучацької райдержадміністрації №222 від 07.06.2004р., охоронним договором на пам'ятку культурної спадщини від 29.08.2004р. № 26, Технічним висновком про стан діючого жіночого монастиря із додатками та іншими зібраними у справі доказами.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.01.2008 року у справі № 6/178-4368 визнано за Жіночим монастирем “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“ с. Язловець Бучацького району право власності на приміщення, які знаходяться в центральній частині і лівому крилі Палацу 17-18 століття, а також ліву частину господарських приміщень та гробницю Блаженної Марселіни Даровської, що розташовані в с. Язловець Бучацького району Тернопільської області . Рішення вступило в законну силу.
На підставі даного рішення господарського суду Бучацьким районним бюро технічної інвентаризації Жіночому монастирю “Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії“ було видано Свідоцтво про право власності на колишні монастирські приміщення.
Згідно з ст.ст.86,128 ЦК УРСР, ст.ст.11,202,328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (ч.3 ст.18 Закону N 987-XII).
Таке право вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.49 чинного на час винесення розпорядження Закону України “Про власність “ та ч.2 ст.328 ЦК України).
Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Право власності релігійних організацій охороняється законом (ст.18 Закону N 987-XII).
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ніхто не може бути безпідставно позбавлений права власності.
Положеннями статті 13 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, усі суб'єкти права власності рівні перед законом. В силу приписів статті 8 Конституції її норми є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.
Отже, при досліджені судом доказів та доводів сторін , наведених в обґрунтування та заперечення позовних вимог, суд прийшов до висновку, що вимоги Яз ловецької сільської ради с. Язловець Бучацького району не підлягають до задоволення.
Окрім того, суд зазначає, що посилання третьої особи - про пропущення позивачем строку позовної давності є необґрунтованим, оскільки, згідно ст. 100 КАС України пропуск звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін ( згідно приписів ст. 50 КАСУ сторонами в адміністративному позові є позивач та відповідач ) якою не можна вважати, оскільки останній в даній справі стороною не являється.
На підставі наведеного, керуючись статтями 19,129 Конституції України, ст. ст. 1, 27, 29, 49, 51, 54, 59, 70,71,94,98,138 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України “Про власність“ , ст. 17 Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації“, ст. ст. 26, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні“ господарський суд, -
1.В позові відмовити.
2. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, та протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
3.Постанова складена в повному обсязі 31 березня 2008 року.
Суддя М.Є. Півторак