"11" травня 2011 р.
Справа № 5004/776/11
за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м.Київ
до спільного підприємства «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ
про визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення №01/04/10-1 від 01.04.2010р.,
Суддя Якушева І.О.
при секретарі Пономаренко О.О.
за участю представників сторін:
від позивача: н/з,
від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 5 від 10.01.2011р.)
Суть спору: позивач - фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати укладеним договір оренди нежитлового приміщення №01/04/10-1 від 01.04.2010р.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.05.2009р. між СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ і нею - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/04/10-1 від 04.05.2009р., строк дії якого -до 01.04.2010р.
Як вказує позивач, за місяць до закінчення строку дії договору вона повідомила відповідача про те, що має намір продовжувати орендувати приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Шпитальна, 1 в торговельному центрі «Магнус». 31.03.2010р. Львівська філія СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ надіслала лист, до якого було прикріплено договір оренди №01/04/10-1 від 01.04.2010р., згідно з умовами якого СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ в особі Львівської філії передає на новий строк підприємцю ОСОБА_1 в користування нежитлове приміщення в торговельному центрі «Магнус». Зазначений договір оренди було підписано відповідачем і одразу ж -31.03.2010р. в двох примірниках надіслано на адресу Львівської філії СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ. Після цього Львівська філія СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ виставляла рахунки на оплату, які оплачувались.
Проте, як зазначає позивач, 26.05.2010р. відповідач надіслав на адресу позивача лист, в якому повідомляв, що не може співпрацювати з позивачем в майбутньому. При цьому посилався на те, що договір оренди №04/05/09 від 04.05.2009р. закінчив свою дію 01.04.2010р., а нового договору підписано не було.
Представник позивача в судове засідання, призначене на 11.05.2011р. не з'явився. Оскільки позивача належним чином було повідомлено про судовий розгляд справи, що підтверджується повідомленням № 0317003606060, справу розглянуто за відсутності позивача.
Відповідач - СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ у відзиві без номера і дати, представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечують, просять у задоволенні позову відмовити, посилаючись на таке:
- всупереч п.2.3. договору оренди №04/05/09 від 04.05.2009р., ч.2 п.1 ст.777 ЦК України позивач не повідомив орендодавця про своє бажання укласти договір оренди на новий строк;
- СП «Західна нафтова компанія»у формі ТзОВ у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди було надіслано орендарю лист - вимогу №25 від 23.04.2010р. про припинення договору оренди №04/05/09 від 04.05.2009р. та звільнення приміщення, що повністю виключало можливість пролонгації договору оренди на новий строк чи укладення нового договору оренди.
Наведене підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 16.09.2010р. у справі №5/89-40, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій; рішенням господарського суду м.Києва від 09.11.2010р. у справі №2/251.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічна норма міститься і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Вимога про визнання договору укладеним є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення. Чинним законодавством не передбачено вказаного способу захисту цивільним прав та інтересів. Даний факт може встановлюватись судом лише при розгляді між сторонами спору про право цивільне і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Таким чином, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді вимоги про визнання договору укладеним не кореспондується із застосуванням одного з наведених вище способів захисту прав, передбачених законом, а отже, не відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, підстави для задоволення позову відсутні.
Окрім цього, слід зазначити, що судами апеляційної та касаційної інстанцій при вирішенні спору у справах №5/89-40, 2/251 встановлено, що фізична особа -підприємець ОСОБА_1 без законних підстав користувалась приміщенням після 01.04.2010р., оскільки не уклала з орендодавцем у встановленому законом порядку договору оренди приміщення на новий строк.
Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Судові витрати у відповідності із ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.ст.35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
у задоволенні позову відмовити.
Суддя І. О. Якушева
Повний текст рішення
складено та підписано
12.05.11