донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
05.05.2011 р. справа №4/14
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддівЛомовцевої Н.В.
Зубченко І.В., Скакуна О.А.
при секретарі судового засідання Клокоцькій О.Ю.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 -довір.
від відповідача:ОСОБА_2 -довір.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Титан»м.Маріуполь Донецької області
на рішення господарського судуДонецької області
від03.03.2011р.
по справі№4/14 (суддя Гринько С.Ю.)
за позовомКомунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа»м.Маріуполь Донецької області
до Приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Титан»м.Маріуполь Донецької області
простягнення 17 051 грн. 24 коп.
Комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа»м.Маріуполь Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Титан»м.Маріуполь Донецької області про стягнення 17 051 грн. 24 коп., з яких 8 525 грн. 62 коп. заборгованості та 8 525 грн. 62 коп. пені.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.03.2011р. (суддя Гринько С.Ю.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Титан»на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа»заборгованість в сумі 8 525 грн. 62 коп. за період з листопада 2009р. по квітень 2010р., 662 грн. 55 коп. пені, 91 грн. 88 коп. державного мита та 127 грн. 17 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позовних вимог в залишковій частині відмовлено у зв'язку з недоведеністю.
Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області від 03.03.2011р. не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, що зміна тарифу на поставляєму теплову енергію позивачем з ПП «Виробничо-будівельна фірма «Титан»всупереч умов договору не узгоджувалась, а тому він сплачував послугу з теплопостачання згідно тарифам узгодженим сторонами в додатковій угоді №1 до договору №119 від 01.10.2005р., у зв'язку з чим вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними.
Позивач у судовому засіданні поти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, які були досліджені в суді першої інстанції, але не були надані до матеріалів справи, а саме рішення Маріупольської міської ради від 12.03.2009р. №89, від 28.02.2008р. №77, від 30.01.2007р. №29, від 27.08.2008р. №314, з доказами їх вручення відповідачу, якими були змінені тарифи на поставляємо теплову енергію позивачем.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі, не заперечував проти заявленого клопотання позивача.
Судова колегія вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню, оскільки надані позивачем документи є загальновідомими та були досліджені судом першої інстанції.
Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2005р. між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа»(далі -постачальник) та Приватним підприємством «Виробничо-будівельна фірма «Титан»(далі -споживач) було укладено договір №119 на відпуск теплової енергії Приватному підприємству «Виробничо-будівельна фірма «Титан» від котельної ЖМР-16 (далі -договір). Договір укладено з протоколом розбіжностей від 10.02.2006р. та додатковою угодою № 1 від 01.03.2009р.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник подає теплову енергію для об'єктів споживача, перелічених в додатку до договору з максимальним тепловим навантаженням.
Згідно дислокації, яка є невід'ємним додатком до договору, позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу теплову енергію для об'єкту споживача, а саме приміщення загальною площею 95,95 кв.м. в будинку 100а по вул. Зелинського, 100а.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що споживач за отриману теплову енергію проводить оплату по фіксованим тарифам, затвердженим Маріупольським виконкомом міської ради, в строк до 10-го числа місяця, який слідує за розрахунковим, які встановлені з розрахунку споживання теплової енергії протягом всього опалювального періоду за опалення 95,95 кв. м. при тарифі 3,98грн. за 1кв. м. з ПДВ всього в місяць 381,88грн. з ПДВ.
Додатковою угодою від 01.10.2009р. сторонами у зв'язку із зміною площі відповідача, яку він займає під магазин, п.5.1 договору викладено в наступній редакції: «Споживач за отриману теплову енергію проводить оплату по фіксованим тарифам, затвердженим Маріупольським виконкомом міської ради із розрахунку споживання в термін всього періоду опалення. Оплата проводиться згідно виставлених рахунків в строк не більш 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунків. Рахунок вручається постачальником під підпис уповноваженої особі підприємства чи робітнику підприємства споживача. У випадку неотримання рахунку до 10-го числа місяця за наступним, споживач зобов'язаний самостійно отримати рахунок у постачальника. Вартість послуг за опалення - 257,00 кв.м, при тарифі - 14,32грн. за 1 кв.м., в тому числі 20% ПДВ в місяць.».
Згідно п. 5.3 договору, викладеного в редакції протоколу розбіжностей, у разі зміни тарифу постачальник зобов'язаний письмово узгодити його з споживачем.
З листопада 2009р. по квітень 2010р. позивач надавав відповідачу теплоенергію, що підтверджується актами в включення центрального опалення, які містяться в матеріалах справи, і проти чого останній не заперечував.
За вказаний період позивачем були виставлені відповідачу рахунки за спожиту теплоенергію на загальну суму 31 302 грн. 92 коп. з урахуванням тарифу, затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 89 від 12.03.2009р., за яким починаючи з 16.03.2009р. тариф встановлений на послуги з опалення та гарячого водопостачання, які надає Комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа»для споживачів (крім населення) за відсутністю приборів обліку в розмірі 21 грн. 29 коп.
Посилання відповідача на те, що позивачем застосування нових тарифів було здійснено всупереч умов договору є безпідставним з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Як вбачається зі змісту ст. 15 Закону України «Про теплопостачання» державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться, в тому числі, у формі регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання, що також визначено Законом України „Про місцеве самоврядування”.
Згідно ч. 3 ст. 24 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Як вбачається з п. 1.1 Статуту Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», позивач є комунальним підприємством.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського кодексу України, управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управляння.
Виходячи з вищезазначених норм права вбачається, що Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа»не є суб'єктом господарювання, якому надано право встановлення тарифу щодо надання послуг з теплопостачання і гарячого водопостачання.
Крім того, відповідач не був позбавлений можливості бути обізнаним щодо введення нових тарифів та їх подальшого застосування позивачем, з огляду на таке:
1) рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради №89 від 12.03.2009р. є загальновідомим та доступним до ознайомлення з ним;
2) позивач під час розгляду справи в апеляційній інстанції зазначив про те, що ним відповідно до п.5.3 договору письмово повідомлено відповідача про зміну тарифів, що підтверджується підписом Білозерцевої про отримання такого повідомлення. У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що зазначена особа являлась його працівником.
3) пунктом 6.3 договору встановлено обов'язок споживача один раз в місяць направити свого представника для складання акту за теплопостачання, однак відповідач в порушення цього пункту у встановлений строк до позивача не з'явився та звірку розрахунків не проводив.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним та обґрунтованим застосування позивачем нових тарифів відповідно до рішення №89 від 12.03.2009р.
Відповідач частково розрахувався з постачальником за спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 8 525 грн. 00 коп.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за період з листопада 2009р. по квітень 2010р. в розмірі в розмірі 8 525 грн. 62 коп.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість вимог щодо стягнення заборгованості в розмірі 8 525 грн. 62 коп.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку несплати рахунку в зазначений строк споживачу нараховується пеня згідно Закону України №543/96ВР від 22.11.1996р., в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Споживачу - суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується згідно Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги» №686-XIV від 20.05.1999р. в розмірі 1% за кожний день прострочення.
На підставі зазначеного пункту договору, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 8 525 грн. 62 коп. за період з 11.12.2009р. по 11.12.2010р.
Відповідно до ст.ст. 216 -218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду щодо стягнення пені в розмірі 662 грн. 55 коп., виходячи з виду відповідальності та її розміру, визначеного п. 5.2 договору.
Таким чином апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 03.03.2011р. у справі №4/14 підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 4-7, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Титан»м.Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 03.03.2011р. у справі №4/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 03.03.2011р. у справі №4/14 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: І.В. Зубченко
О.А. Скакун
Надруковано 5 прим.:
1. Позивачу;
2. Відповідачу;
3. У справу,
4. ДАГС,
5. ГСДО