Запорізької області
04.05.11 Справа № 31/5009/1764/11
Суддя Хуторной В.М.
Господарський суд Запорізької області у складі судді Хуторного В.М., при секретарі Ломейко Н.І.
За участю представників: від позивача - ОСОБА_1., довіреність № 35/07 від 06.04.11 р., від відповідача -ОСОБА_2., довіреність № 16/27 від 04.01.11 р.
Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 31/5009/1764/11
за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя (скорочено ВАТ «Перетворювач»);
до відповідача: Концерну «Міські теплові мережі»в особі Філії Концерну «МТМ»Ленінського району, м. Запоріжжя (скорочено Філія Концерну «МТМ»Ленінського району);
про визнання угоди від 01.07.10 р. недійсною;
Ухвалою господарського суду від 08.04.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 31/5009/1764/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 04.05.2011 р.
За заявою представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.
У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ВАТ «Перетворювач»звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Філії Концерну «МТМ»Ленінського району про визнання угоди про розірвання договору № 100231 від 01.12.06 р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.07.10 р., що укладена між Концерном «МТМ»та ВАТ «Перетворювач», недійсною.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин є недійсним на підставі ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки одночасне вчинення правоприпиняючого та правозмінюючого правочинів є неможливим та суперечить ч. 1 ст. 212 ЦК України, а відсутність вчинення правозмінюючого правочину до моменту розірвання договору свідчить про юридичну неможливість настання обумовлених правочином правових наслідків -зміни договору шляхом доповнення його зобов'язаннями зі здійснення оплати вартості наданих за час дії договору послуг та внесення змін до строку дії договору.
04.05.11 р. в судовому засіданні, до початку розгляду по суті справи, позивачем подану заяву про зміну предмету позову, в якому представник ВАТ «Перетворювач»просив визнати недійсним другий абзац пункту першого угоди про розірвання договору № 100231 від 01.12.06 р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.07.10 р., що укладена між Концерном «МТМ»та ВАТ «Перетворювач».
Вказану заяву згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, судом прийнято з урахуванням того, що її обґрунтовано тими ж підставами, що і позов.
Представник позивача підтримав наведені доводи, просив позов (з урахуванням заяви від 04.05.11 р.) задовольнити.
Філія Концерну «МТМ»Ленінського району, відповідач у справі, у поданому відзиві заперечив проти позовних вимог, оскільки на його думку, спірний правочин повністю відповідає нормам Цивільного кодексу України. Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд -
01.12.2006 року між ВАТ «Перетворювач»(Споживач) та Концерном «МТМ»(Теплопостачальна організація) було укладено договір № 100231 купівлі-продажу енергії в гарячій воді (надалі -договір № 100231).
Згідно п. 1.1. договору № 100231 відповідач взяв на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді позивачу, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
За умовами п. 2.1 договору № 100231, теплова енергія відпускається Споживачу в Гкал згідно з Додатком №1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби:
- опалення та вентиляцію -на протязі опалювального періоду;
- технологічні потреби -по замовленню споживача з параметрами відповідно до Додатку № 1-1.
Додатком № 1 до договору № 100231 визначено обсяги та порядок постачання теплової енергії Споживачу.
Згідно п. 2 додатку № 1 до договору № 100231, орієнтована вартість теплової енергії, що відпускається Споживачу за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить 6160312,75 грн. з урахуванням ПДВ.
Об'єкти теплопостачання були визначені додатком № 7 до договору №100231.
Порядок проведення розрахунків між сторонами було визначено розділом 6 договору № 100231.
Пункт 6.2. договору № 100231, зокрема, визначав, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідно до п. 6.4. договору № 100231, позивач зобов'язаний був до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Позивач мав право робити передплату.
Пунктом 10.1. договору № 100231 було визначено, що договір набуває чинності з 01.12.2006 року і діє до 01.12.2007 року.
Пунктом 10.4. договору № 100231 передбачалося, що договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його розірвання.
01 липня 2010 року між Концерном «Міські теплові мережі»та ВАТ «Перетворювач»було укладено угоду про розірвання договору № 100231 від 01.12.2006 року купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (далі - Угода від 01.07.10 р.).
Відповідно до п. 1 Угоди від 01.07.10 р. сторони вирішили: «Вважати договір № 100231 від 01.12.2006 року розірваним:
- в частині відпуску теплової енергії з «01»липня 2010 р.;
- в частині проведення розрахунків за відпущену теплову енергію в сумі 2915455,39 грн. - з моменту повного погашення заборгованості».
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши учасників процесу, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивачем визначено дві підстави для визнання частково недійсною Угоди від 01.07.10 р. -це ч. 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства) та ч. 5 ст. 203 ЦК України (правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним).
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Однією із підстав припинення зобов'язань є його розірвання.
За приписами ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оцінюючи зміст Угоди від 01.07.10 р., суд дійшов висновку, що договір № 100231, починаючи з 01.07.10 р. був розірваний частково лише щодо відпуску теплової енергії.
Це не стосувалося інших умов договору № 100231.
Стосовно зобов'язань відповідача за договором № 100231 щодо оплати відпущеної теплової енергії в сумі 2915455,39 грн., то в цій частині сторони встановили скасувальну обставину припинення зобов'язань.
Згідно ч. 2 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Тобто, сторони визначили, що договір № 100231 в частині обов'язку оплати відпущеної теплової енергії в сумі 2915455,39 грн. є чинним до здійснення відповідачем оплати вказаної суми, але не пізніше дати, коли договір припиняє свою дію, якщо одна із сторін заявить про його розірвання за місяць до цього терміну.
Отже, сторонами при підписанні Угоди про розірвання договору від 1.07.11 р. було досягнуто домовленість про часткове розірвання договору № 100231: - в частині відпуску теплової енергії з 01 липня 2010 р.; в частині проведення розрахунків за відпущену теплову енергію в сумі 2915455, 39 грн. - з моменту повного погашення заборгованості.
В решті умов договір № 100231 фактично розірвано не було, і він після його укладення пролонгувався кожен наступний рік.
Таким чином, зобов'язання, що випливають з інших умов договору, крім тих, що наведені в Угоді від 01.07.10 р., залишились чинними і до цього часу.
З огляду на викладене, часткове розірвання договору не суперечить вимогам Цивільного та Господарського кодексів України і відповідає намірам сторін. Протилежного позивачем не доведено.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Суддя В.М. Хуторной
Повний текст рішення складено 06.05.2011 р.