Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" квітня 2011 р. Справа № 37/51-10
вх. № 2259/5-37
Суддя господарського суду Доленчук Д. О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
за участю представників сторін:
позивача - ФОП ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 17.03.2010 р.
відповідача - ОСОБА_2. за довіреністю № 220/16 від 24.03.2011 р.
розглянувши справу за позовом ТОВ фірма "Харківагроснаб", м. Харків
до ДП "Завод ім.В.О. Малишева", м. Харків
про стягнення 125969,32 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Харківагроснаб" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (відповідач) про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 48143,08 грн., облікової ставки НБУ в сумі 2460,57 грн., інфляційних від простроченої суми основного боргу в сумі 66294,34 грн., 3% річних у розмірі 9071,33 грн., всього 125969,32 грн., у зв'язку з не оплатою у повному обсязі відповідачем позивачу вартості товару поставленого позивачем відповідачу за договором № 158дп від 24 січня 2005 року.
Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву в яких просив суд відмовити у позовних вимогах у повному обсязі. Також, в запереченнях вказував, що остання поставка продукції була проведена у травні 2005 р., згідно видаткової накладної від 23.05.2005 р. № РН-00134/3 та прибуткового ордеру № 526 від 26.05.2005р. на суму 5083,20 грн. Згідно с умовами п. 4.3 вказаного договору на протязі 30 днів відповідач був зобов'язаний сплатити поставлену позивачем продукцію, тобто до 26.06.2005 р. В період з червня по листопад 2005 р. відповідач сплатив суму у розмірі 22494,82 грн., останній платіж був проведений 25.11.2005 р., згідно платіжного доручення від 25.11.2005 р. № 11716, з якого і починається перебіг строку позовної давності. За таких обставин відповідач зазначав, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду протягом трьох років з менту порушення його права.
Сторони до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 12.04.2011 р. за вх. № Д675, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.
Позивач, через канцелярію господарського суду 12.04.2011 р. за вх. № 8511, надав заяву про надіслання йому всіх процесуальних документів по справі на адресу: 61146, м. Харків, вул. Блюхера, 21а, кв. 50, яка господарським судом задовольняється та залучається до матеріалів справи.
Відповідач, через канцелярію господарського суду 12.04.2011 р. за вх. № 8510, надав заяву про надіслання йому всіх процесуальних документів по справі на адресу: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, яка господарським судом задовольняється та залучається до матеріалів справи.
Відповідач, через канцелярію господарського суду 12.04.2011 р. за вх. № 8508, надав копії документів згідно супровідного листа, які господарським судом залучаються до матеріалів справи.
Позивач, через канцелярію господарського суду 12.04.2011 р. за вх. № 7996 та вх. № 8509, надав два тотожних уточнених розрахунку позовних вимог, які господарським судом залучається до матеріалів справи.
Згідно них позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 48143,08 грн., облікову ставку НБУ (пеню) у розмірі 1850,21 грн., інфляційні від простроченої суми основного боргу у розмірі 53129,05 грн., 3% річних у розмірі 8384,81 грн., всього 111507,15 грн.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що вищевказані уточнені розрахунки позивача за своєю суттю є заявою про зменшення розміру позовних.
Отже, враховуючи положення ст. 22 ГПК України, господарський суд вважає за необхідне прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядати справу з її урахуванням.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
25.01.2005 року між сторонами був укладений договір № 158дп (надалі - договір).
Згідно п. 1.1 договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товар відповідно специфікацій (специфікації № 1) та рахунків-фактур.
У п. 4.1. договору сторони погодили загальну вартість поставки в розмірі 591915,36 грн., в тому числі ПДВ 98652,56 грн.
Відповідно до п. 4.3. договору було визначено порядок оплати товару протягом 30 днів з моменту поставки товару на склад покупця - 100% оплата.
Позивач згідно вимог договору поставив товар відповідачеві, що підтверджується наступними видатковими накладними та рахунками-фактурами:
- накладна №7\1 та рахунок № СФ-00014/1 від 02.02.2005 р.;
- накладна № РН-00023\1 та рахунок № СФ-00048/1 від 01.03.2005 р.;
- накладна № РН-00068\2 та рахунок № СФ-00110/2 от 07.04.2005 р.;
- накладна № РН-00071\2 та рахунок № СФ-00112/2 від 08.04.2005 р.;
- накладна № РН-00134\2 та рахунок № СФ-00200/1 від 23.05.2005 р.;
- накладна № РН-00134\3 та рахунок № СФ-00200/2 від 23.05.2005 р.
Позивач у позові вказує, що відповідач не в повному обсязі оплатив товар, а саме у розмірі 48143,08 грн.
Судом встановлено, що наявність основного боргу за договором станом на 20.03.2007 р. у розмірі 48143,08 грн. визнано відповідачем, що підтверджується актом звірки № 4 від 20 березня 2007 р. за договором, складеного між сторонами.
Щодо посилань відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності про стягнення суми основного боргу господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 256 та 257 Цивільного кодексу України: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, з моменту складення між сторонами акту звірки № 4 за договором сторонами була визначена сума основна сума боргу відповідача у розмірі 48143,08 грн. за договором. За таких обставин строк позовної давності тривалістю у три роки про стягнення суми основного боргу повинен рахуватися саме з 20.03.2007 р. Отже, враховуючи те, що позивачем даний позов за справою було подано до суду 18.03.2010 р. господарський суд приходить до висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено, а посилання відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності є безпідставними у зв'язку з чим вони не можуть бути прийняти судом до уваги.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що основна сума боргу у розмірі 48143,08 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Пунктом 7.6. договору було передбачено, що за несвоєчасну або неповну оплату товару покупець оплачує продавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення від не перерахованої суми за кожен день прострочення.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
При цьому господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що ухвалою господарського суду Харківської області по справі № 5023/696/11 від 02 лютого 2011 р. було порушено провадження у справі про банкрутство підприємства відповідача. Пунктом 6 вищеназваної ухвали було передбачено, що з моменту прийняття ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів та, зокрема, забороняється нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Судом встановлено, що в матеріалах справи доказів скасування ухвали господарського суду Харківської області по справі по справі № 5023/696/11 від 02 лютого 2011 р. не міститься.
Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штраф і пеня, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто, за змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.
Отже, враховуючи вищевикладене та положення п. 7.6. договору, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1155,10 грн. за період з 12.10.2010 р. по 01.02.2011 р.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, перевіривши розрахунок позивача інфляції від простроченої суми основного боргу та 3% річних суд приходить до висновку, що сума інфляції від простроченої суми основного боргу у розмірі 53129,05 грн. та сума 3% річних у розмірі 8384,81 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 48143,08 грн., пені у розмірі 1155,10 грн., інфляції від простроченої суми основного боргу у розмірі 53129,05 грн. та 3% річних у розмірі 8384,81 грн., всього 110812,04 грн.
Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 1108,12 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 207,68 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 256, 257, 261, 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити заяву позивача про надіслання йому всіх процесуальних документів по справі на адресу: 61146, м. Харків, вул. Блюхера, 21а, кв. 50.
Задовольнити заяву відповідача про надіслання йому всіх процесуальних документів по справі на адресу: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126.
Прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядати справу з її урахуванням.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629, п/р 26042345810089 в ХЦО ПІБ МФО 351458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Харківагроснаб" (61052, м. Харків, пров. Лопанський, 10, код ЄДРПОУ 25190036, п/р 26008278119001 в від. № 2 ХГРУ «Приватбанк» МФО 351533) суму основного боргу у розмірі 48143,08 грн.; пеню у розмірі 1155,10 грн.; інфляційні від простроченої суми основного боргу у розмірі 53129,05 грн.; 3% річних у розмірі 8384,81 грн.; 1108,12 грн. державного мита та 207,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Суддя Доленчук Д. О.
Рішення підписано 12.04.2011 р.