Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" квітня 2011 р. Справа № 5023/2466/11
вх. № 2466/11
Суддя господарського суду Погорелова О.В.
при секретарі судового засідання Стешенко О.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1., довіреність від 28.03.2011 року; відповідача - ОСОБА_2., довіреність від 11.04.2011 року,
розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Про Енерджі Інжиніринг", м. Зміїв
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Опттехноконсалтинг", м. Харків
про визнання недійсним правочину, -
Позивач, ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ”, звернувся до суду з позовом про визнання правочинів за договорами від 02.12.2010 року № 0212-Р та № 0212-ПР, укладених між ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” та ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” недійсними. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому стало відомо про те, що ДПІ було проведено перевірку фінансово -господарської діяльності відповідача. В ході перевірки ДПІ було встановлено те, що відповідач не знаходиться за юридичною адресою, подана податкова звітність не була визнана ДПІ як податкова звітність, операції з придбання товару не мали реальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався, роботи за договором підряду не виконувались, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.
Також, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).
Оскільки у відповідача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, первинні документи підтверджуюче правомірність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, у зв'язку з цим всі укладені правочини вважаються нікчемними.
У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що визнання ДПІ нікчемними правочини укладені між позивачем та відповідачем можуть негативно вплинути на фінансово -господарську діяльність позивача, до нього можуть бути нараховані штрафні та фінансові санкції.
До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, повідомив, що виконав усі вимоги за договорами від 02.12.2010 року № 0212-Р та № 0212-ПР укладені між ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” та ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” належним чином в рамках діючого законодавства України. Укладений Договори відповідають вимогам діючого законодавства України, є дійсними та виконалися сторонами у повному обсязі. Виконання умов Договору підтверджуються відповідними документами в повному об'ємі, без зауважень, про що свідчать надані до матеріалів справи документи.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.
Між ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” та ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” було укладено два договори від 02.12.2010 року № 0212-Р та № 0212-ПР.
Предметом спірного договору № 0212-Р є те, що Виконавець -ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” зобов'язується по завданню Замовника - ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” виконати наступні роботи:
- розробити робочу документацію парового котла Е-30-24-370 ВЦКС для роботі на вугіллі марки АШ.
- розробити робочу документацію топки ВЦКС для роботи на вугіллі марки АШ.
Замовник зобов'язується притяти та оплатити виконані Виконавцем роботи.
Загальна вартість робіт, передбачених договором, на дату підписання договору становить 1 470 696,00 грн. (один мільйон чотириста сімдесят тисяч шістсот дев'яносто шість гривень, 00коп.), в тому числі НДС 245 116, 00грн.
Предметом спірного договору № 0212-ПР є те, що Виконавець -ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” зобов'язується по завданню Замовника - ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” виконати наступні роботи:
- розробити Робочий проект “Реконструкція котельної ГП ХЗ “Південний” а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані Виконавцем роботи.
Загальна вартість робіт, передбачених договором, на дату підписання договору становить 272 136,00 грн. (двісті сімдесят дві тисячі сто тридцять шість гривень 00коп.), в тому числі НДС 45 356, 00 грн.
Судом встановлено, що вказані Договори було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано двома сторонами.
Згідно умов Договору, були складені видаткові накладні.
Також, були підписані акти здачі-приймання виконаних робіт.
У відповідності з приписами діючого законодавства України та Податкового кодексу України були виписані податкові накладні.
Факт розрахунків між підприємствами підтверджується банківськими виписками.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.
У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України -“Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків”.
Також у відповідності до п. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України -“Договір є обов'язковим для виконання сторонами”.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, - “Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку”.
У відповідності до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України -“суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться”.
Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
Відповідно до п. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” виконало свої обов'язки перед ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” за цивільно-правовим Договором належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією. Підприємством були видані податкові накладні, які були належним чином оформлені та відображені у звітності підприємств.
Надані до матеріалів справи документи, а саме податкові накладні, виписані з додержанням вимог діючого законодавства України.
Таким чином, суд зазначає, що договори від 02.12.2010 року № 0212-Р та № 0212-ПР укладені між ПП “ПРО ЕНЕРДЖІ ІНЖИНІРИНГ” та ТОВ “ОПТТЕХНОКОНСАЛТИНГ” є дійсними, чинними, підтверджені відповідними документами, укладені з метою реального настання правових наслідків та такими, що відповідають п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 837 Цивільного кодексу України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положенням міністерства фінансів України про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року, та вимогам Податковому Кодексу України.
Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Враховуючи вищевикладене, ретельно дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, а тому відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207, 215, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Погорелова О.В.
Повний текст рішення складений та підписаний 13 квітня 2011 року