"27" квітня 2011 р.Справа № 5/17-959-2011
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Іванівської районної державної адміністрації
про поновлення договору оренди земельної ділянки
Суддя Погребна К.Ф.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2 -довіреність від 22.02.2011 року;
ОСОБА_1 -паспорт НОМЕР_1
Від відповідача: ОСОБА_3 -довіреність від 26.04.2011 року
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Іванівської районної державної адміністрації про поновлення договору оренди земельної ділянки.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2011р. порушено провадження у справі № 5/17-959-2011 та прийнято позовну заяву до розгляду.
До господарського суду Одеської області 26.04.2011 року надійшов відзив на позовну заяву вих. №425/983 від 22.04.2011 року (вх. №13058/2011), в якому відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві та просить суд відмовити у задоволені позовної заяви про поновлення договору оренди земельної ділянки загальною площею 33 га, яка знаходиться на території Северинівської сільської ради Іванівського району Одеської області.
Також позивач просить суд у прохальній частині позовної заяви вжити заходи для забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 33 га, яка знаходиться на території Северинівської сільської ради Іванівського району Одеської області.
Стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Слід зазначити, що позивачем не доведено суду наявності обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі. З огляду на викладене, судом вказана вимога позивача була відхилена у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 27.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши доводи відповідача, суд встановив наступне:
Між відповідачем (Іванівська районна державна адміністрація) та позивачем (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) 09.12.2005 року був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.2 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 33 га, яка знаходиться на території Северинівської сільської ради Іванівського району Одеської області. Земельна ділянка виділена в натурі у встановленому Законом порядку, згідно з планом який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно ст.2.2 договору оренди земельної ділянки, по закінченню терміну дії договору орендар має право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше як за два місяця до закінчення сільськогосподарського року.
Листом начальника загального відділу апарату райдержадміністрації було зазначено, що ОСОБА_1 звернувся 18.01.2011 року, тобто після закінчення строку дії договору (п.2.2.1.), з письмовою заявою стосовно продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки пл. 33 га., але громадянину ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку із закінченням строку дії тимчасового договору оренди земельної ділянки (09.12.2010 року). Протягом 2010 року, як це передбачено у п.2.2.2 договору, ОСОБА_1 до райдержадміністрації з письмовою заявою та на особистому прийомі до керівництва райдержадміністрації з порушеного питання, не звертався.
Як зазначає відповідач, позивач неодноразово порушував умови договору оренди земельної ділянки, що підтверджується документами наданими до матеріалів справи, саме тому відповідачем було відмовлено позивачу у продовжені терміну дії договору.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що стосуються суті спору, суд дійшов висновку про не обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. 21 Господарського процесуального Кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.
Аналогічні приписи містяться і в ст. 20 Господарського кодексу України.
Порушені права власників земельних ділянок та землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (п. 2 ст. 90 та п. 2 ст. 95 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із ст. 27 Закону України від 06.10.1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями, далі - Закон України "Про оренду землі") орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.
За приписами Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6); умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві є істотними умовами договору оренди землі, а акт приймання-передачі об'єкта оренди є невід'ємною частиною договору оренди землі (ст. 15); строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ст. 19); підставою припинення договору оренди землі (ст. 31) є закінчення строку, на який його було укладено. Крім того, договір оренди землі може бути припинений у випадку його розірвання (ст. 32); після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням (ст. 33).
Приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до статей 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Разом з тим, відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (із змінами та доповненнями, далі - Закон України "Про місцеве самоврядування") питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах (пункт 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Як передбачено пунктом 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради - вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 цього ж Закону). Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності.
Оскільки допустимих доказів на підтвердження наявності волевиявлення Іванівської районної державної адміністрації на продовження терміну дії договору оренди землі сторонами суду не надано, наявність таких відповідачем спростовується, суд не наділений повноваженнями щодо вирішення питань, віднесених до компетенції вказаного органу влади, позовні вимоги не містять інших позовних вимог, крім зобов'язання Іванівську районну державну адміністрацію поновити договір оренди на земельну ділянку, суд дійшов висновку про неправомірність позовних вимог, а тому у позові слід відмовити.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, а саме:
- п.п. 3.4.5 Рекомендацій від 02.02.2010 р. № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства", з урахуванням того, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу у судовому порядку укласти такий договір або ж продовжити дію договору за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної передбаченої Конституцією України компетенції.
Якщо на час звернення до суду позивачем не надано доказів прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про передачу йому в оренду спірної земельної ділянки, вимоги про зобов'язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.;
- п.п. 3.4.6 Рекомендацій від 02.02.2010 р. № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства", у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Як вбачається зі змісту частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", нею не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Вказана норма не передбачає зміну відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.
Відтак, якщо за законом такий договір підлягає поновленню, то таке поновлення має здійснюватися за волевиявленням сторін. Таке волевиявлення має бути оформлене відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішенням міської ради.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 04.05.2011 р.
Суддя Погребна К.Ф.