Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Міщенка С.М.,
суддів Слинька С.С., Шибко Л.В.,
з участю прокурора Чорної І.С.
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 19 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 1 грудня 2010 року.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 вересня 2010 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди 30000 грн., на користь Тернопільського міського бюджету 27774 грн. 55 коп. за лікування ОСОБА_5 та з приватного підприємця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 63405 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 1 грудня 2010 року вирок щодо ОСОБА_6 змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2 і 3 ч. 1 ст. 76 КК України. Цей же вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком, ОСОБА_6 визнано винним у вчинені злочину за наступних обставин.
6 лютого 2009 року, приблизно 17 год., ОСОБА_6, керуючи технічно справним автомобілем «VOLKSWAGEN PASSAT» та рухаючись по вул.Крушельницької в м. Тернополі, наближаючись до нерегульованого перехрестя з вул. Опільського, вів свій автомобіль правою смугою транспортного потоку в напрямку вул. Білецької зі швидкістю 50 км/год. В цей час на вказаному перехресті у лівій смузі транспортного потоку зупинився невстановлений автомобіль, надаючи можливість автомобілю «VOLKSWAGEN GOLF» під керуванням ОСОБА_8, який наближався з лівої сторони через розрив підвищеного вертикального острівця безпеки до головної дороги, проїхати перехрестя. Сприйнявши рух автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF», який в подальшому зупинився для надання безпечного проїзду автомобілю «VOLKSWAGEN PASSAT», як небезпеку, ОСОБА_6 в порушення вимог п.п. 1.5, 1.10 (в частині визначення поняття «небезпека для руху») та 12.3 Правил дорожнього руху, які зобов'язували своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду іншим учасникам руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків, застосував неправильний прийом керування автомобілем - відворот праворуч та виїхав на тротуар, у зв'язку з чим вчинив наїзд на пішоходів ОСОБА_5 і ОСОБА_9, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_5 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до стійкої втрати загальної працездатності на 50 %.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить ухвалу апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, посилаючись на те, що апеляційний суд безпідставно звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, бо не врахував тяжкість наслідків порушення ним правил дорожнього руху у вигляді інвалідності ІІ групи та цукрового діабету, а також відношення самого засудженого до вчиненого, яке не свідчить про його дійове каяття.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про обгрунтованість касаційної скарги потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілого підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з вироку, ОСОБА_6 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якого потерпілому ОСОБА_5 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Ці злочинні дії засудженого судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК з призначенням йому основного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 років 6 місяців та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Проте, апеляційним судом ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Змінюючи таким чином вирок суду першої інстанції апеляційний суд послався на те, що цей суд не повною мірою врахував обставини, що пом'якшують покарання засудженого та визнав, що він свою вину у вчиненому визнав повністю, щиро покаявся, сприяв розкриттю злочину та встановленню істини у справі, позитивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, частково відшкодував потерпілому заподіяну шкоду. Врахував апеляційний суд також відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженого.
Разом з тим, згідно з вироком, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання врахував як тяжкість вчиненого злочину, дані про його особу, так і обставини, що пом'якшують покарання, у тому числі фактично й ті, на які послався апеляційний суд, але при цьому не знайшов підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК, покарання винній особі має бути призначено у межах санкції закону, за яким її визнано винною, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу, із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів. При звільненні особи від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України суд має також врахувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, які в сукупності свідчать про можливість виправлення цієї особи без відбування призначеного покарання.
Звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що внаслідок порушення ним правил безпеки дорожнього руху, а саме виїзду на тротуар, призначений для руху пішоходів, потерпілий ОСОБА_5, згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 15 червня 2010 року № 68, отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сповільнено консолідуючого перелому лівої великогомілкової кістки з наявністю апарата зовнішньої фіксації; консолідованого перелому лівої малогомілкової кістки; консолідованого перелому лівої плечової кістки з наявністю металевих фіксаторів та після травматичною розгинально-привідною контрактурою (обмеженню рухів) лівого плечового суглобу. Зазначена вище патологія опорно-рухового апарату значно обмежила здатність ОСОБА_5 до трудової діяльності та пересування, у зв'язку з чим викликала стійку втрату загальної працездатності на 50%., а також тимчасову інвалідність ІІ групи та постійну інвалідність ІІІ групи.
Ці обставини залишилися без належної уваги апеляційного суду.
Обгрунтованими є також доводи потерпілого про те, що заподіяна шкода засудженим фактично не відшкодована, бо урахуванням тяжкості наслідків, тривалого строку лікування та отриманої інвалідності, одержана ним сума не може бути визнана адекватною заподіяній йому матеріальній та моральній шкоді. Сумнівними є також висновки апеляційного суду про визнання засудженим своєї вини та щирість каяття у вчиненому.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що звільнення засудженого апеляційним судом від відбування основного покарання із застосуванням ст. 75 КК призвело до неправильного застосування кримінального закону, наслідком якого стало призначення ОСОБА_6 явно несправедливого покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості.
Тому відповідно до пунктів 2 і 3 ч. 1 ст. 398 КПК ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.
При новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду слід врахувати, що якщо ОСОБА_6 вчинив інкримінований йому злочин за обставин, встановлених судом першої інстанції, то призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним застосуванням кримінального закону, наслідком якого стало призначення явно несправедливого покарання внаслідок м'якості.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 1 грудня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_6 скасувати, а справу щодо нього направити на новий апеляційний розгляд.
Міщенко С.М. Слинько С.С. Шибко Л.В.